Ухвала суду № 31074548, 22.04.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1195/13 22.04.2013 22.04.2013 22.04.2013

Провадження №22-ц/784/1251/13 Суддя по 1 інстанції - Чернявська Я.А.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

22 квітня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів - Серебряквої Т.В., Шолох З.Л.,

при секретарі судового засідання - Скопенко В.М.,

за участю представника позивача Коваленко О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2013 року у справі за

позовом

публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обгрунтування позову представник позивача посилався на те, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Дельта», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі -Банк), та відповідачкою 28 грудня 2007 року був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідачці надано кредит шляхом відкриття кредитної лінії на платіжну картку № 26253901869380 з лімітом кредитування 3 000 грн. зі сплатою 0,00001% річних за користування кредитом.

Відповідачка скористалася платіжною карткою, знявши 3000 грн. з рахунку, однак в порушення умов договору не повністю його не повернула.

Станом на 5 червня 2012 року утворилося 5 060 грн. заборгованості, із яких: 1490 грн. по кредиту (тіло) та 3 570 грн. по комісії.

Посилаючись на викладене, позивач просив про задоволення позову.

Заперечуючи проти позову, відповідачка посилалась на відсутність заборгованості, оскільки повністю виконала свої зобов'язання ще у 2009 році, відповідно до умов договору.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідачки на користь позивача 1490 грн. заборгованості за кредитом та 63,19 грн. судових витрат. Відмовлено у задоволені позовних вимог про стягнення заборгованості по комісії.

В апеляційній скарзі представник Банку, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що нарахована заборгованість по комісії в сумі 3 570 грн. стягненню не підлягає, оскільки вона фактично є подвійною винагородою за користування коштами, що є порушенням загальних принципів цивільно-правових відносин, передбачених ст. 3 ЦК України щодо справедливості, добросовісності та розумності, а також і прав споживача кредитної послуги.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його вірним.

Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом ст.ст. 526, 527, 530,612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений сторонами строк, відповідно до вказівок договору та вимог Цивільного Кодексу, одностороння відмова від виконання або одностороння зміна його умов не допускається. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України позикодавець має право вимагати дострокового повернення усієї частини кредитних коштів та відсотків, що залишилися у разі прострочення позичальником повернення чергової частини позики, та пені.

Разом з тим, статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що визнаються недійсними умови договорів, що обмежують права споживача, зокрема визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. До несправедливих умов договору пунктом 5 ч. 3 цієї статті віднесено умови про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язання за договором.

Як вбачається із матеріалів справи, 28 грудня 2007 року між Банком та відповідачкою був укладений кредитний договір, за умовами якого Банк відкрив на її ім'я картковий рахунок в національній валюті України та видав платіжну картку, обслуговування якої здійснюється на умовах, викладених в Тарифному пакеті «Швидкі гроші», що міститься в Додатку № 1 до договору та умовах, викладених в правилах здійснення операцій за картковими рахунками.

Банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної відкличної кредитної лінії, що передбачено п.1.3 кредитного договору. Ліміт кредитної лінії розраховується Банком самостійно.

Згідно із п. 2.3 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти за ставками, які зазначені у тарифах. Відповідно до п.1.1.1 тарифів процент за користування кредитною лінією становить 0,00001% річних, а також, як зазначено в умовах, 1% на позитивний залишок (п.1.1.2).

Пунктом 1.3 цього ж тарифу передбачена плата (комісія) за обслуговування кредитного ліміту 3,5 % в місяць у разі наявності заборгованості за рахунком (а.с. 7).

За порушення зобов'язання передбачено штраф в розмірі не менше 50 грн. за кожне порушення ( п. 3.1 тарифу).

29 грудня 2007 року відповідачка зняла зі свого карткового рахунку 3000 грн., більше ніяких коштів не отримувала.

Згідно умов надання платіжної картки та тарифів, вона зобов'язана була сплатити вказану суму боргу разом із відсотками за 10,2 місяці, сплачуючи щомісячно не менше ніж 400 грн. (а.с. 32).

Тобто за умови належного виконання умов договору за вказаний період підлягало до сплати всього 4080 грн. (400 грн. х 10,2 міс. = 4080 грн.).

При такому розрахунку, плата за користування кредитними коштами становить (відсоткова ставка) 105, 89 грн. щомісячно, із такого розрахунку: (4080 грн. - 3000 грн. = 1080 грн.) : 10,2 місяці = 105, 89 грн. або це становить 3,5 % в місяць.

Розрахунок відсоткової ставки: 3000 грн. - 100 %, а 1080 грн. - х %; де х % становить 36 % - це за 10,2 місяці. Тому в місяць 36 % : 10,2 місяці = 3,5 % в місяць або 42 % на рік (3,5 % х 12 міс. = 42 %), а не 0,00001% річних, як фактично зазначено в тарифах.

Між тим, відповідачка порушувала умови договору, оскільки проводила оплату нерегулярно та не в повному обсязі. Остаточний платіж нею здійснено 10 серпня 2009 року, а всього сплачено 4 100 грн. (а.с. 13, 25-30).

За кожне порушення умов договору нараховувався штраф, а черговість погашення грошового зобов'язання здійснювалася у відповідності до п. 3.8 договору про відкриття карткового рахунку, де сплата кредитних коштів (тіло) здійснювалася в останню чергу.

За такого, станом на 5 червня 2012 року нарахована заборгованість: 1 490 грн. по кредиту (тіло) і заборгованість по комісії 3 570 грн.

Хоча, відповідачка останній платіж здійснила ще 10 серпня 2009 року, вважаючи свої зобов'язання повністю виконаними, проте позивач лише 21 серпня 2012 року звернувся до суду із цим позовом, коли розмір заборгованості по комісії перевищив суму взятого нею кредиту, що само по собі розцінюється судом як елемент зловживання правом. При цьому будь-яких доказів того, що відповідачка попереджалася про наявність заборгованості позивач не надав.

Крім того, встановлення непрозорої (скритої) відсоткової ставки за вказаним кредитним договором (42 % в рік) та додаткове стягнення оплати за користування коштами у вигляді комісії (комісія визначена у розмірі 3,5 % в місяць, а на рік = 42 %) є недопустимим.

Тому колегія вважає необґрунтованими доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що нарахована комісія підлягає стягненню за умовами договору.

З врахуванням викладеного, колегія не вбачає підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту оголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: