Ухвала суду № 31112559, 16.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 р.Справа № 2а-11038/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної міжрайонної Державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2012р. по справі № 2а-11038/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Салтівський м'ясокомбінат"

до Індустріальної міжрайонної Державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Салтівський м'ясокомбінат", звернувся до суду з позовом до Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, в якому просив:

-скасувати податкового повідомлення-рішення від 26.09.2012 року №0000332220, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 748752,50 грн., з яких 568644,00 грн. за основним платежем та 180108,50 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2012 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення рішення від 26.09.2012 року № 0000332220.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме, відповідач посилається на те, що відповідно до акту перевірки 2063/22-207/32566564 від 12.09.2012 року встановлено порушення позивачем п.198.3 п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, визначену до сплати у бюджет у розмірі 568644,00 грн. Апелянтом зазначалось, що висновки зроблені під час перевірки є обґрунтованими та законними, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень рішень.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Індустріальної міжрайонної Державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "Салтівський м'ясокомбінат", щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків СТ "Агропромм'ясо" їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.02.2010р. по 31.03.2012 р.

За результатами перевірки складено акт № 2062/22-207/32566564 від 12.09.12 року, яким встановлено порушення п.198.3 п.198.6 ст.198 ПК України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, визначену до сплати у бюджет у розмірі 568644,00 грн.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення рішення від 26.09.2012 року № 0000332220, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі748752,50 грн., в тому числі основний платіж 568644,00 грн., штрафні санкції 180108,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності в діях позивача порушень положень Податкового кодексу України та, відповідно, відсутності факту заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Висновки відповідача викладені в акті перевірки позивача не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв податкове повідомлення-рішеннявід 26.09.2012 року № 0000332220 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 748752,50 грн., з яких 568644,00 грн. за основним платежем та 180108,50 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями. необґрунтовано з порушенням вимог ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України, тому вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, судова колегія виходить, що відповідно до п.198.1 -198.3. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, що між позивачем та СТ «Агропромм'ясо»укладено договір поставки №17 від 30.03.2011 року, згідно якого Постачальник зобов'язується поставити товар, а Покупець прийняти та сплатити за поставлений товар, найменування та кількість товару визначена в накладних (а.с. 213, 215, 217, 219, 221, 223, 225, 227, 230, 232, 234, 236, 238, 240, 242, 244,246,248 т.1, а.с.1,3,5,7 т.2) .

На виконання умов договору позивачеві виписані податкові накладні № 21 від 01.04.11р., № 22 від 05.04.11р., № 55 від 29.06.11р., № 82 від 19.08.11р., №83 від 22.08.11р., № 89 від 26.08.11р., № 90 від 29.08.11р. № 70 від 01.02.12р., № 71 від 02.02.12р.. № 73 від 03.02.12р., № 74 від 04.02.12р., № 76 від 06.02.12р., № 77 від 07.02.2012р., № 79 від 08.02.12р., №80 від 09.02.12р., № 82 від 10.02.12р., № 83 від 11.02.12р., №85 від 13.02.12р., № 86 від 14.02.12р., № 92 від 27.02.12р., № 93 від 28.02.12р., № 94 від 29.02.12р., а також товарно-транспортні накладні: № 21 від 01.04.11р., № 22 від 05.04.11р., № 55 від 29.06.11р., б/н від 13.08.11р., б/н від 22.08.11р., б/н від 26.08.11р., б/н від 29.08.11р., б/н від 01.02.12р., б/н від 02.02.12р., б/н від 03.02.12р., б/н від 04.02.12р., б/н від 06.02.12р., б/н від 07.02.12р., б/н від 08.02.12р., б/н від 09.02.12р., б/н від 10.02.12р., б/н від 11.02.12р., б/н від 13.02.12р., б/н від 14.02.12р., б/н від 27.02.12р. б/н від 28.02.12р., б/н від 29.02.12р. Дослідивши вказані податкові накладні суд встановив, що вони відповідають вимогам ст..201 ПК України, наказу Державної податкової адміністрації від 25.01.2011 року № 41 "Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість"), тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень, журналу-ордеру по рахунку 6311 «розрахунки з вітчизняними постачальниками»за 01.01.2011 року по 30.09.2012 року (а.с.29-77, т.3) встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується товарно-транспортними накладними (а.с.214, 216, 218, 220, 222, 224,226, 228-229, 231, 233, 235, 237, 239, 241, 243, 245, 247, 249, т.1, ас.2,4,6,8 т.2), зі змісту яких вбачається, що пунктом розвантаження є склад позивача за адресою м.Харків, вул..Красноградська,171-б, який перебуває у позивача на праві оренди (а.с.72-79, т.1). Факт взяття придбаних ТМЦ на облік підтверджується обортоно-сальдовими відомостями, реєстром виданих довіреностей на отримання товарів у СТ «Агропромм'ясо (а.с.80-92, т.1, а.с.9 т.2)

Використання придбаних у СТ «Агропромм'ясо»ТМЦ підтверджується наявними у матеріалах справи актами списання сировини, нарядами -замовленнями, актами передачі сировини у переробку (а.с.22-210, т.2).

Зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Таким чиком,колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що позивачем доведено придбання у свого контрагента СТ "Агропромм'ясо" товару, оскільки останніми виконані умови укладеного договору, що підтверджують первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані з додержанням вимог п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995року за №168/704), п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку". Факти, які б позбавляли правового значення конкретні видані за здійсненою господарською операцією документи.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу необґрунтованості посилань відповідача на акти перевірок контрагента позивача, проведених Кременчуцької ОДПІ від 03.07.2012 №2051/23-309/34987599 "Про результати позапланової виїзної перевірки споживчого товариства "Агропром'мясо", з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 16.02.2010р. по 31.03.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 16.02.2010р. по 31.03.2012р., - якими встановлено відсутність поставки м'яса яловичини по ланцюгу ТОВ ПБО "Будшляхмаш"СТ -"Агропромм'ясо"-ТОВ "Салтівський м'ясокомбінат"; ТОВ "Еспекар"-СТ "Агропромм'ясо"-ТОВ "Салтівський м'ясокомбінат"; ТОВ "Гарант-Сервіс-Л"-СТ "Агропромм'ясо"-ТОВ "Салтівський м'ясокомбінат"; ТОВ "Штефан" -СТ "Агропромм'ясо"-ТОВ "Салтівський м'ясокомбінат", як підстави відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Додатково суд бере до уваги, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті, висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на акти податкової інспекцій, на обліку в яких знаходиться контрагент контрагента позивача. Разом з тим, в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нікчемність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону. Інших мотивів нікчемності спірних правочинів відповідач в основу оскарженого податкового повідомлення -рішення не поклав. Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно з частини 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначені обставини справи та вимоги діючого податкового законодавства України, колегія судді підтверджує висновки суду першої інстанції про наявність достатніх підстав та належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2012 року по справі № 2а-11038/12/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197 п.1 ч.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної міжрайонної Державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2012р. по справі № 2а-11038/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.