Рішення № 31058167, 25.04.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2013 р.Справа № 922/891/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай", м.Київ до СТОВ "Добробут-плюс", смт Борова про стягнення 9194,36 гривень, за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Сільсько-господарського товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут плюс" (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 9194,36 гривень, у тому числі, 4975,85 гривень суми основного боргу та 4218,51 гривень суми нарахованої пені. Заявлену вимогу обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки сільськогосподарської продукції №181012/1, укладеного між сторонами 18 жовтня 2012 року. Крім того, Позивач просив суд покласти судові витрати на Відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 березня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26 березня 2013 року.

20 березня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№10419) витребувані судом документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

21 березня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№10514), в якому викладена позиція останнього полягає у тому, що він не укладав спірний договір з Позивачем у письмовій формі, а здійснив відвантаження сільськогосподарської продукції на підставі усної домовленості сторін, а отже просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки не підписував спірний договір.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 березня 2013 року розгляд справи було відкладено на 10 квітня 2013 року, викликавши у судове засідання працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" Усачьова М.В. та Абрамова Р.О., для дачі пояснень на питання, що виникли у суду під час розгляду справи.

05 квітня 2013 року Відповідач надав до суду зустрічний позов, з поясненнями головного бухгалтера Давиденко В.І про те, що це вона підписала спірний договір, оскільки вважала, що це проект; а підписання договорів є виключним повноваженням директора.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 квітня 2013 року зустрічний позов було повернуто.

10 квітня 2013 року Позивач надав до суду (вх.№13550) додаткові документи, для долучення до справи. Судом були досліджені надані документи та долучені до матеріалів справи.

10 квітня 2013 року Відповідач надав до суду (вх.№13549) пояснення головного бухгалтера свого підприємства, стосовно підписання договору. Судом були досліджені надані пояснення та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 10 квітня 2013 року Позивач позов підтримав, просив суд задовольнити його у повному обсязі, пояснив, що до позову була додана електронна виписка з висновку експерта.

У судовому засіданні 10 квітня 2013 року працівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" Абрамов Р.О. пояснив, що він діяв на підставі довіреності, підписав спірний договір та направив його Відповідачу, за допомогою іншого працівника підприємства Усачьова М.В.

У судовому засіданні 10 квітня 2013 року працівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" Усачьов М.В. пояснив, що спочатку проект договору направлявся Відповідачу факсом для погодження, потім він особисто привіз погоджений оригінал договору до Відповідача, та через деякий час отримав підписаний договір від головного бухгалтера Відповідача; зазначив, що він по телефону домовлявся про кількість товару, яка може бути надана Відповідачем, та виходячи з отриманої інформації, визначав кількість машин для перевезення товару.

У судовому засіданні 10 квітня 2013 року Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на недійсність спірного договору, пояснив, що постачав товар Позивачеві за передплатою, за скільки сплачено-стільки й відвантажено товару.

У судовому засіданні 10 квітня 2013 року було оголошено перерву до 22 квітня 2013 року, зобов'язавши Відповідача надати статут його підприємства.

22 квітня 2013 року Відповідач надав до суду за заявою (вх.№15378) копію статуту свого підприємства. Наданий статут судом було досліджено та долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 22 квітня 2013 року Позивач позов підтримав, просив суд задовольнити його у повному обсязі.

У судовому засіданні 22 квітня 2013 року Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на недійсність спірного договору, зазначив, що поставка відбувалась за усною домовленістю за накладними, що висновки щодо якості насіння, надані Позивачем, зроблені його власною лабораторією, а також, що ним була повернута сума у розмірі 6225,00 грн. за недопоставлену до 80000 тонн соняшника та за частину неякісного товару, за усною домовленістю.

У судовому засіданні 22 квітня 2013 року було оголошено перерву до 25 квітня 2013 року.

23 квітня 2013 року Відповідач надав до канцелярії суду (вх.№15696) належним чином засвідчену копію статуту свого підприємства. Наданий статут було судом досліджено та долучено до матеріалів справи.

В судове засідання 25 квітня 2013 року представник Позивача не з'явився, надав клопотання (вх.№16105) про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю представника прибути у судове засідання. Про причини неявки суд не повідомив, не навів конкретної причини. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання Позивача, у зв'язку з тим, що Позивач не навів поважної причини щодо неявки, крім того розгляд справи неодноразово відкладався для надання учасниками судового процесу доказів по справі.

В судове засідання 25 квітня 2013 року представник Відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач в позові зазначає, що 18 жовтня 2012 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №181012/1 (далі -Договір), за яким Відповідач зобов'язався поставити соняшник (далі - Товар), а TOB "ТК "Урожай" зобов'язалося прийняти та оплатити даний Товар. Згідно Договору, ціна Товару, кількість, загальна вартість кожної конкретної партії Товару та порядок розрахунків визначається у додаткових угодах до Договору.

При дослідженні даного Договору та додаткової угоди, копії яких знаходяться в матеріалах справи, та оригінали, які були надані для дослідження у судових засіданнях, судом встановлено наступне.

Договір нотаріально не посвідчувався.

Договір складається з 3-х сторінок, а підписи та печатки сторін містяться лише на останній, де зазначені несуттєві положення (п.8.4-8.6 Договору) та реквізити сторін, з яких не можна зрозуміти про що саме Договір та інші істотні умови. Сторінки договору з 1 по 2 про його предмет, відповідальність сторін, умови поставки та інші істотні умови не посвідчені ані печатками сторін, ані їх підписами.

Таким чином, перед засвідченою сторінкою зацікавлена особа може покласти будь-які сторінки з любими істотними умовами та відповідальністю сторін у договорі.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України визначає обов'язок доказування і подання доказів, а саме що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Стаття 34 Господарського процесуального кодексу України визначає належність і допустимість доказів. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тому незасвідчені належним чином сторінки Договору суд не може вважати належним доказом. Таким чином, приймаючи вищенаведене та заперечення Відповідача щодо укладання спірного Договору, Договір поставки сільськогосподарської продукції №181012/1 від 18 жовтня 2012 року не є укладеним.

Дослідивши додаткову угоду суд встановив наступне.

Відповідно до Додаткової угоди №1 від 18 жовтня 2012 року до Договору, засвідченої печатками сторін (далі - Додаткова угода), Відповідач зобов'язався поставити соняшник в кількості 100 тонн в термін до 25 жовтня 2012 року.

Поставка Товару здійснювалася на умовах FCA франко - автомобіль (вагон) (згідно з ІНКОТЕРМС -2010) на складі Зберігача. Зберігачем партії Товару є СТОВ "Добробут плюс" ( смт.Боровая, Борівський р-н, Харківська обл.).

Так, в 1936 році Міжнародна торговельна палата опублікувала збірку правил з трактування міжнародних торговельних термінів під назвою "Інкотермс". Пізніше, в 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 і 2000 pоках були внесені зміни та доповнення з метою приведення цих правил у відповідність до поточної практики міжнародної торгівлі. Цей документ не є обов'язковим, тому застосування правил у міжнародній практиці можливе тільки при наявності про це прямого посилання в контракті. В Україні застосування зазначених правил здійснюється відповідно до Указу Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" від 04 жовтня 1994 року.

У редакції 2000 року основні терміни (їх 13) об'єднані в чотири групи:

1. Е - коли покупець отримує товар на складі продавця.

2. F - коли продавець зобов'язаний доставити вантаж у пункт, що зазначений покупцем для перевезення.

3. С - коли продавець зобов'язаний доставити вантаж, але не несе ризику випадкової втрати чи пошкодження товару після завантаження його на судно.

4. D - коли продавець несе всі витрати і ризики з доставки товару до місця призначення.

Поняття "вільно" (франко), що застосовується при позначенні базових умов, означає, що покупець вільний від ризиків і всіх витрат з доставки товару до пункту, зазначеного за словом "вільно".

(FCA)-франко-автомобіль (вагон) означає, що зобов'язання продавця з поставки вважаються виконаними після передачі товару, очищеного від експортного мита, під відповідальність перевізника, який названий покупцем, у погодженому місці. Під перевізником розуміють будь-яку особу, яка за договором перевезення взяла зобов'язання виконати чи забезпечити виконання перевезення товару будь-якими видами транспорту. За цієї базової умови продавець зобов'язаний:

- поставити товар, згідно з договором і надати документи, що засвідчують таку відповідність;

- отримати на свій ризик і за свій рахунок експортну ліцензію та виконати всі митні формальності, необхідні для вивезення товару;

- на прохання покупця, на його ризик і за його рахунок, укласти договір перевезення;

- передати товар вказаному покупцем перевізнику в погоджений день чи період часу в названому пункті. При цьому поставка вважається закінченою:

при перевезенні залізничним транспортом - після передачі вагона чи контейнера залізниці;

при перевезенні автотранспортом - після завантаження товару на автомобіль, тощо.

Так Позивач (покупець) повинен був визначити перевізника, погодити день чи період часу для перевезення товару зі складу зберігача, визначеного додатковою угодою, а Відповідач (продавець) повинен передати товар на вищезазначених умовах. Після завантаження товару до відповідного транспорту поставка вважалась би закінченою.

Ціна однієї тонни Товару з урахуванням ПДВ склала 4 150,00 гривень. Загальна вартість партії Товару з урахуванням ПДВ, склала 415 000,00 гривень. Додатковою угодою був встановлений наступний порядок розрахунків:

-80% передплата за поставлений Товар або оплата за фактом навантаження Товару в транспортний засіб Покупця;

- 20% протягом 3-х (трьох) банківських днів від дати приймання Товару на складі Покупця.

Строк поставки - це момент, коли продавець зобов'язаний передати товар у власність покупцю чи за його дорученням особі, що діє від його імені.

Факт отримання Відповідачем грошових коштів в сумі 332 000,00 гривень підтверджується матеріалами справи, а саме платіжним дорученням №11908 від 22 жовтня 2012 року.

Факт отримання Позивачем товару, що поставив TOB "ТК "Урожай", а саме 78,700 тонн соняшнику (фактичної ваги), підтверджується товаро - транспортними накладними від 23 жовтня 2012 року та 25 жовтня 2012 року (копії знаходяться в матеріалах справи),

02 листопада 2012 року Відповідач повернув частину суми попередньої оплати за соняшник у розмірі 6255,00 грн., про що свідчить надана Позивачем копія банківської виписки р/р ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" у AT "Ощадбанк".

Таким чином, відповідно до додаткової угоди, Позивач мав отримати на складі хранителя недопоставлений товар.

Проте, Позивач на час подання позову до суду, не отримав на складі хранителя вищезазначений товар, чим порушив умови Додаткової угоди.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні відповідного позову, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст.215 Цивільного кодексу України, за якою підставою недійсності угоди є недодержання в момент вчинення правочину, стороною вимог встановлених ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України.

Згідно п.7.1. Статуту Відповідача, який зареєстровано за №04059467100010118 від 01 березня 2004 року Борівською райрадою державною адміністрацією Харківської області (далі -Статут), вищим органом товариства є збори учасників.

Згідно п.7.10. Статуту Відповідача, Директор Товариства та комерційний директор обирається Зборами учасників на установчих зборах строком на 3 роки простою більшістю голосів.

Пунктом 7.11. Статуту Відповідача визначена компетенція директора товариства та комерційного директора,

Пунктом 7.12. Статуту Відповідача зазначено, що директор вправі без довіреностей здійснювати дії від мені Товариства та має право представляти інтереси Товариства перед іншими підприємствами, фірмами і організаціями, розпоряджатися коштами Товариства; укладати будь-які угоди (договори), в тому числі й доручення, тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з Договору та Додаткової угоди до нього, пояснень головного бухгалтера Відповідача, статуту Відповідача, Договір був підписаний - головним бухгалтером підприємства Давиденко В.І., про що ним надані відповідні письмові пояснення (копія яких знаходиться в матеріалах справи).

Згідно статуту Відповідача, право на підписання договорів має директор, бухгалтеру таких повноважень статутом не надано.

Доказів, що підтверджують повноваження головного бухгалтера Відповідача щодо підписання договорів від імені Сільсько-господарського товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут плюс" Позивачем не надані.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно із ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать

Відповідно до ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Суд зазначає, що у відповідності до ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, у якій визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.218 Цивільного кодексу України, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків, а заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Статтею 92 Цивільного кодексу України визначається цивільна дієздатність юридичної особи:

1. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

2. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

3. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно вимог ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням, хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Стаття 215 Цивільного кодексу України розрізняє поняття нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку, тобто в такому разі існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

Крім того, згідно з положеннями ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлений загальний порядок укладання господарських договорів:

1. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

2. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

3. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами, оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Головний бухгалтер Відповідача в своїх поясненнях зазначив, що вважав, що Позивачем надані проекти договору та додаткової угоди до нього для погодження, проте чому було поставлено печатку підприємства на них пояснень не надав.

Відповідач у своєму відзиві на позов зазначав, що поставка насіння соняшника відбувалась за усною домовленістю.

Стаття 206 Цивільного кодексу України визначає правочини, які можуть вчинятися усно:

1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

3. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Таким чином, підписавши Договір та Додаткову угоду до нього головний бухгалтер Відповідача перевищив свої повноваження.

Положення ст.241 Цивільного кодексу України застосовуються до правочинів, вчинених з перевищенням повноважень.

Згідно з ч.1 ст.241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з ч.2 ст.241 Цивільного кодексу України, наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Суд встановив, що було подальше схвалення Додаткової угоди з боку Відповідача, що скріплена його печаткою, а саме: поставка товару за зазначеною у додатковій угоді ціною, на умовах FCA франко - автомобіль (вагон), (згідно з ІНКОТЕРМС -2010) на складі Зберігача. Зберігачем партії Товару є СТОВ "Добробут плюс".

Таким чином, твердження Відповідача про визнання Додаткової угоди недійсною є безпідставним.

Позивач не надав суду доказів, з яких вбачається що Відповідач відмовився передати йому недопоставлений товар.

Дослідивши у сукупності всі обставини справи, вимоги чинного законодавства, приймаючи до уваги пояснення Відповідача та Позивача, суд встановив, що Позивач сам порушив умови Додаткової угоди, а саме: не вчинив ніяких дій, щоб відбулось перевезення зі складу зберігача до 25 жовтня 2012 року недопоставленого товару, чим унеможливив виконання вимог даного правочину з боку Відповідача.

Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та такими, що ґрунтуються на помилковому та довільному тлумаченні Позивачем норм діючого законодавства та Додаткової угоди №1 від 18 жовтня 2012 року.

Згідно зі ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати покладаються на Позивача.

Керуючись ст.ст.11, 92, 203, 206, 207, 215, 216, 218 241 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174, 181 Господарського кодексу України, ст.ст.33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 30.04.2013 р.

Суддя Аріт К.В.

справа №922/891/13-г