Рішення № 31079356, 07.05.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 травня 2013 року Справа № 913/981/13

Провадження №8/913/981/13

За позовом Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", м. Сєвєродонецьк Луганської області,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, -

про стягнення 8389 грн. 57 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Антоновій І.В.,

в присутності представників сторін:

від позивача - Сімейко А.І. - заступник начальника юридичного відділу, - довіреність №06-05-3/47 від 10.01.13 року;

від відповідача - представник не з'явився, -

розглянувши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача основного боргу за послуги з постачання теплової енергії в гарячій воді за період з листопада 2011 року по квітень 2012 року у сумі 4148,03 грн., пені за період з 24.12.11 року по 29.11.12 року у сумі 4148,03 грн. та 3% річних за аналогічний період у сумі 93,51 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання з боку відповідача умов договору про постачання теплової енергії в гарячій воді №810, укладеного між сторонами 01.04.04 року.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 15.04.13 року до 07.05.13 року - з метою надання сторонам можливості подати додаткові докази, а також у зв'язку з задоволенням їх усного клопотання про вжиття ними заходів до добровільного врегулювання спору.

До початку судового засідання 07.05.13 року від позивача надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке судом задоволено.

У судовому засіданні він заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач до судового засідання, призначеного на 07.05.13 року, не з'явився без пояснення причин, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.76;77-78;79).

У судовому засіданні, яке відбулося 15.04.13 року, він основний борг визнав повністю, а у задоволенні інших позовних вимог (про стягненні пені та 3% річних) просив суд відмовити, оскільки, на його думку, заборгованість виникла через те, що його підприємницькій діяльності було спричинено матеріальну шкоду у розмірі понад 100000,00 грн. - шляхом вчинення невідомими особами крадіжки у ніч з 16 на 17.04.2008 року належного йому майна, за фактом якої Сєвєродонецьким міським відділом Головного управління МВС України у Луганській області 22.04.08 року порушено кримінальну справу №346/08 за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 ст. 185 Кримінального кодексу України, - з огляду на що, стверджує відповідач, він не мав змоги виконувати свої зобов'язання перед позивачем у повному обсязі. Відповідач акцентував увагу суду на частину 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, якою передбачена можливість зменшення пені за рішенням суду у разі, якщо вона значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (заперечення проти позову від 11.04.13 року за вих. №б/н) (а.с.51).

Факт порушення вищезгаданої кримінальної справи відповідач документально підтвердив (а.с.52;63;73).

У судовому засіданні 07.05.13 року позивач:

пояснив, що у період часу, який минув між судовими засіданнями (з 15.04.13 року по 07.05.13 року), відповідач, всупереч заявленому ним вищезгаданому клопотанню, не вжив жодного заходу, спрямованого на врегулювання спору;

заперечив проти задоволення клопотання відповідача про відмову у стягненні нарахованих ним штрафних санкцій як необгрунтованого (пояснення від 30.04.123 року за вих.№06-05/1-162);

усно заявив, що він вважає, що спір підлягає вирішенню по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.43,ч.3ст.22,ст.ст.32-34,36,43 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе здійснити розгляд спору по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

01.04.04 року між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (споживач) у простій письмовій формі укладено договір №810 про постачання теплової енергії в гарячій воді, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання постачати відповідачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач (споживач) зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цим договором (п.1).

Згідно п.2.1 договору теплова енергія постачається споживачу у вигляді гарячої води на опалення у період опалювального сезону у приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, площею 35,10 кв.м.

Теплопостачальна організація зобов'язана повідомляти споживача про зміну тарифів письмово або у засобах масової інформації (п.3.2.2).

Споживач зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах, передбачених договором (п.4.2.2).

Вартість спожитої теплової енергії відповідач повинен сплачувати згідно рахунку, виставленому енергопостачальною організацією, щомісячно (п.6.1), за календарний місяць (п.6.2), виходячи з її розрахункової річної вартості 580,00 грн. (п.6.3), за 3 дні до початку розрахункового періоду (п.6.4).

За несвоєчасне виконання споживачем розрахунків за теплову енергію нараховується пеня у розмірі 1% від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення (п.7.2.3).

Договір укладено на період з 01.04.04 року до 01.04.05 року (п.10.1), з можливістю пролонгації його дії за умов, визначених у п.10.2 договору (а.с.10-11;11).

У період опалювального сезону мала місце зміна тарифів на теплову енергію (а.с.27-30), при цьому відповідач не заперечив та не спростував факт виконання позивачем приписів пункту 3.2.2 вищезгаданого договору.

Факт початку та закінчення відпуску теплової енергії на користь відповідача підтверджується наданими до справи документальними доказами (а.с.32-36).

Позивач стверджує, що він у період з листопада 2011 року по квітень 2012 року, поштою, спрямував на адресу споживача (відповідача) 6 рахунків на сплату вартості послуг з теплопостачання №810 на загальну суму 4148,03 грн. (а.с.14-20), однак він не здійснив оплату жодного з них.

З огляду на цю обставину позивач спрямував на адресу відповідача або вручив йому особисто низку претензій, а саме: 28.12.11 року за вих. №16-20-572; від 06.02.12 року за вих. №16-20-717; від 23.02.12 року за вих.№16-20-794; від 23.03.12 року за вих. №16-20-864 та від 15.05.12 року за вих. №16-20-917, - кожна з яких містить вимогу про сплату боргу (по мірі його виникнення) (а.с.21-26), - але відповідач залишив їх без відповіді та задоволення та заходів до погашення боргу не вжив, - що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Керуючись умовами договору та чинним законодавством, він на суму основного боргу нарахував вищенаведені суми пені та 3% річних, які просить стягнути з відповідача.

Останній позов визнав частково.

ІІ.Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

За загальним правилом договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

З норми, викладеної у частині 1 ст. 179 Господарського кодексу України, а також аналізу спірного договору вбачається, що він належить до числа господарських договорів.

Уклавши договір, сторони набули низку прав та зобов'язань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана виконати на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші і т.д.) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання (ч. 1 ст.509 ЦКУ).

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Одностороння відмова від зобов'язання є неприпустимою (ст. 525 ЦКУ).

Відповідно до ст.526 ЦКУ (ст.193 ГК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦКУ встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Конкретний термін сплати вартості отриманої теплової енергії сторони визначили у п.6.4 договору. Крім того, позивач пред'явив відповідачеві вищезгадані претензії, у яких поставив вимогу про сплату боргу, однак відповідач не вжив заходів до його погашення.

Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до купівлі-продажу у вигляді його різновиду - договору енергопостачання.

Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.275 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст. 662, 663 ЦКУ та 276 ГКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену договором кількість теплової енергії.

З огляду на викладене відповідач, отримавши від позивача теплову енергію на вищезгадану суму, повинен був, керуючись приписами ст. 692 Цивільного кодексу та частин 6-7 ст. 276 Господарського кодексу України, у визначений договором строк оплатити її вартість, однак не зробив цього, - а значить - припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Суд вважає належним чином встановленим факт невиконання відповідачем основного грошового зобов'язання за договором №810 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.04.04 року у сумі 4148,57 грн.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов'язань).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГКУ), встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій.

Що стосується розміру пені, визначеного сторонами у п. 7.2.3 договору, то він відповідає приписам ст. 1 спеціального Закону України від 20.05.99 року №686-ХІУ "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

Таким чином, позивач дотримався усіх перелічених вимог чинного законодавства та умов договору при визначенні суми пені.

При вирішенні цього спору в частині періоду, за який позивач просить стягнути пеню з відповідача, суд керується наступним.

У пункті 7.2.3 укладеного сторонами договору сказано, що за несвоєчасне виконання споживачем розрахунків за теплову енергію нараховується пеня у розмірі 1% від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення, - тобто відповідно до приписів вищецитованої частини 6 ст.232 ГК України позивач мав право нарахувати її за період, який не перевищує шести місяців від дня виникнення права на нарахування пені за кожним фактом виникнення основного боргу, - що фактично підтверджується її розрахунком, здійсненим позивачем (а.с.2-7).

Пунктом 1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України для стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено річний термін позовної давності, - але він застосовується судом лише у разі подання відповідачем відповідної заяви про його застосування (ч.3 ст. 267 ЦКУ).

Позивач по даній справі звернувся до суду 02.04.13 року (а.с.2-7), - тобто у термін, який перевищує 1 рік від дня нарахування пені за період з листопада 2011 року по 02.04.12 року.

В той же час суд при вирішенні спору приймає до уваги те, що позивач не подав заяву, передбачену ч.3 ст.267 ГК України, а тому у нього (суду) відсутні правові та фактичні підстави для застосування даної норми закону.

Незважаючи на викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наявні у ній докази, у т.ч. щодо факту крадіжки майна відповідача (а.с.52;63;64-71), суд вважає за необхідне у даному випадку застосувати норму закону, викладену у п.3 ст.83 ГПК України, згідно якій господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За таких обставин суд зменшує суму заявленої до стягнення пені на 20%, - тобто на 829,61 грн. (4148,03 грн. х 0,2), - у зв'язку з чим сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 3318,42 грн. (4148,03 грн.- 829,61 грн.).

При вирішенні питання про стягнення 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Спосіб захисту порушеного права сторонами за цим спором обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до приписів ст.ст.44 та 49 ГПК України суд сплату судового збору у повному обсязі покладає на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст.11.16,509,525,526,529,530,549,611,612,614,623-625,655,692 Цивільного кодексу України, ст.ст.173,193,227,232,275,276 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України від 20.05.99 року №686-ХІУ "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", керуючись ст.43,ч.3 ст.22,ст.ст.32-34,43,44,49,75, 82, п.3 ст.83 та ст.ст.84-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, - на користь Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", ідентифікаційний код 00131050, яке знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, Луганської області, - основний борг за послуги з надання теплової енергії у сумі 4148 (чотири тисячі сто сорок вісім) грн. 03 коп., пеню у сумі 3318 (три тисячі триста вісімнадцять) грн. 42 коп., інфляційні нарахування у сумі 93 (дев'яносто три) грн. 51 коп., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 07.05.13 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 08 травня 2013 року.

Суддя А.П.Середа