Рішення № 31124756, 13.05.2013, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Провадження № 2/263/463/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2013 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя у складі судді Степанової С.В., при секретарі Марцині Д.С., за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом Донецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року до суду звернувся Донецький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином у сумі 1140247,4 грн.

В позовні заяві вказав, що в період з 20 жовтня 1997 року по 30 листопада 2004 року полковник ОСОБА_2 проходив військову службу на посаді командира військової частини А4491 та розуміючи, що існує спеціальна процедура відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України, будучи військовою посадовою особою, діючи умисно, протиправно, в порушення вимог ст.ст. 11, 16, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України», п.п. 3, 5, 8, 12 Положення про порядок відчуження і реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1919, з мотивів іншої особистої зацікавленості, повязаної з уникненням необхідності контролю будівель військового містечка № 12, перевищуючи владу та службові повноваження, вчинив дії, які явно виходили за межі наданих йому прав та повноважень, а саме без дозволу органу управління військовим майном, шляхом укладання з ПП «Марта» договору № 5 від 01.12.2003 року та додаткової угоди до нього № 1 від 11.02.2004 року, 11 лютого 2004 року, знаходячись в м. Донецьку на території військового містечка № 12 по вул. Стратонавтів, згідно опису № 1, опису № 2, опису № 4 передав вказаному підприємству чотири будівлі військового містечка № 12, а саме: № 1 - казарма, 1953 р., площею 1302 кв.м., 2 - казарма, 1953 р., площею 1349 кв.м., № 39 - казарма, 1960 р., площею 842 кв.м., № 6 - кухня, їдальня, 1953 р., площею 452 кв.м., розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Стратонавтів, військове містечко № 12, загальною вартістю 11000 гривень, незважаючи на те, що фактична ринкова вартість вказаних чотирьох будівель з урахуванням земельних ділянок під ними та площею, необхідною для їх експлуатації, складала 1151247,4 гривень, в звязку із чим вищевказані будівлі вибули із державної власності. В результаті вищевказаних неправомірних дій, скоєних полковником ОСОБА_2 з перевищенням своїх службових повноважень, було незаконно відчужено за заниженою ціною державне військове майно, чим державі в особі Міністерства оборони України заподіяна шкода на суму 1140247,4 гривень. 23 листопада 2012 року Київський районний суд м. Донецька звільнив ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 425 КК України, на підставі п. «е» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 року, а кримінальну справу у відношенні нього закрив.

13.05.2013 року за заявою представника позивача, ухвалою суду позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, у звязку із відчуженням земельної ділянки, на якій знаходиться спірне нерухоме майно, у сумі 18869 грн., залишені без розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, на підставах, вказаних в позовній заяві. Суду додатково пояснив, що земельна ділянка на території військового містечка № 12 по вул. Стратонавтів, в м. Донецьку з державної власності не вибула, але чотири будівлі даного військового містечка № 12, з державно власності внаслідок неправомірних дій відповідача, вибули та на час розгляду справи належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ТПК УКРСПЛАВ». Вартість шкоди підтверджується висновками будівельно-технічної експертизи та постановою Київського районного суду м. Донецька від 23.11.2012 року, згідно якої відповідач визнав себе винуватим у предявленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 425 КК України. Остаточно просив стягнути з відповідача шкоду у сумі 1121378 грн., яка становить ринкову вартість будівель військового містечка № 12 станом на червень 2004 року, та задовольнити змінені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, оскільки вважав, що шкоди державі не завдав та майно, яке було передану у звязку із укладенням ним договору, повинно бути повернуто державі. Суду пояснив, що вину у предявленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 425 КК України він визнав, правові наслідки визнання вини він усвідомлював.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні. Суду пояснила, що дійсно є постанова Київського районного суду м. Донецька, яка набрала законної сили, ОСОБА_2 погодився на амністію, але йому обіцяли, що звертатися з позовною заявою про стягнення шкоди не будуть. Питання стосовно позову в постанові суду не обговорювалося та вказано, що злочин ОСОБА_2 вчинений з необережності. Вина відповідача не встановлена, оскільки він був звільнений від кримінальної відповідальності та обвинуваченого вироку відносно відповідача не існує. Дійсно майновий комплекс військового містечка № 12 по вул. Стратонавтів, в м. Донецьку вибув з державної власності, але земельна ділянка під ним знаходиться у власності держави. У висновках будівельно-технічної експертизи не встановлена вартість майнового комплексу з урахуванням його зносу, оскільки в договорі купівлі-продажу вказано, що будівлі військового містечка № 12 списані. Статтею 1166 ЦК України передбачено відшкодування майнової шкоди, завданої правам фізичної або юридичної особи, але не державі. Оскільки договори купівлі-продажу майнового комплексу військового містечка № 12 визнані судом недійсними, то необхідно застосовувати положення ст. 216 ЦК України повернути сторони в початкове положення.

Суд, вислухавши пояснення сторін, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В період з 20 жовтня 1997 року по 30 листопада 2004 року відповідач проходив військову службу на посаді командира військової частини А4491, тобто являвся військовою посадовою особою. Станом на грудень 2003 року на обліку військової частини А4491 (м. Маріуполь Донецької області) знаходились будівлі та споруди військового містечка № 12, розташованого в м. Донецьку по вул. Стратонавтів, про що сторони не заперечували.

Згідно постанови Донецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері про зміну обвинувачення в суді від 31.10.2012 року ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що будучи військовою посадовою особою, проявив недбале ставлення до служби, в порушення вимог ст. ст. 11, 16, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України», п. п. 3, 5, 8, 12 Положення про порядок відчуження і реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1919, які визначають порядок відчуження військового майна, уклав з ПП "Марта" договір № 5 від 01.12.2003 року та додаткової угоди до нього № 1 від 11.02.2004 року, після чого 11 лютого 2004 року, знаходячись в м. Донецьку на території військового містечка № 12, по вул. Стратонавтів, згідно опису № 1, опису № 2, опису № 4 передав за 11000 грн. вказаному підприємству чотири будівлі військового містечка № 12, а саме: № 1 - казарма, 1953 р., площею 1302 кв.м., 2 - казарма, 1953 р., площею 1349 кв.м., № 39 - казарма, 1960 р., площею 842 кв.м., № 6 - кухня, їдальня, 1953 р., площею 452 кв.м., розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Стратонавтів, військове містечко № 12, незважаючи на те, що фактична ринкова вартість вказаних чотирьох будівель з урахуванням земельних ділянок під ними та площею, необхідною для їх експлуатації, складала 1151247,4 гривень, в звязку із чим вищевказані будівлі вибули із державної власності. В результаті вищевказаних неправомірних дій, скоєних полковником ОСОБА_2 шляхом недбалого ставлення до служби, було незаконно відчужено за заниженою ціною державне військове майно, чим державі в особі Міністерства оборони України заподіяна шкода на суму 1140247,4 гривень. (а.с.129-134).

Відповідно до ст. 6 ч. 1 п.4, ч. 3 КПК України, 1960 року, кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння и закриття справи на цих підставах не допускається, якщо обвинувачений проти цього Заперечує.

Постановою Київського районного суду м. Донецька 23 листопада 2012 року відповідач ОСОБА_2 був звільнений від кримінальної відповідальності і провадження по справі у відношенні нього було закрито, у звязку з актом амністії, тобто з нереабілітуючих підстав, та відповідач вину у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 425 КК України визнав повністю. Тобто, відповідач не заперечував проти закриття справи на підставі акта амністії, зазначена постанова відповідачем не оскаржувалась і набрала законної сили. Цивільний позов, заявлений прокурором залишено без розгляду та розяснено право на звернення з даним позовом в порядку цивільного провадження. (а.с. 6).

Згідно ст. 14 ч.2 Закону України „Про амністію від 31 травня 2005 року, який був застосований до відповідача, амністія не звільняє від обовязку відшкодувати завдану злочином шкоду.

Суд вважає, що закриття кримінальної справи стосовно особи, яка вчинила злочин, з нереабілітуючих підстав, не звільняє цю особу від відшкодування матеріальних збитків, завданих нею.

Згідно зі ст. 1166 ч. 1 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно висновку будівельно-технічної експертизи № 3521/23 від 25.07.2012 року з урахуванням фізичного зносу станом на лютий 2004 року ринкова вартість будівель військового містечка № 12, без урахування земельних ділянок під ними та площею, необхідною для їх експлуатації, складає 1113348 грн., а саме ринкова вартість будівель: № 1 казарма В-2 складає 290291 грн., № 2 казарма Б-2 складає 290291 грн., № 39 - казарма, А-2 складає 373418 грн., № 6 - кухня, їдальня, Г-1 складає 159348 грн., розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Стратонавтів, військове містечко № 12. (а.с. 105-122). На підтвердження шкоди, завданою в іншому розмірі, відповідачем жодних доказів надано не було.

Щодо заперечень представника відповідача стосовно того, що в постанові суду не вказано, що злочин ОСОБА_2 вчинений з необережності та його вина таким чином не встановлена, спростовується тим, що необережність відповідно до ст. 23 КК України є одною з форм вини.

Стосовно заперечень представника відповідача, що ст. 1166 ЦК України передбачає відшкодування майнової шкоди, завданої правам юридичної особи, але не державі, суд зазначає, що згідно як п. 14 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 21.08.1997 року № 888/97, яке діяло на час спричинення шкоди, так і п. 13 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 406/2011, Міністерство оборони України є юридичною особою.

Ствердження представника відповідача, що оскільки договори, згідно яких було відчужено спірне майно були визнані недійсними, то необхідно застосовувати положення ст. 216 ЦК України та повернути сторони в початкове положення спростовуються тим, що ст. 216 ЦК України передбачає наслідки недійсного правочину, а підставою позовних вимог є саме відшкодування шкоди, завданої злочином, а не застосування наслідків недійсного правочину. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, будівлі військового містечка № 12, а саме: № 1 - казарма, 1953 р., площею 1302 кв.м., 2 - казарма, 1953 р., площею 1349 кв.м., № 39 - казарма, 1960 р., площею 842 кв.м., № 6 - кухня, їдальня, 1953 р., площею 452 кв.м., розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Стратонавтів, військове містечко № 12, перепродано іншим особам.

Оскільки шкоду завдано не в червні 2004 року, а у лютому 2004 року, то суд виходить з ринкової вартості будівель військового містечка № 12 станом на лютий 2004 року, тому позовні вимоги задовольняє частково у розмірі 1113348 грн.

У звязку із частковим задоволенням позовних вимог, відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 3341,7 грн. (3441 грн. 99,3 грн).

На підставі ст. 1166 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213, 215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Донецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, який має право здійснювати будь-які операції без реєстраційного номеру облікової картки платника податків, НОМЕР_1, виданий 25.10.1995 року Коростенським МРВ УМВС України в Житомирській області, на користь держави в особі Міністерства оборони України (р/р № 5010021050001/6 в УДК м. Києва, МФО 820172, код ЗКПО 20055032) матеріальну шкоду, завдану злочином у сумі 1113348 гривень. (один мільйон сто тринадцять тисяч триста сорок вісім грн.)

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 3341,7 грн. (три тисячі триста сорок одна грн. 70 коп.)

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя С.В. Степанова