Ухвала суду № 31126395, 08.05.2013, Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 628/469/13 ц

2-п/628/2/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 травня 2013 року суддя Куп"янського міськрайонного суду Харківської області Волчек О.О., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Куп"янського міськрайонного суду Харківської області від 15.01.2013 р.,

ВСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 15.01.2013 р. був задоволений позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 ОСОБА_4 і ОСОБА_5, ухвалено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № HAR0GL01270067 від 17.09.2008 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою № 1 від 17.09.2008 року) в розмірі 67915,63 доларів США, що за курсом НБУ 7.99 станом на 03.03.2012 року складає 542645,88 грн., звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 68,00 кв.м., житловою площею 38,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить відповідачу ОСОБА_6, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № HAR0GL01270067 від 17.09.2008 року) Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача ОСОБА_6, договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Виселити ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які зареєстровані та проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям їх з реєстраційного обліку у Секторі громадянства раєстрації і міграції фізичних осіб Куп'янського МРВ ГУ МВС України в Харківській області.

Стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_6 та ОСОБА_3, на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" судовий збір у розмірі 3326, 30 грн.

Відповідачі 5.02.2013 р. та представник відповідачки ОСОБА_2 звернулися до суду з заявою, в який просять: поновити строки на подання заяви, скасувати зазначене рішення, призначити справу до розглядуу загальному порядку, змінити суб'єктний склад сторін судового процесу, виключивши із складу відповідачів неповнолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_5, залучити до участі у справі ВДВС Куп'янського МРУЮ, ГУ ДМС в Харківській обл.

В обґрунтування своїх доводів відповідачі та їх предствник посилаються на наступні обставини.

Відповідно до ст. 74 ГПК судові виклики здійснюються судовими повістками про

виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, а судова повістка-повідомленпя -завчасно. Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Відповідно до ст.169 ГПК якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ст.228 ЦПК України розгляд справи в заочному порядку за відсутності доказів про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи не допускається. В цьому сенсі є незаконним і неналежним повідомлення відповідачів шляхом опублікування оголошення, оскільки місце мешкання відповідачів є постійним і відомим.

Відповідач ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи. Судова повістка про слухання справи на 15.01.2013р. була отримана відповідачкою лише разом з заочним рішенням. Так само і відповідач ОСОБА_3 отримав судову повістку про призначення справи на 15.01.2013р. лише разом із заочним рішенням.

Всупереч цьому в заочному рішенні суду вказано, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Таким чином при винесенні заочного рішення суду судом було грубо порушено норми ГПК, а саме - ст.74,169. 228 ПІК України, що призвело до постановлення незаконного рішення.

Відповідачі також посилаються на те, що у заяві про оскарження заочного рішення повинно бути вказано про докази, якими

відповідачі можуть обгрунтувати свої заперечення проти позову.

Так. судом грубо порушено норми процесуального права, залучено до участі у справі в якості відповідачів неповнолітніх дітей. При цьому і сам позивач, навіть зазначаючи дати народження неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, вказує у позові про їх статус саме як відповідачів.

При цьому статус повнолітніх відповідачів як законних представників неповнолітніх дітей жодним чином судом не визначено.

За таких обставин, Куп'янським міськрайонним судом створено прецедент самостійної участі у справі неповнолітніх осіб.

При цьому в інтересах неповнолітніх дітей до участі у справі в якості третьої особи було залучено Службу у справах дітей Куп'янської міської ради, яка надала висновок про неможливість виселення родини з дітьми № 657 від 20.11.2012р.

Відповідачі вказують, що суд і до цього поставився критично, не зважаючи на висловлення чіткої позиції щодо неможливості задоволення позовних вимог в тій редакції, як цього просив банк.

Тому вони вважають, що суд упереджено ставиться до розгляду справи виключено на користь позивача за його доводами, незважаючи на об'єктивні обставини справи.

В судовому рішенні зазначено, що наявне таке, що набуло сили рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_7 суми заборгованості 309690 грн. 01 коп.

Відповідачі посилаються також на те, що в резолютивній частині рішення Куп"янський міськрайонний суд з невідомих підстав, діючи упереджено, на користь позивача суму заборгованості збільшує вдвічі, і вказує, що заборгованість складає 542645.88 грн.

Згідно довідки ВДВС Куп'янського МРУЮ заборгованість складає 259431.62 грн.

Позивачем не заявлялось вимог про додаткове стягнення заборгованості.

І навіть якщо б такі вимоги збули заявлені, в цій частині справа повинна була бути припинена на підставі ст.205 ЦПК України.

Як вказано у заяві, незважаючи на наявність судового рішення, судом взагалі не вчинено дій із з'ясування обставин виконання попереднього судового рішення, ВДВС Куп'янського МРУЮ до участі у справі не залучено. Але незважаючи на це. незважаючи на неналежне повідомлення відповідачів суд виключно зі слів представника позивача робить висновок про непогашення заборгованості за кредитним договором.

Так заборгованість існує не за кредитним договором, а за рішенням суду, яке набуло чинності, і вказані правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження», а не нормами ЦК, на які посилається суд.

Віджповідачіта представник відповідачки зазначають, що, звертаючись із вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, в позові позивач не вказує про те, що таке звернення відбувається в межах виконавчого провадження. Отже, за таких обставин судом застосовано подвійне стягнення - поряд із рішенням про стягнення суми іншим рішенням звернено стягнення на суму, вдвічі більше наявної заборгованості. При цьому Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська інших рішень не приймалось.

Запитів про звернення стягнення в межах виконавчого провадження судом не направлено. Судом навіть не з'ясовано, чи погашено заборгованість поручителем. Отже, голослівно і бездоказово прийнято факт суми заборгованості, який підлягав доказуванню.

За таких обставин, судом порушено і ст.205 ЦПК, і ст.57-60, 212 ЦПК. а також неправомірно, з грубим порушенням, повторно застосовано до спірним правовідносин ст.1050 ЦК.

Це стосується і суми заборгованості. З відповідачів вже один раз стягнули штрафні санкції в сумі 250 грн. + 5% від суми позову. Судом повторно, за відсутності доказів повторного порушення прав позивача фактично стягнуто цю суму, нараховану безпідставно навіть не на суму заборгованості у 259431.62 грн. Відповідачі вказають, що це є упередженостю на користь позивача.

В заяві вказано, що судом неправомірно постановлено рішення про виселення, неправильно розтлумачено умови договору іпотеки, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Судом взагалі не застосовано до спірних правовідносин ст..109 ЖК та приписи Вищого спеціалізованого суду України, викладені у постанові пленуму № 5 від 30.03.2012р.

Так, згідно п.43 вказаної постанови, при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Як вказано у заяві, суду нібито надано копію врученої під підпис вимоги про звільнення приміщення. Але, зважаючи на залучення неповнолітніх осіб, не доведено жодним чином, що саме відповідачі, а не їх неповнолітні діти, отримали цю вимогу. Почеркознавча експертиза з цього приводу не проводилась.

Отже, на думку відповідачів та представника суду не було надано доказів звертання до мешканців, оскільки належним чином цього зроблено не було. Більше того, оскільки наявне виконавче провадження, нічого не заважало позивачеві направити таку вимогу через державних виконавців в межах виконавчого провадження.

Зрозуміло, що вимога про виселення на адресу відповідача направлялась таким же чином, як і направлялась вимога повернення боргу по іншій судовій справі - тобто взагалі ніяк. І позивач, не чекаючи отримання листа відповідачем та взагаті не дотримуючись ст. 109 ЖК України та умов договору іпотеки, звертається до суду.

Заявники вважають, що судом позов до розгляду прийнято передчасно, а позивачем штучно створено підстави для виселення мешканців.

У п.41 постанови № 5 від 30.03.2012р Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказано, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем. якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті З ЦК).

Судом взагалі не враховано те, що спірним майном є квартира, в якій, як вбачається з довідки ЖКП-1, мешкає ціла родина.

Зявники вказують на те, що факт порушення позичальником кредитного договору та сума грошових вимог, за якими банк просив звернутистягнення на предмет іпотеки, встановлена лише банком, і нічим не підтверджена, крім усних пояснень представника банку.

Відповідно до ст.58 ГПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 60 ГПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав) своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Судом постановлено рішення про виселення всупереч умовам договору іпотеки та ст..109 ЖК, за вимогами, шо не є доведеними належним чином, за наявності порушення прав неповнолітніх дітей на житло.

Оскільки в заяві про перегляд заочного рішення повинні бути наведені докази, на які посилається відповідач, прошу вважати такими доказами недоведеність позовних вимог і відсутність можливості у відповідача належним чином заперечувати проти позовних вимог.

Згідно п.6 Постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 N 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обгрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення.

Заявники посилаються також на те, що суду достовірно відомо про наявність виконавчого провадження про стягнення суми заборгованості.

Звертаючись до суду, за обізнаності про хід виконавчого провадження позивач просить застосувати позасудовий спосіб продажу предмету іпотеки.

Згідно з п. 27 договору іпотеки продаж предмету іпотеки може бути здійснено позивачем від імені відповідачів виключно в позасудовому порядку.

Згідно із п. 19 договору іпотеки звернення стягнення повинно бути обумовленим настанням випадків згідно із н. 16.7. цього договору.

Випадки, що підпадають під дію п.16.7. договору. Були предметом розгляду іншої справи - про стягнення заборгованості.

Предметом розгляду справи про звернення стягнення повинно було бути питання про вартість предмета іпотеки.

Як вказано у заяві, згідно ч.б ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Згідно із СТ.54 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Таким документом є виконавчий лист Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Згідно із ч.5 ст.54 вказаного закону реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ст.58 вказаного закону державний виконавець повинен визначити вартість заставленого майна, що підлягає реалізації, на підставі незалежної оцінки.

Заявники також вказують, що судом взагалі не досліджено, чи порушені в цій частині права іпотекодержателя. Реалізація заставленого майна повинна здійснюватись в порядку виконавчого провадження, із належною оцінкою.

Згідно із ст.62 вказаного Закону реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, що повністю відмов дає нормам Закону України «Про іпотеку».

В уточненому позові позивач взагалі не вказує на наявність виконавчого провадження.

Заявники вказують, що станом на час звернення до суду права позивача не є порушеними, оскільки здійснюється погашення заборгованості за рішенням суду через органи ВДВС.

Між тим, застосовуючи позасудовий спосіб звернення стягнення, судом автоматично застосовано до спірних правовідносин п. 22 договору іпотеки, де вказано, що за такого способу реалізації майна (продаж від імені іпотекодавця на умовах на власний розсуд) вартість предмета іпотеки встановлюється на рівні 50% від вартості на момент укладання договору. До договору іпотеки зміни в частині вартості предмета іпотеки не вносились, а вартість заставленого майна з часом вже змінилась.

За таких обставин позивачем заявлено вимоги, а судом безпідставно прийнято рішення про зменшення вартості предмета іпотеки.

Отже, судом не застосовано до спірних правовідносин Закон України «Про виконавче провадження». Закон України «Про іпотеку».

А задовольняючи вимоги про надання іпотеко держателю права на зняття осіб з реєстраційного обліку (що взагалі умовами договору іпотеки не передбачено), до участі у справі не залучено ГУ ДМС Харківської області.

Відповідно до ч. 3,4 ст. 229 ЦПК України, в заяві про перегляд заочного рішення повинні бути зазначені обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це, та посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.

Як зазначено у ч. 7 ст. 229 ЦПК України до неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила статті 121 цього Кодексу.

З ч.1,2 ст. 121 ЦПК України витікає, що суддя, встановивши,що заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 229 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в який зазначаються підстави про залишення заяви без руху з наданням строку для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали, інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

З заяви вбачається, що вона не у повній мірі відповідає вимогам ст. 229 ЦПК України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що заявники були обізнані про розгляд справи в суді, де вони є відповідачами, про що свідчать: підписи у повідомленні про вручення поштового відправлення, в саме, судової повістки в суд на 01.06.2012 р., заява від ОСОБА_1 про проведення попереднього судового засідання без її присутності. Крім того, у заяві міститься прохання про направлення всієї судової кореспонденції за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1.

Судові повістки направлялися відповідачам на адресу зареєстрованого місця проживання (перебування), інформація стосовно якого отримана судом у відповідності до вимог ч. 3 ст. 122 ЦПК України з ГІРФО Куп'янського МВ ГУМВС України в Харківській обл., а саме: АДРЕСА_1.

Таким чином, у суда не було необхідності виклику відповідачів в судове засідання через оголошення у пресі, оскільки і позивач, і суд у повному обсязі володів відомостями про місцезнаходження відповідачів. .

Відповідно до ст. 74 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою місця проживання чи місця перебування, зареєстрованого у встановленому порядку, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

В судове засідання, призначене на 14.01.2013 р., а не на 15.01.2013 р. , як вказано у заяві, відповідачі не з'явилися, судові повістки повернулися до суду з позначкою пошти «за закінченням терміну зберігання». В судові засідання, призначені на 5.12.2012 р., 19.12.2012 р. відповідачі також не з'явилися, судові повістки повернулися до суду з аналогічними позначками.

Представник відповідачів ОСОБА_2, належним чином повідомлений 29.12.2012 р., про розгляд справи 14.01.2013 р., також в судове засідання не з'явився.

Разом з цим, в порушення вимог п. 3) ч. 2 ст.229 ЦПК України у заяві про перегляд заочнго рішення не зазначені обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це. Замість цього у заяві міститься перелік змісту статей цивільно-процесуального закону.

Відповідно до вищевказаних вимог цивільно-процесуального закону заява про перегляд заочного рішення, крім інших вимог повинна містити посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.

Прохання заявників вважати такими доказами недоведеність позовних вимог і відсутність можливості у відповідача належним чином заперечувати проти позовних вимог суд вважає хибними, а саме це прохання суто формальним та безпідставним.

При таких обставинах суд надходить до висновку, що відповідачами не надано доказів поважності неявки, як їх, так і представника відповідачки ОСОБА_2 до судового засідання у вказані вище дні.

Крім того, вбачається. що по суті заява про перегляд заочного рішення не містить посилання на докази, якими відповідачі обґрунтовують свої заперечення проти вимог позивача, як це вимагає п.4) ст. 229 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 228 заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

В заяві міститься прохання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, оскільки відповідно до ухвали апеляційного суду Харківської області від 27.03.2013 р. без вирішення питання про перегляд заочного рішення неможливо оскаржити його в апеляційному суді.

Суд вважає, що заявниками не викладено підстав в обгрунтування причин пропуску ними строку, встановленого законом, для подання заяви про перегляд заочного рішення.

Посилання на вказану вище ухвалу апеляційного суду суд вважає формальним, оскільки в ухвалі Куп'янського міськрайонного суду Харківської області суду від 4.03.2013 р., згідно якої раніш подана заява ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Куп"янського міськрайонного суду Харківської області від 15.01.2013 р., була визнана неподаною та повернута заявникам. У цій ухвалі вказаний порядок та строки оскарження до апеляційного суду Харківської області ухвали про повернення заяви.

Але, як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог 228, 229, 231 ЦПК України, відповідачами була подана апеляційна скарга до апеляційного суду Харківської області, а ухвала від 4.03.2013 р. взаналі не оскаржувалася.

Тому суд вважає, що заява не містить доводів, достатніх для вирішення питання про поновлення строку, вказаного у ч. 2 ст. 228 ЦПК України.

З урахуванням викладеного суд вважає необхідним залишити заяву без руху.

Керуючись ст. ст. 229, 121 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Куп"янського міськрайонного суду Харківської області від 15.01.2013 р., залишити без руху.

Надати заявникам строку для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали, інакше заява буде вважатися неподаною і їм повернута.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя О.О.Волчек