Постанова № 31091510, 30.04.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/1235/13-а

30 квітня 2013 року 12год. 20хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Ткачук Н.С. за участю секретаря судового засідання Рибачок С.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представники ДергуновО.Ю., Петриченко О.Р.,

відповідача: представник Воробйова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріада" до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеньВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тріада» (далі - ТОВ «Тріада») звернулося до суду з позовом до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби (далі - Здолбунівська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000112240 від 25.03.2013 року повністю та №0000122240 від 25.03.2013 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем в сумі 9431 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4716 грн.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві. В обґрунтування позову зазначили, що висновки податкового органу, які викладені в акті перевірки та покладені в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень, не відповідають фактичним обставинам справи. Пояснили суду, що між ТОВ «Тріада» та ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» (далі - ТОВ «Бізнес Ресурс 2011») було укладено договір поставки матеріалів. Зміст даного договору не суперечить чинному законодавству України та даний договір не був визнаний недійсним в судовому порядку, а тому підстав стверджувати про його нікчемність у податкового органу немає. Зазначають, що бухгалтерські документи виписані ТОВ «Бізнес Ресурс 2011», за результатом господарської операції з ТОВ «Тріада», в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року є первинними документами, оскільки мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Стверджують, що господарські операції позивача з даним контрагентом є реальними і підстав вважати їх безтоварними немає. У зв'язку з чим вважають висновки акта перевірки про порушення ТОВ «Тріада» вимог Податкового кодексу України необґрунтованими і такими, що ґрунтуються на припущеннях осіб, що здійснювали перевірку, а податкові повідомлення-рішення №0000112240 від 25.03.2013 року повністю та №0000122240 від 25.03.2013 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем в сумі 9431 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4716 грн. - протиправними і такими, що підлягають скасуванню. З таких підстав, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву, позов не визнав (а.с.59-60). В обґрунтування заперечень пояснив суду, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки позивача встановлено порушення 138.10.2, п.138.10, ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.1, п.198.3 та п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за III квартал 2012 року в сумі 9431 грн. та до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на суму 8982 грн. Даний висновок було зроблено податковим органом на підставі аналізу господарських операцій позивача з ТОВ "Бізнес Ресурс 2011". Зазначає, що в ході перевірки позивачем не надано документи на транспортування товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ «Бізнес Ресурс 2011». Також вказує на те, що Здолбунівською ОДПІ було отримано акт перевірки від 04.01.2013 року, складений ДПІ у Печерському районі м.Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період січень-травень, липень-серпень, жовтень 2012 року. Зі змісту даного акта перевірки вбачалося, що господарські операції ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» не мають реального товарного характеру, так як перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків між ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» та його контрагентами , а також відсутність у ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» адміністративно-господарської можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам. У зв'язку з чим, податковим органом було зроблено висновок, що операції з поставки, по ланцюгу, не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів і не спричиняють реального настання правових наслідків. Тобто, укладений позивачем з ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» правочин суперечить моральним засадам суспільства та відповідно до ст.228 ЦК України порушує публічний порядок, оскільки спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже, є нікчемним. Вважає оспорювані податкові повідомлення-рішення обґрунтованими і такими, що не підлягають скасуванню. У зв'язку з наведеним, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24.11.1995 року державним реєстратором Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області ТОВ «Тріада» було зареєстровано юридичною особою, що підтверджується копіями свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №037814 (а.с.65) та довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій №600222 (а.с.63). Позивач перебуває на обліку в Здолбунівській ОДПІ з 24.11.1995 року за №202 та є платником податку на додану вартість, яким зареєстрований відповідно до свідоцтва №24585884 від 18.07.1997 року (а.с.66).

Згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій, видами діяльності ТОВ «Тріада» за КВЕД-2010 є покрівельні роботи, штукатурні роботи, малярні роботи та скління, будівництво житлових і нежитлових будівель.

З матеріалів справи вбачається, що з 25.02.2013 року по 01.03.2013 року Здолбунівською ОДПІ на підставі наказу №84 від 21.02.2013 року та направлень на перевірку №54 та №55 від 25.02.2013 року було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Тріада» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт №110/22-22558642 від 11.03.2013 року (а.с.6-41).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000122240 від 25.03.2013 року, яким ТОВ "Тріада" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 36746 грн., в т.ч. 24497 грн. за основним платежем та 12249 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.5);

- №0000112240 від 25.03.2013 року, яким ТОВ "Тріада" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 13473 грн., в т.ч. 8982 грн. за основним платежем та 4491 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.4).

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0000122240 від 25.03.2013 року в частині, що оскаржує позивач, а саме: збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 9431 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4716 грн., суд виходить з наступного.

Дане податкове повідомлення-рішення базується на висновках податкового органу про заниження ТОВ «Тріада» податку на прибуток підприємств за ІІІ квартал 2012 року на суму 9431 грн.

Вказані висновки зроблені податковим органом на підставі аналізу господарських операцій ТОВ «Тріада» з ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» та ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог 138.10.2, п.138.10, ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України.

Актом перевірки від 11.03.2013 року констатовано, що ТОВ «Тріада» в порушення вимог Податкового кодексу України в ІІІ кварталі 2012 року віднесло до складу витрат 44910 грн. по безтоварним операціям з ТОВ «Бізнес Ресурс 2011», які не підтверджені документально.

З вказаними висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно з усною домовленістю ТОВ «Тріада» з ТОВ «Бізнес Ресурс 2011», останнє поставило позивачу мастику бітумну, ПВХ мембрану армовану та бикроеласт ХКП (матеріали), що підтверджується: видатковими накладними №1-Т від 04.07.2012 року на загальну суму 27714,72 грн., в т.ч. ПДВ на суму 4619,12 грн. та №2-Т від 30.07.2012 року на загальну суму 26176,80 грн., в т.ч. ПДВ на суму 4362,80 грн.(а.с.45-46), податкові накладні №6 від 04.07.2012 року на загальну суму 27714,72 грн., в т.ч. ПДВ на суму 4619,12 грн. та №63 від 30.07.2012 року на загальну суму 26176,80 грн., в т.ч. ПДВ на суму 4362,80 грн.(а.с.46-47).

Оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності здійснювалася в безготівковій формі, що підтверджується рахунками на оплату №27/2 від 30.07.2012 року на суму 4362,80 грн. та №12/3 від 03.07.2012 року на суму 4619,12 грн.(а.с.43-44) та виписками по рахунку за 03.07.2012 року та 27.07.2012 року (а.с.48-49).

Вартість отриманих від ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» товарно-матеріальних цінностей на суму 44910 грн. (без ПДВ) включено позивачем на підставі отриманих видаткових накладних до складу витрат ІІІ кварталу 2012 року.

Згідно з пп.4.1.27 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.

В силу вимог п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пункт 139.1 ст.139 Податкового кодексу України встановлює вичерпний перелік витрат платника податку, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Серед таких обмежень витрати на придбання електрообладнання, які були виключенні відповідачем зі складу витрат позивача, відсутні. Крім того, відповідно до п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України встановлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до вимог пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з ч. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення №168/704).

Пунктом 2.4 Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.16 Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Наявні в матеріалах справи видаткові накладні, податкові накладні, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані видаткові, податкові накладні, не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано. Крім того, судом встановлено, матеріалами справи підтверджується і представником відповідача не заперечується, що на момент існування господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «Бізнес Ресурс 2011», останній мав цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію і не був позбавлений права укладати угоди у відповідності до вимог діючого законодавства та був платником ПДВ. Відтак, віднесення позивачем до складу витрат сум, сплачених на оплату товару, отриманого від ТОВ «Бізнес Ресурс 2011», не суперечить вимогам пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України. Враховуючи викладене, суд вважає протиправним виключення відповідачем сум, сплачених позивачем ТОВ «Бізнес Ресурс 2011 на оплату вартості придбаного товару зі складу витрат ТОВ "Тріада" за III квартал 2012 року.

Рух активів у процесі здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Бізнес Ресурс 2011», підтверджується матеріалами справи.

Одночасно надані до матеріалів справи позивачем документи, а саме: договори підряду від 18.07.2012 року, 18.10.2012 року, 04.10.2012 року, 01.11.2012 року, №547 від 10.08.2012 року (а.с.74,78,82,86,90), акти приймання будівельних робіт за серпень, жовтень, листопад 2012 року (а.с.75-77,79-80,83-84, 87-88), акти списання матеріалів (а.с.77,81,85,89,95), довідки про вартість виконаних будівельних робіт/витрати за серпень, жовтень, листопад 2012 року (а.с.105-110), оборотно-сальдова відомість за липень 2012 року, відомості ресурсів до актів виконаних робіт, свідчать про використання позивачем придбаних у ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» матеріалів у власній господарській діяльності.

За результатами даних операцій позивачем сформовано податкові зобов'язання з ціни продажу наданих будівельних робіт у відповідних податкових періодах.

Встановлені судом обставини в їх сукупності свідчать про товарність і реальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Тріада» та ТОВ «Бізнес Ресурс 2011», подальше використання позивачем придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій з ТОВ «Бізнес Ресурс 2011». Докази того, що товар, придбаний ТОВ «Тріада» у ТОВ «Бізнес Ресурс 2011», з метою іншою, ніж використання його у власній господарській діяльності податковим органом суду не надано, судом не здобуто і в матеріалах справи відсутні.

Відтак, віднесення позивачем до складу витрат сум, сплачених ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» на оплату вартості товарно-матеріальних цінностей відповідає вимогам 138.10.2, п.138.10, ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, а виключення цих сум відповідачем зі складу витрат ТОВ «Тріада» ІІІ кварталу 2012 року - протиправне.

Суд критично оцінює висновки податкового органу про те, що договір, укладений між ТОВ «Тріада» та ТОВ «Бізнес Ресурс» є нікчемним, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з ч. 2 цієї ж статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Верховним судом України в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» констатовано, що правочинами, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на те, що «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Аналогічну позицію викладено Вищим адміністративним судом України в постанові від 14.11.2012 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/27477204).

Згідно із статтею 61 Конституції України відповідальність осіб має індивідуальний характер, при цьому будь-які протиправні дії одних платників податків не можуть покладати обов'язку щодо відповідальності за дії таких платників на інших осіб.

Особа не може нести відповідальності за неправомірні дії інших осіб (за умови необізнаності щодо їх протиправної поведінки). Відповідачем не встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 р., є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі "Інтерсплав проти України"). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності.

Жодних доказів того, що ТОВ «Тріада» і ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» під час укладання договорів завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяли всупереч інтересам держави і суспільства суду податковим органом не надано, як і не надано суду відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача чи ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0000122240 від 25.03.2013 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 9431 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4716 грн. не відповідає вказаним критеріям правомірності.

З урахуванням встановлених в ході судового розгляду справи обставин в їх сукупності, не знайшли свого підтвердження висновки податкового органу про безтоварність операцій позивача з ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» та про порушення ТОВ "Тріада" вимог пп.138.10.2, п.138.10, ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, а відтак податкове повідомлення-рішення №0000122240 від 25.03.2013 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем в сумі 9431 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4716 грн. є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0000112240 від 25.03.2013 року, суд виходить з наступного.

Дане податкове повідомлення-рішення базується на висновках податкового органу про заниження ТОВ «Тріада» податку на додану вартість за липень 2012 року на суму 8982 грн.

Вказані висновки зроблені податковим органом на підставі аналізу господарської операції ТОВ «Тріада» і ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» та ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу.

З вказаними висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений ст. 196 Податкового кодексу України. Серед даного переліку операції з придбання товарно-матеріальних цінностей (мастики бітумної, ПВХ мембрани армованої та бикроеласту ХКП) відсутні. Суд вважає, що підстави для виключення зі складу податкового кредиту товариства сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару , відсутні, оскільки отримання такого товару за договорами купівлі-продажу не суперечить чинному законодавству, та є такими, що спрямовані на отримання доходів, а тому належать до господарської діяльності позивача в розумінні податкового законодавства.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.4 ст.198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податковий кредит по отриманих позивачем від ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» товарно-матеріальних цінностях повністю підтверджено відповідними податковими накладними, що не заперечується відповідачем.

Зауважень до форми та змісту податкових накладних, виписаних ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» для ТОВ «Тріада», в акті перевірки податковим органом не зазначено.

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» для ТОВ «Тріада» містять всі необхідні обов'язкові реквізити. Крім того, зобов'язання за договором поставки були виконані сторонами в повному обсязі, розрахунок проведений у відповідності до умов договору, заборгованість ТОВ «Тріада» перед ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» відсутня.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

З огляду на реальний характер операцій, можливі порушення ТОВ «Бізнес Ресурс 2011» податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності (як-от, відсутність за місцезнаходження, відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів) не можуть бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків ТОВ «Тріада» права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судом встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення позивачем сум податку, сплаченого ТОВ "Бізнес Ресурс 2011" у зв'язку з придбанням товару до складу податкового кредиту.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відтак, результати перевірки контрагента позивача, контрагентів контрагента, наявність та/або відсутність контрагента за зареєстрованим місцезнаходженням, відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, наявність або відсутність порушених кримінальних справ, пояснення осіб не можуть впливати на право позивача щодо формування складу витрат операційної діяльності та податкового кредиту, оскільки наявними у справі доказами підтверджуються обставини щодо фактичного виконання спірних господарських операцій.

За таких обставин, суд вважає, висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України безпідставним, а податкове повідомлення-рішення №0000112240 від 25.03.2013 року - протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті податкових повідомлень-рішень №0000112240 від 25.03.2013 року та №0000122240 від 25.03.2013 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 9431 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4716 грн., діяв не на підставі, не в межах повноважень та не в спосіб, визначений чинним законодавством, а тому вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними, такими, що прийняті без урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішень і підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №0000112240 від 25.03.2013 року та №0000122240 від 25.03.2013 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 9431 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4716 грн.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби №0000112240 від 25.03.2013 року, згідно з яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Тріада" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 13473 грн., в т.ч. 8982 грн. за основним платежем та 4491 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби №0000122240 від 25.03.2013 року в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Тріада" суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 14147 грн., з яких 9431 грн. основного платежу та 4716 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріада" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 276,20 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У проголошення вступної та резолютивної частин постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Ткачук Н.С.