Ухвала суду № 31064115, 30.04.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 152/236/13-ц Провадження № 22-ц/772/1156/2013Головуючий в суді першої інстанції:Строгий І.Л.Категорія: 23Доповідач: Міхасішин І. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2013 р. м. Вінниця Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Міхасішина І.В.

Суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.

При секретарі: Яблонській І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 15 березня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Селянського (фермерського) господарства «Банаха» про визнання договору недійсним, -

в с т а н о в и л а :

В січні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що згідно з державним актом на землю їй на праві власності належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення, загальною площею 2, 9675 га., яка знаходиться на території Юліямпільської сільської ради Шарогородського району Вінницької області. 25 травня 2006 року між нею та відповідачем був укладений договір №369 оренди земельної ділянки, який підписаний сторонами та зареєстрований у Вінницькій регіональній філії Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі Шаргородського району 11 березня 2008 року. Посилаючись на те, що в укладеному договорі оренди відсутні істотні умови, передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі», позивач просила визнати його недійсним, зобов'язати відділ Держкомзему в Шаргородському районі Вінницької області скасувати державну реєстрацію договору.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 15 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначав, що судом першої інстанції недостовірно встановлено обставини, на які посилалася позивач, в обґрунтування своїх позовних вимог, а саме щодо початку перебігу строку позовної давності, який суд визначив з моменту державної реєстрації договору - березень 2008 року. Проте дані обставини не підтверджені матеріалами справи, а також до спірних правовідносин не може бути застосовано давність, оскільки порушення прав власника мають триваючий характер.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

По справі встановлено, що ОСОБА_2 на підставі державного акта від 12 травня 2005 року , виданого на підставі розпорядження Шаргородської районної державної адміністрації від 09 квітня 2003 року №95 є власником земельної ділянки площею 2, 9675 га , з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Юліямпільської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (а.с. 11).

25 травня 2006 року між ОСОБА_2 та СФГ «Банаха» в особі голови Банах О.В. укладено договір оренди землі №369, згідно якого орендодавець передала орендарю в строкове платне користування земельну ділянку площею 2, 9675 га, яка знаходиться на території Юліямпільської сільської ради Шаргородського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років.

Договір зареєстрований у Вінницькій регіональній філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» при Держкомземі Шаргородського району 11 березня 2008 року, про що у державному реєстрі земель вчинено запис за №040889000041 (а.с. 7-10).

Судом першої інстанції правильно встановлено характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які їх регулюють. Зокрема до спірних правовідносин застосовується спеціальний нормативно-правовий акт - Закон України «Про оренду землі» (в редакції чинній на момент укладання договору оренди»).

Згідно з ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 14 Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно із ст. 20 Закону укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 18 Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 15 Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в оспорюваному договорі відсутні умови передачі земельної ділянки орендарю, умови повернення земельної ділянки, умови щодо існуючих обмежень (обтяжень) щодо використання земельної ділянки, не визначено сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, які визначені законом як істотні умови договору оренди землі, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним за правилами ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 18 липня 2012 року (справа № 6-77цс12) та від 04 квітня 2012 року (справа №21цс12), які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Також судом першої інстанції правильно застосовано до даних правовідносин строк позовної давності звернення до суду.

Так, між сторонами в справі склалися договірні правовідносини, до яких за загальним правилом застосовується трирічний строк позовної давності.

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 3,4,5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

По справі встановлено, що СФГ «Банаха» фактично користується земельною ділянкою з часу підписання сторонами зазначеного вище договору, тобто з травня 2006 року, а також сплачує ОСОБА_2 орендну плату. Договір зареєстровано в березні 2008 року.

ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом лише в січні 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Позивачем не доведено, що про порушення свого права їй стало відомо в межах трирічного строку до дня звернення до суду. Причин пропуску строку позовної давності ОСОБА_2 також наведено не було.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визначив початок перебігу строку позовної давності з дня державної реєстрації договору, а саме з березня 2008 року, оскільки з часу підписання договору і набрання ним чинності ОСОБА_2 була ознайомлена з його змістом.

Доводи апеляційної скарги про те, що до даних правовідносин не застосовується строк позовної давності, а також про те, що початок його перебігу пов'язується зі спливом строку виконання зобов'язання є необґрунтованими, а тому не приймаються колегією суддів до уваги.

Враховуючи те, що про застосування строку позовної давності заявлено відповідачем до ухвалення рішення у справі, рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог з цих підстав ґрунтується на нормах матеріального права, є законним та обґрунтованим.

Враховуючи наведене, керуючись, ст. ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 15 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин

Судді: /підпис/ Ю.Б. Войтко

/підпис/ І.М. Стадник

З оригіналом вірно: