Постанова № 31073930, 11.04.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11 квітня 2013 року справа № 814/1146/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовом

Державної фінансової інспекції у Миколаївській області, вул. Спаська, 42-А, м. Миколаїв, 54000

до

Братської районної державної адміністрації Миколаївської області, вул. Леніна, 131, смт. Братське, Братський район, Миколаївська область, 55401

про

зобов’язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулась Державна фінансова інспекція у Миколаївській області (далі - позивач, ДФІ), в якому просить суд зобов'язати Братську районну державну адміністрацію Миколаївської області (далі - відповідач, РДА) виконати п. 2 і 3 вимоги про усунення порушень.

В обґрунтування позову зазначено, що ДФІ проведена ревізія РДА, за наслідками якої прийнята вимога. Зазначена вимога отримана відповідачем, але в добровільному порядку в повному обсязі не виконана, що й стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Відповідач позов не визнав, подав свої заперечення, в яких послався на вжиття ним заходів на виконання вимоги (а. с. 46-52).

Позивач подав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності (а. с. 39), але в подальшому скористався своїм правом бути присутнім при розгляді справи та забезпечив явку свого представника в судове засідання 11 квітня.

Представник відповідача в судове засідання двічі поспіль не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином (а. с. 38).

Стаття 128 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надає суду право у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин не відкладати розгляд справи і вирішити справу на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ст. 128 ч. 6 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи те, що в судове засідання прибув тільки представник позивача, а відповідач належним чином повідомлений про дату і час судового засідання та враховуючи, що доводи і заперечення сторін викладені письмово, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною нормою КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з наступного.

У вересні-листопаді 2012 р. позивачем проведена планова виїзна ревізія фінансово-господарської діяльності РДА за період 2010-2011 р.р. та завершений період 2012 р. Результати ревізії оформлені актом від 21 листопада 2012 р. № 14-24/68 (далі - акт ревізії) (а. с. 8-15).

В акті ревізії позивач зробив висновок, що всупереч вимогам розпорядження РДА від 30 липня 2007 р. № 288-р, яким визначався розмір орендної плати за користування земельними ділянками, відповідачем укладено довгострокові договори оренди земельних ділянок із заниженням розміру орендної плати, що призвело до втрат місцевого бюджету в загальній сумі 16408,43 грн. Окрім цього, до умов 51 договору оренди земельних ділянок відповідачем не включено коефіцієнт нормативної грошової оцінки земель, що призвело до втрат бюджету в загальній сумі 144040,60 грн.

На підставі акту ревізії 26 грудня 2012 р. ДФІ прийняла вимогу про усунення порушень № 14-08-13-15/7631, в п. 2 якої вимагає від РДА внести зміни до договорів оренди з метою приведення розміру орендної плати у відповідність з вимогами діючих на момент укладання договорів регуляторних актів та стягнути недоотримані доходи в сумі 16408,43 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи. В п. 3 вимагається внести зміни до договорів оренди в частині передбачення положень щодо збільшення розміру орендної плати з урахуванням коефіцієнту 1,756 нормативної грошової оцінки земель і стягнути недоотримані доходи в сумі 144040,60 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи (а. с. 20-22). Відповідач частково виконав п. 3 вимоги щодо стягнення коштів, у зв’язку із чим залишок недоотриманої суми складає 35710,0 грн.

Таким чином, фактично ДФІ вимагає від відповідача в односторонньому порядку внести зміни до договорів та звернутись до суду із позовами про стягнення недоотриманих коштів.

Відповідно до ст. 10 п. 7 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", позивач має право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства. Як передбачено ст. 10 п. 10 цього Закону, органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

З приводу такої вимоги позивача, як внесення змін до договорів, суд зазначає наступне.

Стаття 3 ч. 1 п. 3 Цивільного кодексу України визначає, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору; ст. 627 ч. 1 передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; згідно ст. 651 ч. 1 зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу наведених положень цивільного законодавства вбачається, що зміна умов договорів є результатом вільного волевиявлення, яке оформлюється відповідним додатком до договору, а тому адміністративний суд не може зобов'язати РДА внести зміни до договорів поза волею всіх сторін договору.

В іншій частині позивач вимагає від РДА провести претензійно-позовну роботу щодо стягнення недоотриманих коштів, але звернення до суду із позовом є процесуальним правом особи, яке ґрунтується на принципі диспозитивності і примусити особу використати своє право неможливо. Крім того, варто зауважити, що у випадку добровільного невиконання відповідачем рішення суду про зобов'язання подати позов, його фактично неможливо реалізувати в примусовому порядку, адже неможливо примусити підготувати позов, сплатити судовий збір, подати його до суду та забезпечити явку представника в судове засідання.

Також суд звертає увагу позивача на невідповідність мети і обраного способу її досягнення.

Позивач є органом контролю у сфері використання бюджетних коштів та інших активів, які належать державі, в даному випадку земельних ділянок. Змістом його роботи є контроль у даній сфері, встановлення фактів порушень, їх припинення та відшкодування завданих збитків. Метою вимоги ДФІ є повернення в бюджет недоотриманих коштів, але якщо позивач встановив факти завдання відповідачем державі збитків шляхом заниження орендної плати, ДФІ повинна сама звертатись до суду із позовом про стягнення цих збитків, що є більш ефективним і доцільним способом захисту інтересів держави, ніж звернення до суду із позовом про зобов'язання відповідача провести претензійно-позовну роботу.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 128, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз