Ухвала суду № 31094529, 25.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2013 року м. Київ К-31801/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010

у справі № 2а-42965/09

за позовом Закритого акціонерного товариства ?Шевченківський комбінат хлібопродуктів?

до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

про скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство ?Шевченківський комбінат хлібопродуктів? звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області про скасування рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2008 , валютного та іншого законодавства в період з 01.01.2008 по 31.12.2008, та складений акт № 544/23-31581728 від 17.04.2009.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.5.1, абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.7.1 п.8.7 ст. 8 Закону України ? Про оподаткування прибутку підприємств?, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств у сумі 260625 грн., у т.ч. за І квартал 2008 року -225000 грн., за ІІ квартал 2008 року - 17209 грн., за ІІІ квартал 2008 року - 18416 грн.; п.5.1, абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України ?Про оподаткування прибутку підприємств?, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за 2008 рік на суму 250833 грн., в т.ч. за ІV квартал 2008 року на 250833 грн.; п.4.5 ст.4, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.01.2008 р. по 31.12.20087 р. на загальну суму 304205 грн., у т.ч. за травень 2008 року на 50071 грн., за липень 2008 р. - 7791 грн., за серпень 2008 р. в сумі 246343 грн.; п.4.5 ст. 4, пп.7.4.1 , п.п.7.4.4, пп.7.4.5 ст. 7 Закону України ?Про податок на додану вартість», в результаті чого у перевіреному періоді збільшено залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту станом на 31.12.2008 р. на суму 195705 грн. (р.26 Декларації) та збільшено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за грудень 2008 року на 58333 грн.; пп.4.2.11 п.4.2 ст. 4, пп.8.1.1 п.8.1 ст. 8, пп. "а" п.19.2 ст. 19 Закону України ?Про податок з доходів фізичних осіб?, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб в періоді з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р. за листопад 2008 р. в сумі 41,08 грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідач виніс податкові повідомлення-рішення № 0000062310/0 від 30.04.2009 яким позивачеві визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 456307,50 грн., з яких за основним платежем - 304205,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 152102,50 грн.; № 0000052310/0 від 30.04.2009 р. яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 378650,0 грн., з яких за основним платежем - 260625,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 118025,0 грн.

За наслідками апеляційного оскарження та розгляду повторних скарг Державною податковою адміністрацією у Харківській області та Державною податковою адміністрацією України, були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000062310/2від 11.08.2009 р., № 0000062310/3 від 20.10.2009 р. про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість на ту ж суму що й з дріб`ю 0 та 1; № 0000052310/2 від 11.08.2009 р., № 0000052310/3 від 20.10.2009 р. про визначення позивачеві податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 118025,0 грн., з яких за основним платежем - 0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 118025,0 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що висновок про порушення позивачем вимог п.5.1, аб3.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5, пп.8.7.1 п.8.7 ст. 8 Закону України ?Про оподаткування прибутку підприємств?, а саме заниження податку на прибуток на загальну суму 260625 грн. зроблено внаслідок твердження про нікчемність правочинів з поставки сільськогосподарської продукції укладених позивачем з ТОВ «Кернел-Трейд», ЗАТ «Приколотнянський ОЕЗ», ЗАТ «Полтавський ОЕЗ-Кернел Груп» та ТОВ «Харківагро-2000», так як позивач перерахував кошти на адресу контрагентів без мети настання правових наслідків, а метою укладення правочинів було формування податкового кредиту та валових витрат і, як наслідок, заниження об`єкту оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток, несплати податків.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що правочини між позивачем та вказаними контрагентами підтверджені первинними бухгалтерськими документами, зокрема оформленими належним чином податковими накладними, а також, як встановлено судами попередніх інстанцій, угоди, укладені між позивачем та його контрагентами згідно закону не відносяться до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання даних угод недійсними.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України ?Про оподаткування прибутку підприємств? валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України ?Про оподаткування прибутку підприємств? до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно вимог п.5.3. - 5.7. Закону України ?Про оподаткування прибутку підприємств? передбачено певні обмеження або пряма заборона щодо включення деяких витрат до складу валових витрат, але заборони щодо включення до складу валових витрат видатків з попередньої оплати вартості придбаних товарів законодавцем не встановлено. При цьому пунктом 5.10 зазначеного Закону заборонено встановлювати додаткові обмеження стосовно віднесення видатків до складу валових витрат, крім зазначених у Законі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договори поставки сільськогосподарської продукції було розірвані не з вини позивача, а через невиконання його контрагентами зобов`язань за ними.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо того, що вимогами Закону України ?Про оподаткування прибутку підприємств? не встановлено право віднесення видатків на оплату сільськогосподарської продукції до валових витрат в залежність від отримання доходу від подальших операцій з цією продукцією, а факт отримання продукції (товару) є лише однією з подій, визначених законом в якості підстави для включення видатків на придбання цих товарів до валових витрат.

Згідно пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України ?Про оподаткування прибутку підприємств? датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, стосовно того, що, позивач правомірно включив до валових витрат грошових коштів, сплачених в рахунок передплати за сільськогосподарську продукцію за спірними правочинами, саме з настанням другої події, передбаченої пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України ?Про оподаткування прибутку підприємств? - по даті списання грошових коштів з розрахункового рахунку позивача.

Відповідно до п.п.7.7.1 пп.7.7 ст. 7 Закону України ?Про податок на додану вартість? сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України ?Про податок на додану вартість? податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.2.4 пп.7.4 ст. 7 Закону України ?Про податок на додану вартість? право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на момент виникнення правовідносин позивач та його контрагенти були зареєстровані як платники податку на додану вартість, що підтверджується копіями свідоцтв про реєстрацію вказаних контрагентів як платників податку на додану вартість.

Згідно вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України ?Про податок на додану вартість? єдиною підставою для не зарахування витрат до складу податкового кредиту є відсутність податкової накладної (не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого(нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що податкові накладні № 242 від 13.03.2008, № 529 від 27.08.2008, № РПОД-00904 від 25.09.2008, № ППОД-00919 від 03.10.2008, № 1 від 24.07.2008 р. оформлені належним чином і містять усі необхідні реквізити.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України ?Про податок на додану вартість? датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо того, що оскільки товари позивачем придбавались для їх подальшого використання у господарській діяльності, то позивач правомірно, відніс до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені за спірними правочинами, з настанням першої з подій, передбачених пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України ?Про податок на додану вартість? - по даті списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату цих товарів.

Відповідно до абз. 2 п.5.1 ст. 5 Закону України ?Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами? передбачено право платника податку надати до податкового органу уточнюючий розрахунок у випадку, якщо у майбутніх податкових періодах він самостійно виявляє помилки у раніше поданій податковій декларації.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо того, що коригування позивачем сум податкового кредиту та валових витрат не є усуненням арифметичної або методологічної помилки у розумінні п.5.1 ст. 5 ?Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами? так як зроблене не через невірне обчислення об`єкта оподаткування та заповнення декларації, та не через неправильне застосування або незастосування ставок оподаткування чи коефіцієнтів при визначенні податкового зобов`язання з того чи іншого податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що порядок проведення позивачем розрахунків при визначенні податкового зобов`язання з податків на прибуток та на додану вартість, суми податкового кредиту та валових витрат було перевірено відповідачем при проведенні перевірки, в акті перевірки відсутні зауваження з цього приводу, тому не встановлено допущення позивачем помилок у раніше поданих податкових деклараціях.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, стосовно того, що надання уточнюючої декларації є правом, а не обов`язком платника податку, а тому є правомірними дії позивача зі зменшення суми податкового кредиту та валових витрат у наступних податкових періодах, по даті повернення коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що коригування позивачем суми податкового кредиту та валових витрат не спричинило несплату до бюджету сум податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо того, що за таких обставин сплачені позивачем суми у зв`язку з виконанням зобов`язань за договорами, були правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат, з дотриманням вимог п.п.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України ?Про податок на додану вартість?, та п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5, пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України ?Про оподаткування прибутку підприємств?, а тому у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу податкового зобов`язання і для застосування штрафних санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Фортуна Фьючер 2007» (Генпідрядник) було укладено договір підряду № 11/05/РР, за умовами якого позивач доручає, а Генпідрядник забезпечує виконання робіт з ремонту цементних, бетонних та асфальтованих підлог і покриттів розташування будівель (складів) Замовника. Генпідрядник має право залучати до виконання робіт робочої сили, а також субпідрядників, які повинні мати ліцензію (дозвіл) на виконання робіт, ресурси (матеріальні, технічні, фінансові), достатні для виконання робіт, досвід виконання аналогічних робіт. Залучення субпідрядників здійснюється Генпідрядником без погодження із Замовником.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Фортуна Фьючер 2007» було виписано на адресу позивача податкову накладну № 300608 від 30.06.2008 на суму 301000,00 грн.

Позивач на виконання умов договору перерахував на рахунок товариством з обмеженою відповідальністю «Фортуна Фьючер 2007» грошові кошти згідно платіжних доручень № 319 від 09.06.2008 - 82603,00 грн., в т.ч. ПДВ -13767,17 грн., № 325 від 10.06.2008 - 218397,00 грн., в т.ч. ПДВ - 36399,50 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконання підрядних робіт за договором підтверджується актом здачі-приймання виконаних підрядних робіт від 30.06.2008.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо того, що вказаний акт є первинним документом, який засвідчує факт здійснення господарської операції, приймання-передачу виконаних (наданих) робіт (товарів, послуг), оскільки містить всі реквізити, передбачені 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та відображає зміст господарської операції, а саме: назви підприємств, від імені яких складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади та особисті підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; є відбитки печаток сторін.

Згідно п. 8 ст. 19 Господарського кодексу України, забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом, а тому чинним законодавством не передбачена обов'язкова наявність інших документів, окрім тих, які засвідчують факти здійснення господарських операцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо того, що наявність саме кошторису як окремого документу не є обов'язковою умовою для достовірного визначення вартості виконаних будівельних робіт, а сторони договору мають право обумовити їх обсяг і вартість у самому договорі, та визначити в акті здачі-прийому виконаних робіт.

Відповідно до ст.ст. 9, 10 Закону України «Про систему оподаткування» не передбачено за будь-якими із сторін правочину зобов'язання та не визначено право здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, заявленими іншою стороною правочину. Тому виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не залежить від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Несплата податків однією із сторін договору є порушенням вимог податкового законодавства, але не свідчить про наявність умислу та мети, що завідомо суперечать інтересам держави, а тому відповідальністю за таке порушення не можуть бути санкції, передбачені ч.1 ст. 208 Господарського Кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що в акті перевірки відсутні посилання на наявність обставин та документів, які є доказами того, що правочини суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відсутні посилання на докази, які підтверджують, що позивачу було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства. Будь-які умисні дії товариства, а також посадових осіб юридичної особи, стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину -відсутні.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, стосовно того, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми, сплачені у складі вартості послуг, наданих йому товариством з обмеженою відповідальністю «Фортуна Фьючер 2007».

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 у справі № 2а-42965/09 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 у справі № 2а-42965/09 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

С.Е. Острович

О.І. Степашко