Ухвала суду № 31071016, 24.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/64660/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І. розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.04.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012 р.

у справі № 2а/1570/7433/2011

за позовом приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Стальканат-Сілур»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області

за участю Прокуратури м. Одеси

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне акціонерне товариств «Виробниче об'єднання «Стальканат-Сілур» (далі - позивач, ПАТ «ВО «Стальканат-Сілур») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби (далі - відповідач 1, СДПІ) та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - відповідач 2, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.05.2011 р. № 0000411630 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 5 095 053 грн., з яких 4 076 043 грн. - сума бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за січень 2011 року, та 1 019 010 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.04.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач 1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.04.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу № 28-08/1 від 28.08.2012 р., в яких проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржені рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Сторони в судове засідання 24.04.2013 р. не з'явились, своїм процесуальним правом не скористались, в порядку статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами СДПІ було проведено позапланової виїзну перевірку ПАТ «ВО «Стальканат-Сілур» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість (далі - ПДВ), що декларувалось у період з 01.02.2010 р. у по 28.02.2010 р., достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.11.2010 р. по 30.11.2010 р., достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість. за січень 2011 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, за результатами якої складено акт № 179/16-3/26209430/29 від 26.04.2011 р. та встановлено порушення позивачем п.п.198.3, 198.4 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК) та п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4, п.п.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон), що призвело до завищення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за січень 2011 р. на загальну суму 400 254 грн., також завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму 4 085 289 грн., в тому числі по періодах: березень 2010 р. - у сумі 9 246 грн., січень 2011 р. - у сумі 4 076 043 грн.

На підставі зазначеного акту відповідач 06.05.2011 р. прийняв спірне податкове повідомлення-рішення: № 0000411630, яким позивачу визначено зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 5 104 299 грн., з яких 4 076 043 грн. - сума бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за січень 2011 р., 9 246 грн. - сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2010 р. та 1 019 010 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення №0000411630 скасоване в частині застосування фінансових санкцій в сумі 1 019 009 грн. (податкове повідомлення-рішення від 26.12.2011 р. №0011892306).

Висновок щодо заниження податку на прибуток, податковий орган обґрунтовує відсутністю можливості встановлення факту здійснення фінансово-господарських операцій позивача з його контрагентами, зокрема, ТОВ «Силур», ТОВ «Ролін-Спецсталь» та ТОВ «Метінвест-Україна», а також відсутність здійснення господарських операцій між підприємствами по ланцюгу постачання.

Суди попередніх інстанції приймаючи рішення про задоволення позовних вимог виходили з того, що відповідачем не доведено правомірність спірного рішення. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів першої та апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Із аналізу положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Згідно п.198.1 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2011р. та діяв в період взаємовідносин позивача з контрагентами) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності уклав низку договорів: з ТОВ «Силур» існували на підставі договорів №262/80450904325 від 10.07.2009р., №265 від 01.07.2009р. на переробку давальницької сировини, №303 від 27.07.2009р., №570 від 01.07.2009р., №478/804850041323 від 15.12.2009р., №804120041306/477 від 15.12.2009р. договорів купівлі-продажу металопродукції, №1171/804380042658 від 01.10.2010р. - про надання послуг зв'язку; з ТОВ «Ролін-Спецсталь» договір купівлі-продажу №05/10-ПР/1029 від 05.10.2010р., відповідно до умов якого ТОВ «Ролін-Стпецсталь» поставило катанку (сировину для вироблення дротів); з ТОВ «Метінвест-Україна» договір №09/03/348 121 від 23.03.2009р., відповідно до умов якого ТОВ «Метінвест-Україна» поставляло катанку для виробництва дроту.

Судами попередніх інстанцій з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та, за наявності доказів, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій. Зокрема, судами вивчено та прийнято до уваги наступне.

У підтвердження існування відносин з контрагентами СДПІ було здійснено запити та отримано відповіді: довідка СДПІ ГМК у м. Кривому розі від 23.06.2011 р. свідчить про те, що документально підтверджена реальність здійснення господарських відносин ПАТ «Арселор Миттал Кривий Ріг» із ПАТ «ВО «Стальканат-Сілур»; довідку СПДІ з ВПП у м. Донецьку від 20.07.2011 р. про результати проведення зустрічної звірки Донецької торгово-промислової палати щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Силур» за період січень 2011 р. вбачається документальне підтвердження реальності здійснення господарських відносин, також підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТОВ «Силур»із ТОВ «Сторсак Україна», із ТОВ «ДТК- Спецодяг».

Звірками встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків із ПАТ «ВО «Стальканат-Сілур»: ПАТ «Арселор Миттал Кривий Ріг», «Метінвест Україна», ТОВ «Ролін -Спецсталь», а також ПАТ «Арселор Миттал Кривий Ріг» із ТОВ «Ролін -Спецсталь».

При цьому СДПІ не оспорюється дійсність та відповідність положенням чинного законодавства первинних податкових та бухгалтерських документів, складених у межах виконання договорів купівлі - продажу між позивачем - ПАТ «ВО «Стальканат-Сілур» та його контрагентами, зокрема ТОВ «Силур», ТОВ «Ролін-Спецсталь», ТОВ «Метінвест-Україна».

Суд касаційної інстанції розглядаючи доводи касаційної скарги приймає до уваги наявність господарської мети при виконання оспорюваних правочинів, укладених платником податку з контрагентами, а саме: відповідно до довідки Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 489097 одними з видів діяльності за КВЕД, що здійснюється позивачем є виробництво виробів з дроту (28.73.0), виробництво дроту (27.34.0). Таким чином, угоди що були укладені позивачем з його контрагентами, зокрема ТОВ «Силур», ТОВ «Ролін-Спецсталь», ТОВ «Метінвест-Україна», направлені на здійснення господарської діяльності позивача.

Як вбачається із акту перевірки, податковий орган обґрунтовує свою позицію щодо нікчемності/недійсності зазначених правочинів як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Проте, відповідач не надав суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Отже, зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, а посилання відповідача на частини 1, 5 ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України є юридично неспроможними, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення № 0000411630 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 5 095 053 грн., вимоги щодо скасування зазначеного рішення були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 163, 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.04.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012 р. у справі № 2а/1570/7433/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. БухтіяроваПомічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська