Рішення № 31103231, 30.04.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2013 р. Справа №917/378/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр", вул. Павла Усенка, 8, м. Київ, 02105

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Влів", вул. Київська, 64-а , м. Кременчук, Полтавська область,39623

про стягнення грошових коштів в сумі 238 805,60 гривень

Суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін які були присутні в судовому засіданні 23.04.2013 :

від позивача: Марусенко Ю.Г. дор. б/н від 18.07.2012 року

Затхей В.М. ген. директор протокол №2 від 29.01.97 року

від відповідача: Лісовиков К.М. директор наказ №267-к від 17.09.2012 року

Литовченко В.Г. дор. б/н 14.03.2013 року

Представники сторін які були присутні в судовому засіданні 30.04.2013 :

від позивача: Марусенко Ю.Г. дор. б/н від 18.07.2012 року

від відповідача: Лісовиков К.М. директор наказ №267-к від 17.09.2012 року

Литовченко В.Г. дор. б/н 14.03.2013 року

Рішення приймається після перерви оголошеної в судовому засіданні 23.04.2013 року на підставі статті 77 ГПК України.

У судовому засіданні 30.04.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного тексту рішення згідно ст.85 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ : розглядається позовна заява про стягнення 238 805,60 гривень боргу за договором поставки №0026 від 21.06.2011 року, з яких: 204000,00 гривень основний борг, 23897,17 гривень пеня, 10908,43 гривень 3% річних.

В попередньому судовому засіданні представники відповідача озвучили письмове клопотання про призначення по справі судової бухгалтерської експертизи для вирішення наступних питань: чи підтверджується первинними бухгалтерськими документами поставка товару згідно договору №0026 від 21.06.2011 p.; якщо так - на яку суму здійснено поставку, якого саме автомобіля та якими документами підтверджується; чи було здійснено оплату згідно з даним договором, якщо так - в якому розмірі; чи відображені ці операції в бухгалтерському та податковому обліку ТОВ "ТК "ВЛІВ" та ТОВ "Київський республіканський автоцентр"; чи існує на даний час заборгованість по оплаті згідно договору №0026 від 21.06.2011 p., якщо так - в якому розмірі.

Представник позивача проти задоволення клопотання про призначення експертизи по справі заперечувала повністю.

Суд відмовляє в задоволенні даного клопотання виходячи з наступного.

В пункті 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012, № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" зазначено, що відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Суд не вбачає потреби у спеціальних знаннях, оскільки питання, які позивач виносить на експертизу, відносяться до правових, вирішення яких віднесено до компетенції суду.

Представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечували посилаючись на те, що в якості доказів поставки автомобіля за договором №0026 від 21.06.2011 року постачальником (позивачем) надано суду видаткову накладну №РН-0001277, акт приймання - передачі в яких немає посилання на договір №0026 від 21.06.2011 року, згідно якого поставлявся транспортний засіб та довіреність №463 від 29 липня 2011 р., яка видана ТОВ "ТК "ВЛІВ" (відповідачем) для отримання цінностей за договором №24 від 31.05.2011 року, а не за договором №0026 від 21.06.2011 року, який є предметом даного спору. Між позивачем та відповідачем було укладено декілька договорів поставки транспортних засобів і надані позивачем докази не підтверджують виконання ним своїх зобов'язань саме за договором №0026 від 21.06.2011 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, суд встановив:

21.06.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський республіканський автоцентр» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «ВЛІВ» (відповідач, покупець) було укладено договір поставки №0026, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця автомобіль МАЗ-533702-240 у кількості 1 шт., а покупець зобов'язувався прийняти товар і сплатити його вартість у порядку і на умовах визначених договором (п. 1.1. договору) (арк. справи 7).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 29.07.2011р. ним на підставі видаткової накладної №РН-0001277, акту приймання-передачі транспортного засобу від 29.07.2011р., було поставлено відповідачу МАЗ- 533702-240 ш. Y3M 533702В0010889 в кількості 1 шт., загальною вартістю 327 000,00 гривень, в т.ч. ПДВ 20%, а відповідач прийняв товар на підставі довіреності №463 від 29.07.201 1 р. (арк. справи 8-10).

Умовами договору поставки №0026 від 21.06.2011 року передбачено, що покупець здійснює 100 (сто) % оплату вартості товару , в розмірі визначеному п.4.1. даного договору, з відстрочкою платежу протягом 30 календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару (п.4.2. договору).

Повний розрахунок по договору відповідачем не проведено і залишок боргу відповідача за поставлений товар складає 204 000,00 гривень, що стало підставою для звернення позивача до суду. Крім суми основного боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача 23 897,17гривень пені, 10 908,43 гривень 3% річних.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ст. 629 ЦК України, передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частина друга ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Згідно з ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ч.1 ст.612 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, позивачем здійснено поставку відповідачу МАЗ- 533702-240 ш. Y3M 533702В0010889 в кількості 1 шт., загальною вартістю 327 000,00 гривень, що підтверджується видатковою накладною №РН-0001277 від 29.07.2011 року, актом приймання-передачі транспортного засобу від 29.07.2011 року. Також позивачем надано суду довіреність №463 від 29 липня 2011 р., яка видана відповідачем для отримання цінностей за договором №24 від 31.05.2011 року, а не за договором №0026 від 21.06.2011 року, який є предметом даного спору. Даний доказ було покладено відповідачем в основну своїх заперечень виконання позивачем своїх зобов'язань саме за договором №0026 від 21.06.2011 року.

Відповідач не спростовуючи факту отримання автомобіля від позивача заперечує проти отримання його в рамках договору № 0026.

Позивачем додатково на обґрунтування позовних вимог надано суду документи, що підтверджують факт оприбуткування та реалізації МАЗ - 533702-240 ш. Y3M 533702В0010889 (який було поставлено за спірним договором), а саме: оборотно-сальдові відомості, податкову накладну та податкову декларацію з податку на додану вартість із квитанціями та розшифровками по ним (арк. справи 130-131,133,62-67).

Крім того, про прийняття поставки товару відповідачем саме за договором №0026 від 21.06.2011р. свідчать додані до матеріалів справи позивачем банківські виписки від 23.12.11р.; 11.06.12р.; 12.06.12р.; 14.06.12р.; 18.06.12р.; 26. 06.12р., з проплатами відповідача із призначенням платежу за автомобіль МАЗ - 533702-240 згідно договору №0026 від 21.07.2011р. та посиланням на лист-вимогу позивача №273 від 25.05.2012р. по даному договору ( в якій також йдеться про невиконання відповідачем умов саме договору № 0026) (арк. с. 11,17-18).

Реквізит "призначення платежу" у платіжних дорученнях заповнюється самостійно платником у відповідності до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (із змінами).

Отже, відповідач після підписання договору № 0026, отримання ним автомобіля, за відсутності його заперечень на лист позивача №273 від 25.05.2012р. та вимогу від 31.10.2012 року № 490, здійснивши часткову оплату за отриманий автомобіль із призначення платежу саме за договором № 0026 визнавав факт наявності в нього зобов'язання з оплати вартості автомобіля, отриманого в рамках договору № 0026.

Надані позивачем докази на підтвердження виконання своїх зобов`язань перед відповідачем за договору №0026 від 21.06.2011 року, суд розцінює як належні доказами у розумінні ст. 34 ГПК України які свідчать про належне виконання позивачем своїх зобов'язань саме за договором №0026 від 21.06.2011р.

Статтею 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства, а водночас і цивільного судочинства є добросовісність, розумність справедливість та судовий захист цивільного права та інтересу.

Тому позовні вимоги в частині стягнення з позивача суми основного боргу в розмірі 204 000,00 гривень суд задовольняє повністю.

Крім суми основного боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача 23 897,17 гривень пені та 10 908,43 гривень 3% річних.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Пунктом 5.2. договору передбачено, що покупець у випадку невиконання або неналежного виконання своїх договірних обов'язків по оплаті товару зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Однак при нарахуванні пені та річних позивачем невірно визначено початок перебігу строку прострочення. Так, згідно п. 4.2 договору покупець здійснює 100 (сто) % оплату вартості товару , в розмірі визначеному п.4.1. даного договору, з відстрочкою платежу протягом 30 календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару.

Акт приймання - передачі товару підписано сторонами 29.07.2011 року, позивач з врахуванням відстрочки платежу 30 календарних днів нараховує річні та пеню за цим актом з 27.08.2011 року.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Частина 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

При цьому позивач не врахував вказані приписи законодавства, а тому, враховуючи, що останній день строку для оплати припадає на вихідний, то днем закінчення строку є перший за ним робочий день, тобто 29.08.2011 року. Як наслідок прострочення відповідача почалося з 30.08.2011 року.

Судом здійснено перерахунок розміру пені та річних, заявлених до стягнення, з використанням калькулятора "ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ " та з урахуванням вищенаведеного.

Сума пені, що підлягає стягненню становить 23 480,59 грн., 3% річних відповідно - 10825,40 грн.

Заперечення відповідача суд не приймає до уваги, враховуючи наступне.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV.

Зазначений закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також п. 2.1 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

У відповідності до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, для цілей бухгалтерського обліку документальним підтвердженням здійснення господарських операцій між суб'єктами господарювання є належним чином оформлені первинні документи.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинним документом для підтвердження поставки товару є оформлена накладна (та/або акт приймання-передачі), де вказується найменування товару, кількість та вартість, назва підприємства - отримувача товару та підпис особи, яка отримує товар. Підставою для отримання товару є надання довіреності від підприємства-покупця на особу, яка отримує товар, за встановленою формою.

Умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей регламентовано Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Отже, довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

З вище вищевикладених норм випливає, що довіреність оформляється одержувачем товару, тобто в даному випадку довіреність №463 від 29 липня 2011 р. була виписана керівником підприємства відповідача та його головним бухгалтером.

Відповідно до ч. 3 статті 8 Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Помилки при оформленні довіреності відповідачем свідчать про недоліки у веденні його бухгалтерського обліку.

При цьому суд також враховує приписи ст. 241 ЦК України, згідно яких правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення

правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отримавши автомобіль та здійснивши часткову оплату відповідач підтвердив належне виконання позивачем зобов'язань за договором № 0026.

Таким чином, оскільки факт поставки товару відповідачу за договором є доведеним та підтвердженим належними доказами ( в т.ч. договором № 0026, видатковою накладною №РН-0001277 від 29.07.2011 року, актом приймання-передачі транспортного засобу від 29.07.2011 року, оборотно-сальдовими відомостями, податковою накладною та податковою декларацією з податку на додану вартість із квитанціями та розшифровками по ним тощо), тому у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого за договором № 0026 автомобіля.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 204000,00 гривень основного боргу, 23 480,59 гривень пені, 10 825,40 гривень річних є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, що є у матеріалах справи, тому підлягають задоволенню.

Судовий збір відшкодовується позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст. 33-34,43,49,82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Влів", (вул. Київська, 64-а , м. Кременчук, Полтавська область,39623, р/р 260055234428 у КФ ПГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", м. Полтава, МФО 331401, код ЄДРПОУ 33180598) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр" (вул. Павла Усенка, 8, м. Київ, 02105, р/р 26009301000057 у ПАТ "ВТБ Банк"м. Київ, МФО 321767, код ЄДРПОУ 21457519) 204 000,00 грн. основного боргу, 23 480,59 грн. - пені, 10 825,40 грн. 3% річних,4766,12 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити в задоволенні позовних вимог.

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.04.2013 року

Суддя Тимощенко О.М.

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією