Постанова № 31111199, 22.04.2013, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/1884/13-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2013 рокум. ХмельницькийХмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіКозачок І.С. при секретарі Русіновій М.М. за участі: позивача представника відповідача 1 представника відповідача 2 представника третьої особи ОСОБА_3 Чорнобривої М.О. Антонова М.Г. Фомової Т.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому , Управління державної автомобільної інспекції УМВС України в Хмельницькій області третя особа - Управління державної казначейської служби України у м. Хмельницькому про визнання дій протиправними та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому, Управління державної автомобільної інспекції УМВС України в Хмельницькій області, третя особа - Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому, в якому, з урахуванням уточнених в судовому засіданні позовних вимог, просить стягнути на свою користь безпідставно сплачений ним збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 4 220 грн. 00 коп., а також визнати протиправними дії відповідачів по утриманню з нього даного збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 30.10.2008 року з метою реєстрації придбаного автомобіля він сплатив на користь управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому 4 220,00 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Позивач зазначає, що 18.03.2013 року йому стало відомо про те, що сплата збору була безпідставною, оскільки відповідно до положень Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", в редакції, яка діяла на момент придбання автомобіля, платниками збору є фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів. Однак, оскільки позивач не відчужував, а набув право власності на транспортний засіб, на нього не розповсюджується обов'язок сплати цього збору.

Посилається на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2011 року у справі № 2а-12484/11/2670, залишену в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2012 року.

В судовому засіданні позивач позов підтримав.

Представник управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому позов не визнав, подав заперечення, де зазначає, що п. 7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні легкових автомобілів без конкретизації сторони, яка зобов'язана його сплатити. Також вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом. Тому просить у позові відмовити.

Представник управління ДАЇ УМВС України в Хмельницькій області позов не визнав, пояснив що посадові особи діяли відповідно до вимог Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, який передбачає, що органи державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Представником третьої особи - Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому подане заперечення проти позову, у якому позов не визнаний.

Заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів та третьої особи, дослідивши обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 29 жовтня 2008 року ОСОБА_3 придбав легковий автомобіль Mazda 6, про що свідчить укладений між ДП "Мотор-Центр Поділля" та позивачем договір купівлі-продажу транспортного засобу в кредит № 29/10 від 29.10.2008 року, копія якого є у матеріалах справи.

Під час державної реєстрації придбаного автомобіля 30.10.2008 року позивач сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 4 220,00 грн., призначення платежу - відрахування до Пенсійного фонду України, що підтверджується квитанцією № 150915/10 від 30 жовтня 2008 року, копія якої є у матеріалах справи.

Представниками відповідачів в судовому засіданні не заперечувався факт придбання позивачем автомобіля та факт сплати збору.

В ухвалі від 16 квітня 2013 року Хмельницьким окружним адміністративним судом вирішене питання про поновлення позивачеві строку звернення до суду з цим позовом.

Зі змісту адміністративного позову випливає, що позивач пов'язує право на звернення до суду з тим, що 18 березня 2013 року він дізнався про прийняття Окружним адміністративним судом міста Києва постанови від 16.12.2011 року у справі № 2а-12484/11/2670 за позовом особа 1 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Особа 2, Особа 3, Особа 4, Особа 5, Пенсійний фонд України про визнання таким, що не відповідає акту вищої юридичної сили (і нечинним з моменту прийняття) п. 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.98 р. № 1740.

Згідно з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва п. 12 Порядку сплати збору сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій визнаний таким, що не відповідає нормативному акту вищої юридичної сили, та нечинним.

Вказана постанова залишена в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2012 року.

Резолютивна частина постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2011 року у справі № 2а-12484/11/2670 опублікована у Офіційному віснику України від 24.09.2012 року ( № 70) та з цього часу вважається офіційно оприлюдненою. Отже, з моменту офіційного оприлюднення вказаного судового рішення, яке набрало законної сили, позивач повинен був або міг дізнатись про можливе порушення своїх прав.

Разом з тим, як зазначається в адміністративному позові, про існування вказаних судових рішень позивач дізнався 18 березня 2013 року.

Суд критично оцінює позицію управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому стосовно того, що про порушення свого права позивачу було відомо або могло бути відомо одразу після реєстрації транспортного засобу та сплати збору, оскільки дане твердження не доведене будь-якими належними доказами.

Надана позивачем в обґрунтування позовних вимог копія листа, адресованого управлінню Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому від 20.03.2013 року, свідчить про те, що в межах 6-місячного строку, встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України, позивач вчинив дії з метою досудового врегулювання спору, зокрема, негайно звернувся до управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому з клопотанням про повернення безпідставно сплачених ним коштів.

Оскільки надана відповідачем відповідь, яку позивач додає до адміністративного позову, датована 27.03.2013 року, що виходить за межі строку звернення до суду, суд визнав можливим вважати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити цей строк.

Суд вважає, що у цьому випадку використання особою права на повернення в судовому або адміністративному порядку безпідставно або помилково сплачених (утриманих) коштів (які є/були майном особи в розумінні вимог Конвенції), та які надійшли в дохід держави, пов'язане з реалізацією вимог статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яким гарантовано захист права власності.

Згідно з цією статтею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів в реалізацію права особи на майно.

Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) визначений порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до пункту 7 статті 1 Закону (в редакції, яка діяла на час сплати позивачем збору) в переліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування зазначені юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Таким чином, зазначена норма Закону покладає обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на фізичних осіб у випадку відчуження, а не при купівлі (придбанні) автомобіля.

Відповідно до пункту 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03 листопада 1998 року, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуженням легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом, зокрема, купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій.

Отже, станом на час придбання позивачем автомобіля Закон та Порядок по-різному регулювали питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

На зазначену суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання, звернув увагу Верховний суд України у своїй постанові від 26 лютого 2013 року у справі стосовно неоднакового застосування судом касаційної інстанції тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Ст. 244-2 ч. 1 КАС України передбачає, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 1 листопада 1996 року N 9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, та враховуючи частину 4 статті 9 КАС України яка передбачає, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, законам України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, суд вважає, що застосуванню підлягають положення Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

Виходячи зі змісту положень Цивільного кодексу України, поняття "відчуження" передбачає перехід прав та обов'язків на річ (майно) від власника до правонабувача, у той час, як поняття "купівля" (придбання) передбачає перехід прав та обов'язків на річ (майно) від продавця (правовідчужувача) до покупця (правонабувача). Отже, під поняттям "відчуження" фактично слід розуміти припинення права власника на річ (майно), тоді як поняття "купівля" означає набуття права власності власником.

Зважаючи на це, категорії "відчуження" та "купівля" у контексті Цивільного кодексу України є фактично протилежними за змістом та розумінням.

З аналізу зазначених обставин справи видно, що обов'язок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування не міг бути покладений на особу, яка набувала право власності на автомобіль (іншими словами купувала його), оскільки положення Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" передбачали обов'язок сплати цього збору лише у разі відчуження фізичною особою автомобіля. Тобто, Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03 листопада 1998 року, не підлягав застосуванню, оскільки положення, яким визначений обов'язок фізичної особи, яка купує автомобіль, сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування за змістом суперечить нормі, яка міститься у Законі України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", який є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили.

Суд також бере до уваги зміст постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2011 року, якою п. 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій визнаний таким, що не відповідає нормативному акту вищої юридичної сили, та нечинним. Отже, позивач вважається таким, що сплатив даний збір безпідставно (помилково), тому на його користь слід стягнути зазначені грошові кошти.

Судом встановлено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування зараховувався на рахунки з обліку коштів спеціального фонду Державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в АРК, областях, містах Києві та Севастополі. Ці кошти в установленому порядку надходять до спеціального фонду Державного бюджету. Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 78, ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення помилково або надміру зарахованих коштів з того бюджету, до якого вони були зараховані.

Тому суд приходить до висновку про необхідність стягнення коштів, сплачених позивачем в якості збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні легкового автомобіля з Державного бюджету України, до якого вони були зараховані.

Відповідно до п. 14 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, у редакції, яка діяла станом на час сплати позивачем збору, органи державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що підтверджується документом про сплату цього збору. Зазначений пункт Порядку був та є чинним. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що посадовими особами управління ДАЇ УМВС України в Хмельницькій області вчинені будь-які конкретні дії щодо спонукання позивача сплатити цей збір або дії щодо його утримання.

Також на думку суду, посадовими особами Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому у 2008 році не вчинялись будь-які дії, пов'язані з безпосереднім утриманням з позивача збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Тому, в частині визнання протиправними дій працівників управління Державної автомобільної інспекції УМВС України в Хмельницькій області та Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому по утриманню з позивача збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при реєстрації легкового автомобіля, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що факт сплати позивачем при придбанні легкового автомобіля збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 4 220,00 грн. та відрахування його до Державного бюджету України на користь Пенсійного фонду України відповідачами не спростований, підтверджується наявними у справі доказами, суд вважає, що є підстави для повернення 4 220,00 грн., сплачених ОСОБА_3 помилково, тоді як у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Згідно з ч. 3 статті 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Суд вважає, що на користь позивача слід стягнути судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду з позовом, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 86, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 4 220 (чотири тисячі двісті двадцять) грн. 00 коп., сплачених ним помилково в якості збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому при придбанні легкового автомобіля Mazda 6.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_3 з Державного бюджету України 108 грн. судового збору сплаченого при зверненні до суду, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 24 квітня 2013 року

Суддя/підпис/І. С. Козачок"Згідно з оригіналом" Суддя І. С. Козачок