Ухвала суду № 31054798, 16.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/71317/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

при секретарі: Сачко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року

по справі №2а-6673/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САССК» (надалі - ТОВ «САССК»)

до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (правонаступника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків, надалі - Окружна ДПС - Центральний офіс з обслуговування ВПП)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Окружної ДПС - Центрального офісу з обслуговування ВПП від 07.12.2011р.№0000834220, № 0000864220, № 0000844220, № 0000854220, № 0000884220.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27.08.2012р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками суду попередньої інстанції, Окружна ДПС - Центральний офіс з обслуговування ВПП звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «САССК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 30.06.2011р., про що складено акт №1056/42-20/30180471 від 23.11.2011р.

В згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем вимог п.5.1, п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п.3.4 ст.3, п.п.4.2.9, п.п.4.2.15 п.4.2 ст. 4, п.п.7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та п.п.140.1.7, п.п.170.9.1, п.164.5 Податкового кодексу України; п.п.2.6, 2.11 п.2, п.п.7.41, 7.42, 7.43 п.7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні; п.п.2, 4, 8 постанови КМУ «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору»; п.п.242.1.3 п.242.1. ст.242 Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000834220 від 07.12.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток; №0000864220 від 07.12.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників; №0000844220 від 07.12.2011р., яким визначено до сплати штрафні (фінансові) санкції за порушення вимог законодавства у сфері РРО; №0000854220 від 07.12.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища; №0000884220 від 07.12.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання по екологічному збору.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходила з наступного.

Так, судами встановлено та вбачається з акту перевірки за умовами договору про міжнародне управління від 25.06.2002р. нерезидент-управляючий зобов'язувався спрямовувати та контролювати діяльність з управління та експлуатації готелю «Радіссон САС Готель Київ», власником якого виступає позивач, а позивач зобов'язувався оплачувати такі послуги нерезидента-управляючого, в тому числі сплачувати заохочувальну винагороду керівництву у розмірі 10% від валового прибутку від експлуатації готелю.

Послуга міжнародного управління готелем, на підставі договору від 25.06.2002р., включає в себе цілий комплекс заходів, що забезпечують функціонування готелю «Радіссон САС Готель Київ» вцілому. Зокрема, до таких заходів належить надання позивачу права користування торговою маркою «Радіссон САС» (ст.17 договору від 26.05.2002р.), здійснення заходів з контролю якості наданих позивачем готельних послуг та забезпечення відповідності готельних послуг вимогам і корпоративним стандартам, визначеним нерезидентом-управляючим (п.1.6, 2.1, 4.2, договору від 26.05.2002р.), надання позивачу персоналу для здійснення вищезазначених функцій та функцій керівництва діяльністю готелю (аутсорсинг), гарантування нерезидентом-управляючим досягнення певного рівня прибутку (п. 14.4 договору від 26.05.2002р.).

На підтвердження надання нерезидентом-управляючим послуги міжнародного управління готелем «Радіссон САС Готель Київ» позивач надав копії наступних документів: довідки про підтвердження користування торговою маркою «Радіссон», свідоцтва на знак для товарів і послуг «Радіссон» на території України, документи міжнародної реєстрації свідоцтва, посадові інструкції, витяги з Екомана, звіти нерезидента-управляючого для позивача, звіти незалежних аудиторів про підтвердження показників доходів та витрат позивача, а також документи, що підтверджують проведення заходів навчання нерезидентом-управляючим для працівників позивача.

Крім того, в якості підтверджуючих документів витрат на оплату послуг з управління готелем за договором від 25.06.2002р. були надані копії актів наданих послуг, розрахункових, платіжних документів (платіжні доручення, інвойси), розрахунків винагороди за надання послуг. Відповідно до наданих платіжних доручень призначенням платежу є оплата відповідно до договору про міжнародне управління від 25.06.2002р. Надані позивачем інвойси, виставлені нерезидентом-управляючим за надані послуги з управління готелем «Радіссон САС Готель Київ», містять конкретний розрахунок вартості послуг.

Відповідно до п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з абз.4 п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи зазначені норми права та викладені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивач мав достатні підстави для включення до складу валових витрат витрати на оплату послуг з управління готелем за договором від 25.06.2002р.

Судом апеляційної інстанції зауважено, що плата за послугу з управління готелем «Радіссон САС Готель Київ», надана нерезидентом-управляючим відповідно до умов договору від 26.05.2002р., формується із трьох складових: винагорода керівництва, що дорівнює 3% від валового доходу (п.14.1 договору від 25.06.2002р.), заохочувальна винагорода керівництва, що дорівнює 10 % валового прибутку (п.14.2 договору від 25.06.2002р.) та внесок на маркетинг та рекламу, що дорівнює 2,5 % від валового доходу з номерів (п.15.1 договору від 25.06.2002р.). Такий поділ є механізмом визначення вартості надання однієї комплексної послуги, а саме послуги міжнародного управління готелем.

Судом попередньої інстанції встановлено та вбачається з акта перевірки, що Окружна ДПС - Центральний офіс з обслуговування ВПП виокремило та зняло з оплати за послугу з управління готелем лише одну її складову-заохочувальну винагороду керівництву. Однак з огляду на те, що послуга міжнародного управління готелем, яку надає нерезидент-управляючий, є комплексною та складається з цілого ряду заходів, то виокремити із загальної вартості такої послуги окрему суму, що є лише елементом формування її ціни, є невірним та неможливим. Витрати на оплату послуги з управління готелем підтверджуються єдиним пакетом документів, а саме: актами наданих послуг, розрахунковими та платіжними документами (наявні в матеріалах справи). При цьому, Окружна ДПС - Центральний офіс з обслуговування ВПП частину вартості послуг з управління готелем (які складаються з двох інших елементів-виплата керівництву та внесок на маркетинг та рекламу) визнала як такі, що правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, що свідчить про визнання належним їх документальне оформлення.

Також встановлено, що ДПІ в Шевченківському районі м. Києва у 2009р. було проведено перевірку позивача, на підставі якої складено акт від 23.06.2009р. №1034/23-09/30180471 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.07.2009р. №0004272309/0. За результатами адміністративного оскарження ДПА у м. Києва прийняла рішення від 26.11.2009р. № 5391/10/25-114 (наявне в матеріалах справи), яким скаргу в частині зменшення валових витрат на суму відсотків, сплачених нерезиденту, в розмірі 17944736,5 грн. задовольнила.

Таким чином, зменшення валових витрат здійснено контролюючим органом повторно.

З огляду на викладене позивачу було зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у відповідному розмірі неправомірно.

За таких обставин колегія суддів попередньої інстанції дійшла вірного висновку про неправомірне збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням №0000834220 від 07.12.2011р.

Крім того встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «САССК» перебуває у трудових відносинах з іноземцями та здійснює їм виплату доходів у вигляді заробітної плати (наявні в матеріалах справи копії наказів про прийняття на роботу та про звільнення, довідок про виплачені доходи). Трудові відносини з вказаними особами врегульовані трудовими договорами, укладеними у відповідності до трудового законодавства України, на підставі відповідних дозволів на працевлаштування, виданих позивачу Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України на 2009-2011 роки (наявні в матеріалах справи копії трудових договорів та дозволів на працевлаштування).

Відповідно до п.п.1.20.1 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» фізична особа-резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

Виходячи з положень даної норми Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» працівники-іноземці вважаються резидентами України в цілях оподаткування за критерієм наявності центру життєвих інтересів (економічного зв'язку) на території України.

Згідно з наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження примірних форм заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу» від 5.10.2004р. №581 є свідченням не набуття статусу резиденства працівниками іноземцями.

Разом з тим, згідно з листом Міністерства юстиції України від 31.12.2009р. №2336-09-24 вищезазначений наказ не є обов'язковим до виконання та використовується виключно за бажанням фізичної особи. Неподання відповідних повідомлень роботодавця та заяв працівників-іноземців не є доказом не набуття статусу резиденства працівниками-іноземцями, а отже не позбавляє таких іноземців права на визначення свого податкового статусу як резидентів України, у встановленому законом порядку, зокрема, за наявністю центру життєвих інтересів на території України.

Враховуючи те, що діяльність працівників-іноземців врегульовано трудовим законодавством України, суд другої інстанції дійшов вірного висновку щодо вірного визначення статусу резиденства працівникам-іноземцям та визначення ставки оподаткування - 15 % відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»

Відповідно до п.п.9.11.3 п.9.9 ст.9 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом-фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів.

В свою чергу, п.п.9.11.1 п.9.1.1 ст. 9 цього Закону передбачено, що доходи нерезидентів з джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.

Абзацом «д» п.1.3 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, що дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України у тому числі у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом.

Таким чином вірним є висновок суду апеляційної інстанції, що відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» доходи нерезидентів, які одержуються ними у зв'язку із здійсненням трудових функцій в Україні не оподатковуються за ставкою, встановленою п.7.3 цього Закону.

За таких обставин збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідача № 0000864220 від 07.12.2011року.

Відповідно до п. 2.6 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 15.12.2004р. №637 вся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач здійснював готівкові розрахунки із застосуванням РРО, розташованих в фітнес центрі, готелі, барі, ресторанах. Оприбуткування готівки за допомогою РРО здійснювалося позивачем шляхом внесення записів до книги обліку розрахункових операцій (КОРО) на підставі фіскальних звітних чеків РРО. З наданих позивачем доказів, а саме копій КОРО разом із підклеєними фіскальними звітними чеками за відповідні вихідні та святкові дні (розділ 1 КОРО) та внесеними записами (розділ 2 КОРО) за період з 01.01.2009р. по 30.06.2011р., вбачається, що всі готівкові кошти оприбутковувалися позивачем своєчасно та в повному обсязі.

Тобто всі вимоги щодо оприбуткування готівки у разі здійснення готівкових розрахунків із застосуванням РРО, встановлені п. 2.6 Положення № 637, позивач виконував своєчасно та у встановленому порядку.

Наданими позивачем доказами (оригінал довідки про включення готівкової виручки до декларацій з податку на прибуток за період з 01.01.2009р. по 30.06.2011р., копії звітів за формою ЗВР-1 про використання РРО та КОРО щомісячно за період з 01.01.2009 року по 30.06.2011 року) підтверджується, що всі суми готівкових коштів, що надходили до позивача, були відображені в цілях податкового обліку, а також враховані в складі доходів позивача при сплаті податку на прибуток. Тобто, не встановлено жодних фактичних ненадходжень до бюджету. За таких умов штрафні санкції застосовані з порушенням принципу пропорційності юридичної відповідальності, а також не відповідають меті, для якої запроваджувалися Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Також актом перевірки встановлено, що у період з 01.01.2009р. по 30.06.2011р. позивачем надавалися кошти своїм працівникам під звіт та на відрядження.

Відповідно до абз.1 Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами-громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу.

Відповідно до п. 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України №637 звітування за одержані під звіт та на відрядження готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Колегією апеляційного суду встановлено, що позивачем в якості підтверджуючих документів використання підзвітними особами готівкових коштів було надано належним чином оформлені документи, а саме: накладна, товарний чек, інформаційні листки, виписка з банківського рахунку, акт виконаних робіт.

Разом з тим, Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» та Положення про ведення касових операцій у національній валюті України не пов'язують відповідальність, передбачену абз.6 ст. 1 Указу із фактом відсутності саме розрахункових документів.

За таких обставин, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням № 0000844220 від 07.12.2011р. є неправомірним.

Судом другої інстанції встановлено, що позивач укладав договори зі спеціалізованим підприємством ТОВ «Демікон» (в матеріалах справи наявний договір №1992 від 13.05.2009р., що діяв до 31.12.2010р.), яке має ліцензію, видану Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, на поводження з небезпечними відходами (міститься в матеріалах справи), на демеркуризацію відпрацьованих люмінесцентних ламп, що здійснювало вивезення відходів та їх подальшу демеркуризацію. Факт передачі відпрацьованих люмінесцентних ламп підтверджується копіями актів прийому-передачі, податковою накладною, що наявні в матеріалах справи.

Відповідно до п.2. Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору від 01.03.1999р. №303 збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за розміщення відходів.

Відповідно до п. 2 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про відходи» та п.п.14.1.223 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах; спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Отже, в розумінні ст.1 Закону України «Про відходи» розміщення відходів можливе тільки у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях. Тобто, тимчасове зберігання відходів не є їх розміщенням. Разом з цим, матеріали справи не місять відомостей про наявність у позивача спеціально відведених місць чи об'єктів для розміщення відходів.

Таким чином, законодавець чітко визначив альтернативу: або підприємства укладають договір зі спеціалізованою організацією, яка здійснює зберігання та захоронення відходів, або самостійно отримує дозвіл на розміщення таких відходів на власній території.

Отже, оскільки позивач не має спеціально відведених місць чи об'єктів для розміщення відходів, дозволу на їх розміщення не отримував, а натомість укладав договори зі спеціалізованим підприємством, яке має відповідний дозвіл на поводження з небезпечними відходами, то позивач не сплачує збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Таким чином, нарахування збору за забруднення навколишнього природного середовища згідно податкового повідомлення-рішення №0000854220 від 07.12.2011р. є неправомірним.

Відповідно до п.п.240.1 та п.п.240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України платником екологічного податку є суб'єкти господарювання під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що в період, за який здійснено донарахування екологічного податку, між позивачем та спеціалізованим підприємством ТОВ «Демікон» було укладено договори на демеркуризацію відпрацьованих люмінесцентних ламп (договір №3828 від 03.03.2011р. зі строком до 31.12.2011р. та договір №3828 від 14.06.2011р.). Факт передачі відпрацьованих люмінесцентних ламп підтверджується копіями актів прийому-передачі відпрацьованих люмінесцентних ламп, податкових накладних, рахунків-фактур.

При цьому не встановлено наявність у позивача спеціально відведених місць чи об'єктів для розміщення відходів та отримання ним відповідних дозволів.

Таким чином, враховуючи, що позивач не здійснює розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах, не має відповідного дозволу на використання вказаних місць, а натомість уклав договори зі спеціалізованим підприємством, він не є платником екологічного податку.

Отже, визначення суми грошового зобов'язання з екологічного податку за спірним податковим повідомленням-рішенням №0000884220 від 07.12.2011р.

За таких обставин, оцінюючи зібрані у справі докази судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності у справі належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, судом апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ О.В. Муравйов