Рішення № 31099328, 26.04.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2506/9409/2012 Провадження № 22-ц/795/1082/2013 Головуючий у I інстанції -Жук М.І. Доповідач - Страшний М. М.Категорія -цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2013 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСтрашного М.М.,суддів:Литвиненко І.В., Шарапової О.Л.,при секретарі:Примачок Ю.О.,за участю:представників позивача ОСОБА_5, ОСОБА_6, представника відповідача ОСОБА_7, представника третьої особи ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційні скарги ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання їх такими, що втратили право користування житлом та за зустрічним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_9 про вселення,

в с т а н о в и в:

В жовтні 2012 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати ОСОБА_10 та її неповнолітнього сина ОСОБА_11 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, посилаючись на те, що останні з лютого 2012 року добровільно залишити квартиру та проживають в іншому місці, а тому втратили право користування спірною квартирою. Крім того, реєстрація відповідачки в квартирі не дозволяє йому в повній мірі як власнику користуватися, розпоряджатися квартирою, змушений сплачувати комунальній послуги.

В грудні 2012 року ОСОБА_10 подала до суду зустрічний позов, в якому просила вселити її та малолітнього ОСОБА_11 в квартиру АДРЕСА_1. Свої вимоги обгрунтовувала тим, що відповідач ОСОБА_9 чинити їй перешкоди у користуванні квартирою, а тому вона та її син з поважних причин не проживають в ній.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 березня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_9, та зустрічного позову ОСОБА_10 відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, сторони звернулись до суду із апеляційними скаргами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_9 просить змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні його позову та ухвалити нове рішення про задоволення вимог в цій частині, а в іншій частині залишити рішення суду без зміни. Апелянт наполягає на тому, що відповідачка з власної ініціативи не проживає в квартирі, жодних перешкод у користуванні якою їй з його боку не чиниться, проте її реєстрація в квартирі порушує його право приватної власності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_10 просить змінити рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її зустрічного позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права. Апелянт вказує, що з боку позивача чиняться перешкоди у користуванні спірної квартирою, декілька разів він виганяв її з дитиною, потім забрав ключі, і в лютому 2012 року взагалі не пустив її до квартири, що змусило її 01.03.2012 року звернутися до органів міліції. Апелянт не заперечує, що вона має на праві власності два житлові приміщення, проте вони за санітарними нормами не відповідають вимога законодавства, а тому проживання в них малолітньої дитини є неможливим.

В письмових запереченнях ОСОБА_9 просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_10 та залишити рішення суду в часині відмови в задоволенні позову ОСОБА_10 про вселення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Розглядаючи справи та ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, відповідачка ОСОБА_10 разом з дитиною добровільно залишила квартиру в лютому 2012 року, на момент пред'явлення позову ОСОБА_12 не минув різний строк їх відсутності в квартирі, а тому відсутні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування квартирою; також суд встановив, що відсутні докази створення з боку ОСОБА_12 перешкод у користуванні ОСОБА_10 спірною квартирою, а тому вимоги останньої про вселення також не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 28 січня 2000 року, який був розірваний на підставі рішення суду від 09 лютого 2012 року. Від шлюбу сторони мають сина -ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_9 на праві приватної власності, що підтверджується договором дарування від 14.11.1997 року. В даній квартирі зареєстровані ОСОБА_9,, ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Відповідно до положень ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Звертаючись до суду з позовом в жовтні 2012 року, ОСОБА_9 вказував, що відповідачка ОСОБА_10 та її неповнолітній син ОСОБА_11 з лютого 2012 року не проживають в його квартирі, проте їх реєстрація в ній перешкоджає йому в реалізації права розпорядження своєю власністю. Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного та обгрунтованого висновку про те, що на день звернення ОСОБА_9 до суду не минув річний строк, протягом якого за відповідачами зберігається право користування квартирою.

Підстави для визнання ОСОБА_10 та ОСОБА_11 такими, що втратили право користування житлом на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України відсутні, оскільки позовні вимоги ОСОБА_9 зводяться до визнання відповідачів втративши ми право на житло з підстав, передбачених нормами цивільного права щодо захисту права приватної власності, а саме ст. 391 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_10 про вселення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_9 не чиняться перешкоди у користуванні нею та її сином спірною квартирою.

Проте такі висновки не відповідають встановленим по справі обставинам.

Судом встановлено, що ОСОБА_10 та її малолітній син ОСОБА_11 зареєстровані в АДРЕСА_1.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом про вселення, ОСОБА_10 вказувала, що вона та її син з поважних причин не проживають в спірній квартирі, оскільки з боку ОСОБА_9 чиняться перешкоди в такому користуванні.

Апеляційний суд погоджується з такими доводами, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи.

Про створення перешкод з боку ОСОБА_9 свідчить постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 03 березня 2012 року, яка винесена у зв'язку із зверненням ОСОБА_10 до міліції із відповідною заявою на неправомірні дії ОСОБА_9 (а.с.40).

ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зберігають місце реєстрації свого проживання в спірній квартирі, вселялись вони в квартиру зі згоди власника і є членами сім"ї, а тому підстави для визнання їх такими, що втратили право користування житлом, відсутні.

Таким чином, заявлені ОСОБА_10 вимоги про вселення її та її неповнолітнього сини в спірну квартиру є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 405 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_10 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 березня 2013 року в частині відмови ОСОБА_10 у позові про її вселення скасувати.

Позов ОСОБА_10 задовольнити.

Вселити ОСОБА_10 та її неповнолітнього сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3 у квартиру АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: