Ухвала суду № 3105639, 18.03.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2008 року № К-36036/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Костенка М.І.

Пилипчук Н.Г.

при секретарі судового засідання: Патюк А.О.

розглянувшиу відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватної фірми «АВК-ОЙЛ»

на ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 03.11.2006 р.

та постановугосподарського суду Херсонської області від 10.08.2006 р.

у справі№ 11/283-АП-06 господарського суду Херсонської області

за позовомПриватної фірми «АВК-ОЙЛ»

доДержавної податкової інспекції у м. Херсоні

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В червні2006 р. Приватна фірма «АВК-ОЙЛ» звернулась до господарського суду Херсонської області з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Херсоні № 0009722301/0 від 21.12.2005 р. та № 0009902301/0 від 27.12.2005 р.

Постановою господарського суду Херсонської області від 10.08.2006 р., залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.11.2006 р., в задоволенні позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що витрати платника податку, включені до складу податкового кредиту у звязку з придбанням товарів у підприємств, які не підпадають під визначення платників податків у розумінні Закону України «Про податок на додану вартість», слід вважати такими, що не підтверджені податковими накладними. Оскільки ПП «АВК-ОЙЛ» не підтвердило спірні суми, віднесені до податкового кредиту належними документами обліку, ДПІ у м. Херсоні, за висновком судів, правомірно визначено суми податкових зобовязань з податку на додану вартість. Крім того, суди послались на те, що відсутність надмірного надходження ПДВ до бюджету виключає право на бюджетне відшкодування.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПП «АВК-ОЙЛ» оскаржило їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами, податковим повідомленням-рішенням № 0009722301/0 від 21.12.2005 р. ДПІ у м. Херсоні визначено приватній фірмі «АВК-ОЙЛ» 482876 грн. податкового зобовязання з податку на додану вартість та 241438 грн. штрафу. Податкове повідомлення-рішення мотивоване посиланням на обставини, встановленні актом перевірки № 2465/31293869/23-4 від 13.12.2005 р. та застосуванням пп. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вказаним актом ДПІ у м. Херсоні від 13.12.2005 р. «Про результати невиїзної документальної перевірки приватної фірми «АВК-ОЙЛ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Нелсві» за період з березня 2004 р. по лютий 2005 р.» встановлено, що в податкові періоди - за березень, квітень, травень, липень, вересень, жовтень 2004 р., лютий 2005 р. позивач відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 482876 грн. за податковими накладними, виданими ТОВ «Нелсві».

Іншим податковим повідомленням-рішенням № 0009902301/0 від 27.12.2005 р. цей же контролюючий орган визначив цьому ж платнику податків 307226 грн. податкового зобовязання з ПДВ та 153613 грн. штрафу. Це податкове повідомлення-рішення мотивоване посиланням на обставини, встановленні актом перевірки № 2561/23-4/31293869 від 20.12.2005 р. та застосуванням пп. «б», пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 і пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Актом ДПІ у м. Херсоні від 20.12.2005 р. «Про результати невиїзної документальної перевірки приватної фірми «АВК-ОЙЛ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Технічна компанія» Партнер» за період з березня 2004 р. по вересень 2004 р.» встановлено, що ПФ «АВК-ОЙЛ» віднесла до податкового кредиту в березні, квітні, травні, червні, вересні 2004 р. 307226,47 грн. за податковими накладними, виданими ТОВ «Технічна компанія» Партнер».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними ТОВ «Нелсві» є неправомірним, оскільки установчі документи вказаного підприємства визнані недійсними в судовому порядку, а також визнано недійсним з моменту видачі свідоцтво платника ПДВ даного підприємства, тобто, за висновком судів, податкові накладні виписані особою, яка не є платником податку на додану вартість, а тому не дає права позивачу на формування податкового кредиту.

Щодо формування податкового кредиту по господарських операціях позивача з ТОВ «Технічна компанія «Партнер», то судами вказано на те, що за відсутності надмірної сплати ПДВ до Державного бюджету з боку ТОВ «Технічна компанія» Партнер», підстав для відшкодування державою ПДВ позивачу немає.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може повністю погодитись з обґрунтованістю такого висновку судів.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції до 25 березня 2005 року), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону, будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця (платника податку) у двох примірниках.

Підпунктом 7.2.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками певні реквізити, перелік яких встановлений зазначеним підпунктом. Податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом.

Судами встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість в березні, квітні, травні, липні, вересні, жовтні 2004 р., лютому 2005 р. були надані податкові накладні, видані ТОВ «Нелсві».

Помилковим є висновок судів про не підтвердження позивачем права на податковий кредит в березні, квітні, травні, липні, вересні 2004 р. з огляду на визнання рішенням Дніпровського районного суду від 21.09.2004 р. недійсними установчих документів ТОВ «Нелсві», тобто вже після здійснення господарських операцій, за якими ним було видано податкові накладні.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за собою недійсність всіх угод (господарських зобовязань), укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Приймаючи рішення, суди не звернули уваги на те, що на момент здійснення спірних господарських операцій, обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, продавець - ТОВ «Нелсві» знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» встановлено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону).

Однак включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ в жовтні 2004 р. та лютому 2005 р. згідно податкових накладних, виданих ТОВ «Нелсві», тобто вже після визнання рішенням районного суду від 21.09.2004 р. недійсними його установчих документів, є неправомірним.

Крім того, колегія суддів не погоджується з позицією судів щодо обґрунтування неправомірності формування позивачем податкового кредиту в березнівересні 2004 р., згідно податкових накладних, виписаних ТОВ «Технічна компанія «Партнер».

Суди виходили з того, що однією з обовязкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України, що ТОВ «Технічна компанія «Партнер» зроблено не було, оскільки ухвалою господарського суду м. Києва від 25.10.2004 р. вказане товариство визнано банкрутом та ліквідовано, актом № 976 від 26.11.2004 р. анульовано його свідоцтво про реєстрацію платником податку, за податкові періоди березень, квітень, травень, червень, вересень 2004 р. вказане товариство не декларувало податкових зобовязань з ПДВ та, відповідно, не сплачувало ПДВ до бюджету.

Спірним у даній справі є питання про право позивача на податковий кредит, а п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» на який послались суди, дає визначення терміну «бюджетне відшкодування» і не визначає жодних підстав, від яких би залежало право на податковий кредит.

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається, що бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Зазначений пункт дає загальне розуміння поняттю «бюджетного відшкодування» і є відсильною нормою, оскільки безпосередньо не встановлює порядок суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону.

Іншою такою нормою Закону України «Про податок на додану вартість» є підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, який у період, до якого відносяться спірні правовідносини, передбачав, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобовязань, що виникли у звязку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. На підставі підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 цього ж Закону відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України підлягає сума, яка при її визначенні згідно з підпунктом 7.7.1 має відємне значення.

Таким чином, сума бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми податкових зобовязань та податкового кредиту, а не навпаки.

Колегія суддів вважає помилковими висновки судів про те, що позивач на підтвердження правомірності формування податкового кредиту по операціях з ТОВ «Технічна компанія «Партнер» не довів факту сплати останнім податку на додану вартість до бюджету.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2. ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Проте, при вирішенні справи по суті, судами не було досліджено питання, чи дійсно в спірний період між ПП «АВК-ОЙЛ», ТОВ «Нелсві» та ТОВ «Технічна компанія «Партнер» були здійснені фінансово-господарські операції, за наслідками яких позивачем формувався податковий кредит, не досліджені первинні бухгалтерські та податкові документи, в результаті чого допущена неповнота встановлення фактичних обставин справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про незаконність прийнятих у справі судових рішень, їх скасування та направлення справи на новий розгляд в суд першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене в даній ухвалі, всебічно і повно зясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватної фірми «АВК-ОЙЛ» задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 03.11.2006 р. та постанову господарського суду Херсонської області від 10.08.2006 р.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий (підпис) Рибченко А.О.

Судді (підпис) Брайко А.І.

(підпис) Голубєва Г.К.

(підпис) Костенко М.І.

(підпис) Пилипчук Н.Г.