Рішення № 31085441, 10.04.2013, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 2610/24353/2012

Провадження №2/761/2011/2013

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

10 квітня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Саадулаєва А.І.,

при секретарі Івченко В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод в користуванні майном, виселення, вселення, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1, позивач1), ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2, позивач2), ОСОБА_3 (ОСОБА_3, позивач3) звернулися до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_4 (далі ОСОБА_4, відповідач1), ОСОБА_5 (далі ОСОБА_5, відповідач2), ОСОБА_6 (далі ОСОБА_6, відповідач3), третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод в користуванні майном, виселення, вселення, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.

Просить зобов'язати відповідачів не чинити перешкод в користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1, передати ключі від вхідних дверей, виселити відповідачів разом з неповнолітньою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та членів їх сімей з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, вселити позивачів в квартиру АДРЕСА_1, стягнути з відповідачів на користь позивачів матеріальну шкоду в розмірі 1688,48 грн. за користування комунальними послугами в АДРЕСА_1, які позивачі сплачували щомісячно з грудня 2009 року до жовтня 2012 року та за користування електроенергією за період з червня 2011 року до травня 2012 року 253,84 грн. Стягнути з відповідачів на користь позивачів 15 000,00 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовують тим, що позивачі є власниками квартири АДРЕСА_1. У 2003 році між позивачами та відповідачами було укладено договір найму. Відповідачі припинили орендну плату та позивачі запропонували їм виселитися. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08.02.2011 року позов про виселення відповідачів задоволено. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29.06.2011 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Однак, відповідачі рішення суду не виконали. Таким чином, відповідачі порушують право власності позивачів. Окрім цього, комунальні послуги повністю сплачують позивачі.

Ухвалою від 14.11.2012 року відкрито провадження у справі.

Позивачі та представник позивача у судовому засіданні збільшили позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів матеріальної шкоди за користування комунальними послугами, а саме: 2280,70 грн., просили позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду шляхом здійснення оголошення у пресі, а саме у Газеті «Урядовий кур'єр», номер 58 від 28.03.2013 року.

Представник третьої особи заперечила проти задоволення позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до ст. 213 Цивільного процесуального Кодексу України (далі ЦПК України) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачам, що підтверджується копіями свідоцтв про право на спадщину (а.с. 14-17).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08.02.2011 року у справі №1687/11 позов ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про розірвання договору найму та виселення, задоволено частково. Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29.06.2011 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.02.2011 року залишено без змін.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

В контексті вищенаведеної статті, виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

В матеріалах справи наявна копія постанови про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №2-1687/11 (а.с.90), яким встановлено, що рішення суду виконано в повному обсязі.

Отже, судове провадження в межах справи №2-1687/11 є завершеним у зв'язку з виконанням рішення суду. Тобто, на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.02.2011 року у справі №1687/11 відповідачі виселилися з квартири АДРЕСА_1.

Проте, як вбачається з копії листа Шевченківського районного управління внутрішніх справ м. Києва від 30.07.2012 року (а.с. 32), у квартирі АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Отже, відповідачі після виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.02.2011 року знову заселилися у квартирі АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 317 ЦК України зміст права власності складають право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Як передбачено ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. (ст. 150 Житлового кодексу Української СРСР.)

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Як передбачено ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ст. 169 Житлового кодексу Української СРСР у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов'язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Судом встановлено, що позивачі є власниками квартири АДРЕСА_1 та відповідно до ст. 319, 321 ЦК України мають право володіти, користуватися, розпоряджатися вказаною квартирою на власний розсуд та не можуть бути обмежені у здійсненні цього права.

Відповідачі проживають у квартирі позивачів без правових підстав, що відповідачами не спростовано. В матеріалах справи немає жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про законність проживання відповідачів у квартирі позивачів.

Враховуючи те, що відповідачі самовільно зайняли та проживають у квартирі позивачів, що порушує права останніх, то згідно вимог чинного законодавства, повинні виселитися з квартири АДРЕСА_1.

Як передбачено ст. 9 Житлового кодексу Української СРСР, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Окрім цього, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08.02.2011 року, яке набрало законної сили встановлено, що договір найму квартири АДРЕСА_1 припинив свою дію, а позивачі не виявили згоди на його пролонгацію, то у відповідачів відсутні правові підстави для проживання в житловому приміщенні.

Отже, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08.02.2011 року встановлено факт, що відповідачі проживають у квартирі АДРЕСА_1 без правових підстав.

На підставі вищевикладеного, позов в частині вимог, не чинити перешкод в користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1, передати ключі від вхідних дверей, виселити відповідачів разом з неповнолітньою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та членів їх сімей з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, вселити позивачів в квартиру АДРЕСА_1 підлягає до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів матеріальної шкоди в розмірі 2026, 86 грн. за користування комунальними послугами в АДРЕСА_1, які позивачі сплачували щомісячно з грудня 2009 року до листопада 2012 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 68 Житлового кодексу Української СРСР наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР.

Отже, чинним законодавством передбачений обов'язок наймача сплачувати комунальні послуги.

Враховуючи, що відповідачі не є наймачами квартири АДРЕСА_1 та проживають у ній без правових підстав, то відповідно немає підстави для стягнення з них матеріальної шкоди, а саме оплату комунальних послуг.

Щодо стягнення витрат за користування електроенергією за період з червня 2011 року до травня 2012 року у розмірі 253,84 грн., суд зазначає те, що позивачі не надали суду належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що відповідачами використано послуги за користування електроенергією у сумі 253,84 грн. Оскільки, як підтвердив у судовому засіданні ОСОБА_2, при пред'явленні позову він не бачив показників лічильника у квартирі АДРЕСА_1.

Не підлягає до задоволення і позовна вимога про стягнення 15 000,00 грн. моральної шкоди, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода полягає , зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно до приписів ч. 1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.19995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з відповідними доповненнями та змінами, роз'яснено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової шкоди) підлягають: наявність такої шкоди, протиправність дій її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не надано достатніх доказів про те, що позивачі зазнав втрат немайнового характеру, а також те, що дії відповідачів вимагали від них додаткових зусиль для організації їх життя, втрати нормальних життєвих зв'язків, а тому не знаходить підстав для задоволення вимог позивачів в частині стягнення з відповідачів моральної шкоди.

Керуючись ст. ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223-233 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_4(і.н. НОМЕР_1), ОСОБА_5(і.н. НОМЕР_2), ОСОБА_6(і.н. НОМЕР_3) не чинити перешкод ОСОБА_1(і. н. НОМЕР_4), ОСОБА_2(і. н. НОМЕР_5), ОСОБА_3(і. н. НОМЕР_6) в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та передати ключі від вхідних дверей.

Виселити ОСОБА_4(і.н. НОМЕР_1), ОСОБА_5(і.н. НОМЕР_2), ОСОБА_6(і.н. НОМЕР_3) разом із неповнолітньою ОСОБА_7(ІНФОРМАЦІЯ_1) та членів їх сімей з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Вселити ОСОБА_1(і. н. НОМЕР_4), ОСОБА_2(і. н. НОМЕР_5), ОСОБА_3(і. н. НОМЕР_6) в квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4(і.н. НОМЕР_1), ОСОБА_5(і.н. НОМЕР_2), ОСОБА_6(і.н. НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1(і. н. НОМЕР_4), ОСОБА_2(і. н. НОМЕР_5), ОСОБА_3(і. н. НОМЕР_6) 107(сто сім)грн. 30 коп. судового збору та 504(п'ятсот чотири)грн. 00 коп. витрат пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

В іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя: А.І. Саадулаєв