Постанова № 31122806, 23.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4151/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

за участю секретаря: Присяжної Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Уют-Комфорт» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Уют-Комфорт» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби, за участю прокуратури Дніпровського району міста Києва про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БМК Уют-Комфорт» (далі - ТОВ «БМК Уют-Комфорт») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «БМК Уют-Комфорт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2011 року, а також визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 26.09.2011 року № 0000772305 про збільшення ТОВ «БМК Уют-Комфорт» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизяних товарах в загальній сумі 3 690 541,00 грн. (у тому числі 2 952 433,00 грн. за основним платежем та 738 108,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 26.09.2011 року № 0000782305 про збільшення ТОВ «БМК Уют-Комфорт» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальній сумі 4 613 176,00 грн. (у тому числі - 3 690 541,00 - за основним платежем та 922 635,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2012 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Уют-Комфорт» відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно наказу від 05.07.2011 року № 2036 та на підставі направлень від 14.07.2011 року №2168, №2169, №2170, службовими особами Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Дніпровському районі міста Києва ДПС) в період з 28.07.2011 року по 03.08.2011 року було проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «БМК Уют-Комфорт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2011 р.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого було занижено податок на прибуток приватних підприємств, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 3 690 541,00 грн.;

- пп. 7.4.1 пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 2 952 433,00 грн.;

- п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1-2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст.ст. 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей на момент вчинення фіктивних правочинів, які не мали на меті реальне настання правових наслідків, укладених ТОВ «БМК Уют-Комфорт» з його контрагентами (постачальниками), а саме: ТОВ «ФК «Соларіс» та ТОВ ТОВ «ФІХ «Войл».

За результатами перевірки відповідачем було складено акт від 10.08.2011 року № 4167/23-522-35646139, на підставі якого прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 26.09.2011 №0000772305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 690 541,0 грн. (у тому числі 2 952 433,0 грн. за основним платежем та 738 108,0 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями);

- від 26.09.2011 №0000782305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 4 613 176,0 грн. (у тому числі 3 690 541,0 грн. за основним платежем та 922 635,0 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (Закон втратив чинність з 1 січня 2013 року (згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з у рахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Водночас у п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, не належать до складу валових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «БМК Уют-Комфорт» та ТОВ "Фінансова компанія «Соляріс» було укладено договір постачання товару №300710 від 10.07.2010 року, за умовами якого постачальник зобов'язується передати в обумовлені терміни товар, а покупець прийняти та оплатити поставлений товар на умовах, передбачених договором. На підставі вказаного договору ТОВ "Фінансова компанія «Соляріс» були виписані видаткові та податкові накладні, копії яких долучені до матеріалів даної справи (додаток №1 том №2).

Крім цього, 02 серпня 2010 року між ТОВ «БМК Уют-Комфорт» та ТОВ «Фінасово-промислова група «Сквош» було укладено договір постачання товару №020810, за умовами якого постачальник зобов'язується передати в обумовлені терміни товар, а покупець прийняти та оплатити поставлений товар на умовах, передбачених договором. На підставі вказаного договору ТОВ «Фінасово-промислова група «Сквош» були виписані видаткові та податкові накладні, копії яких долучені до матеріалів даної справи (додаток №1 том №3).

25 жовтня 2010 року між позивачем та ТОВ «Фінансово-інвестиційний холдинг «Віойл» було укладено договір постачання товару №251010, за умовами якого постачальник зобов'язується передати в обумовлені терміни товар, а покупець - прийняти та оплатити поставлений товар на умовах, передбачених договором. На підставі вказаного договору ТОВ «Фінансово-інвестиційний холдинг «Віол» були виписані видаткові та податкові накладні, копії яких долучені до матеріалів даної справи (додаток №1 том №4).

Фактичне виконання зазначених договорів підтверджується належним чином оформленими первинними документами, копії яких містяться в матеріалах даної справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст. 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, аналізуючи вищенаведені норми діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що платник податку вправі відносити відповідні суми до складу валових витрат лише за наявності належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, а також за умови додержання ним встановлених законом обмежень для окремих видів витрат.

Оскільки спірні господарські операції підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, які в свою чергу відображено у бухгалтерському обліку підприємства із застосуванням відповідних рахунків бухгалтерського обліку, призначених для обліку ТМЦ, колегія суддів не вбачає порушення позивачем вимог п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Що стосується висновків акту перевірки про порушення ТОВ «БМК Уют-Комфорт» вимог пп. 7.4.1 пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», колегія суддів зважає на наступене.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) (Закон втратив чинність з 1 січня 2011 року (згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI).

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Із системного аналізу пункту 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) випливає, що поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Тобто з метою оподаткування фактом поставки товарів визнається як операція, в результаті якої за умовами договору між постачальником та покупцем передача товару вже відбулася (у покупця виникло право власності на товар), так і операція, в результаті якої виникнення права власності на товар ще має відбутися при виконанні певних умов договору, тобто оплати товару чи отримання товару покупцем.

Отже, визначення дати виникнення податкових зобов'язань при здійсненні операцій з продажу товарів не залежить від дати переходу права власності на товар, що поставляється, а вжите в пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» поняття відвантаження товарів слід розуміти не як визначення факту виникнення права власності на товар, а як визначення початку процесу фізичного переміщення товару від місця його постійного знаходження (зберігання) у постачальника.

Разом з тим, податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) є саме податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт,послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 наведеного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не дозволяється включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, аналіз норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, дає підстави для висновку, що віднесення платником сум податків до податкового кредиту звітного податкового періоду залежить лише від їх сплати в такому періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Як вбачається з висновків акту перевірки від 03.08.2011 №57/23-523, на адресу позивача 22.07.2011 року податковим органом направлявся запит №12282/10/23-500 про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження щодо розбіжностей, які виникли по даним декларацій з ПДВ між позивачем та його контрагентами: ТОВ «Епіцентр К», ТОВ «Компанія «Промарена», ТОВ «Система «Технокомплекс», ТОВ «Компанія Ф-Константа», ТОВ «Реал Контракт», ТОВ «Бізнес Хаус», ТОВ «Алметекс», ТОВ «Валес БВА», ТОВ «Екстра юс», ТОВ «Стіл Хоукс», ТОВ «Технокомрезерв», ТОВ «Фінансова компанія «Соларіс», ТОВ «Фінансово-промислова група «Сквош», ТОВ «Фінансово-інвестиційний холдинг «Віойл» (а.с. 88-89).

В акті від 03.08.2011 №57/23-523 відповідачем було зафіксовано відсутність відповідних пояснень ТОВ «БМК Уют-Комфорт» та документів, про необхідність надання яких було зазначено в запиті №12282/10/23-500 (а.с. 87).

За твердженням відповідача, укладені позивачем правочини з ТОВ «ФК «Соляріс», ТОВ «ФПГ «Сквош» та ТОВ «Фінансово-інвестиційний холдинг «Віойл» є нікчемними в контексті статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки не мають на меті настання реальних правових наслідків та є такими, що суперечать інтересам держави.

Крім цього, відповідач вказує на наявність кримінальної справи, порушеної проти посадових осіб ТОВ «ФК «Соляріс», ТОВ «ФПГ «Сквош» та громадянина ОСОБА_2, який за винагороду зареєстрував ТОВ «Фінансово-інвестиційний холдинг «Віойл», за ознаками скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Підставою для висновку стали матеріали перевірки, проведеної ГВ ПМ ДПІ у м. Вінниця та протоколи допиту свідків, з яких зокрема вбачається, що громадянин ОСОБА_3 за грошову винагороду зареєстрував ТОВ «ФК «Соляріс» та ТОВ «ФПГ «Сквош», а громадянин ОСОБА_2 за винагороду зареєстрував ТОВ «Фінансово-інвестиційний холдинг «Віойл». За твердженнями зазначених осіб господарською діяльністю даних підприємств вони не займалися, поточні та розрахункові рахунки на підприємства не відкривали, печатки на вказані підприємства не отримували та звітність до органів податкової служби не надавали.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України).

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Разом з тим, положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що спірні правочини, укладені позивачем з його контрагентами: ТОВ «ФК «Соляріс», ТОВ «ФПГ «Сквош» та ТОВ «Фінансово-інвестиційний холдинг «Віойл» є нікчемними, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що право на податковий кредит з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих на виконання зазначених угод, у позивача не виникло.

Однак, суд першої інстанції в своєму рішенні зауважив, що на момент підписання позивачем спірних угод та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «ФК «Соляріс», ТОВ «ФПГ «Сквош», ТОВ «Фінансово-інвестиційний холдинг «Віойл» не були припинені у визначені законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагентів позивача - ТОВ «ФК «Соляріс», ТОВ «ФПГ «Сквош» та ТОВ «Фінансово-інвестиційний холдинг «Віойл». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичні особи зазначених підприємств.

Крім того, в акті перевірки від 10.08.2011 року № 4167/23-522-35646139 не було встановлено факту відсутності вказаних підприємств за юридичною адресою саме на час укладення та виконання ними спірних угод.

Отже, виходячи із вимог ст. 215 Цивільного кодексу України слід зробити висновок про відсутність правових підстав, передбачених ст. 203 ЦК України для визнання спірних правочинів недійсними.

Що стосується наявності постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2012 року по справі № 232/2935/12 (провадження № 1-п/232/172/12), якою підтверджується правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень та проведення відповідачем виїзної позапланової перевірки ТОВ «БМК Уют-Комфорт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2011 р., колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із абз. 3 п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Однією з обставин для проведення документальної позапланової виїзної перевірки п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України визначає отримання постанови слідчого, винесеної ним відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у його провадженні.

При цьому до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України забороняє, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність перевірки, приймати податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки. Цією нормою передбачено, що матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Так, на запит Київського апеляційного адміністративного суду надійшла належним чином завірена копія постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2012 року по справі № 232/2935/12 (провадження № 1-п/232/172/12), за якою на підставі ст. 1 п. «в» Закону України «Про амністію у 2011 році» було звільнено від кримінальної відповідальності громадянку ОСОБА_4 за вчинення нею злочину, передбаченого ч. 1, 2 ст. 205 КК України та закрито порушену відносно неї кримінальну справу.

Зважаючи на те, що постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2012 року була прийнята після винесення відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали перевірки та висновки органу державної податкової служби, викладені в акті документальної невиїзної перевірки від 10.08.2011 року № 4167/23-522-35646139, призначеної на виконання постанови слідчого відділу Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області від 15.03.2012 року відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2012 року по справі № К/9991/64526/12.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м.Києва ДПС були прийняті всупереч приписам п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

Що стосується тверджень відповідача про недійсність довіреностей, виданих ТОВ «БМК Уют-Комфорт» з метою представництва інтересів підприємства, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 56 Кодексу адміністративного судочинства України законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

Згідно із ч. 3 ст. 58 Кодексу адміністративного судочинства України довіреності від імені органу, підприємства, установи, організації видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчуються печаткою цього органу, підприємства, установи, організації.

Згідно з ч. 1 ст. 248 Цивільного кодексу України представництво за довіреністю припиняється у разі: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність ; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність; 6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; 7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії довіреностей, виданих ТОВ «БМК Уют-Комфорт» не закінчився; відомостей про скасування зазначених довіреностей чи відмови позивача від вчинення довірених йому дій матеріали даної справи не містять; за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «БМК Уют-Комфорт» станом на день вирішення спору є юридичною особою.

Відповідно ч. 5 ст. 91 Господарського кодексу України ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру.

На час розгляду справи запис про державну реєстрацію припинення ТОВ «БМК Уют-Комфорт» до Єдиного державного реєстру внесено не було, а тому представник позивача мав всі необхідні повноваження на ведення даної справи.

За таких обставин, колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача про те, що на день підписання та подання адміністративного позову представник позивача не мав повноважень на представництво інтересів товариства, оскільки таке право з дати подачі позову згідно ч. 3 ст. 105 Цивільного кодексу України перейшло до ліквідаційної комісії.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2012 року та ухвалення нового рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Уют-Комфорт» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби, за участю прокуратури Дніпровського району міста Києва про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, слід задовольнити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Уют-Комфорт» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2012 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Уют-Комфорт» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби, за участю прокуратури Дніпровського району міста Києва про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 26.09.2011 року № 0000772305 та від 26.09.2011 року № 0000782305, прийняті Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Повний текст постанови виготовлено - 29.04.13 р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.