Ухвала суду № 31054754, 16.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/53131/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02 березня 2011 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року

по справі №2а-13322/10/7/0170

за позовом Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» (надалі - ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів»)

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (надалі - Красноперекопська ОДПІ в АРК)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У жовтня 2010р., позивач звернувся до суду з позовом, в якому поставлення питання про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- №0000482301/0 від 27.08.2009р., №0000482301/1 від 19.11.2009р., № 00042301/2 від 05.02.2010р., якими позивачу нараховане податкове зобов'язання з ПДВ (з урахуванням штрафних санкцій);

- №0000502301/0 від 27.08.2009р.; №0000502301/1 від 19.11.2009р.; №000502301/2 від 05.02.2010р., якими нараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних санкцій).

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2011р. залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2011р., позовні вимоги задоволені частково. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення №0000482301/0 від 27.08.09р., №0000482301/1 від 19.11.09р., №0000042301/2 від 05.02.10р. В інший частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Красноперекопська ОДПІ в АРК звернулась із касаційною скаргою (з урахуванням доповнень до неї) до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2011р., ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2011р. та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст.222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, Красноперекопською ОДПІ в АРК було здійснено планову виїзну перевірку ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006р. по 31.03.2009р.

За результатами перевірки складено акт №1017/23-0/31728055 від 13.08.2009р.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000482301/0 від 27.08.2009р., яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість.

За результатами оскарження даного рішенням було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000482301/1 від 19.11.2009р.

Не погодившись із прийнятим по скарзі рішенням, позивач оскаржив рішення до ДПА в АР Крим, в результаті чого податкове повідомлення рішення №0000482301/0 від 27.08.2009р. (№0000482301/1 від 19.11.2009р.) було скасовано в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ на суму 228,00грн. з яких 76,00грн. штрафні санкції.

На підставі наведеного рішення відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №000042301/2 від 05.02.2010р. про нарахування податкового зобов'язання.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанції цілком вірно та обґрунтовано виходили з наступного.

Відповідно до ч.1, 2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, податковий орган в акті перевірки посилається на порушення ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» положень п.4.2. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість». Висновки про заниження податкового зобов'язання з ПДВ зроблені виходячи з встановлення перевіркою того факту, що підприємство на суми нестач та товарів, використаних не у господарській діяльності, не нараховує суми податкових зобов'язань з ПДВ. В акті вказано, що були укладені договори на заставну закупівлю зерна та відповідальне збереження заставного зерна між ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» та підприємствами Красноперекопського, Первомайського та інших районів в 2004р.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, бази та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначається Законом України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до п.4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» базою оподаткування податком на додану вартість встановлено, що у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Згідно п.4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», закон, для визначення об'єкту оподаткування передбачає наявність декілька окремих обставин, за наявності яких визначається база оподаткування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що акт перевірки не містить посилань на конкретні, встановлені вищезазначеною нормою закону обставини, а також описання та обґрунтування діяльності позивача, що конкретно підпадали б під правила, встановлені диспозицією даної норми.

Окрім цього, податковий орган в акті перевірки вказує на ненарахування суми податкових зобов'язань на суму нестач та товарів, використаних не у господарської діяльності. Така нестача, відповідно змісту акту, виникла внаслідок встановлення відсутності отриманого на відповідальне зберігання зерна (по договору на заставну закупку зерна).

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, були укладені договори на заставну закупку зерна та відповідальне збереження заставного зерна між ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський КХП», ДАК «Хліб України» та підприємствами Красноперекопського, Первомайського та інших районів в 2004 р. Після вибуття партії відповідного врожаю, на підприємстві складається акт зачистки.

Красноперекопська ОДПІ в АРК посилається на положення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підкреслюючи при цьому положення даної норми в частині, формування валового доходу з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, та зазначає.

Посилаючись на встановлення комісією, у ході проведення зачистки, невиправдної нестачі, відповідач вказує, що підприємство отримало дане зерно безоплатно, та повинно було відобразити отримання безоплатно наданого зерна у складі валового доходу в період документального встановлення такого факту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що висновки податкового органу про необхідність нарахування позивачем податкового зобов'язання з ПДВ та визначення валового доходу випливають з висновків відповідача про безоплатне отримання позивачем наданого на зберігання зерна.

Таким чином, в даному випадку, враховуючи відсутність прямого зазначення в акті перевірки на порушення конкретних приписів п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідач керувався положеннями даної норми в частині, що стосуються здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг).

Поряд з цим, суди попередніх інстанцій вирішили вірно, що таки висновки відповідача є необґрунтованими та суперечать діючому законодавству виходячи з наступного.

Згідно з п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Пунктом 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Таким чином, положення Закону України «Про податок на додану вартість» мають застосовуватися у сукупності, тобто з урахуванням всіх його положень, а за таких підстав, при визначені бази оподаткування необхідно застосовувати положення даного Закону у частині, що стосуються об'єкту оподаткування.

З урахуванням вищевикладених положень, виникнення податкового зобов'язання неможливо без наявності об'єкту оподаткування, тобто операції з поставки товарів та послуг.

Окрім цього, керуючись положенням п.1.4. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», даний Закон пов'язує здійснення поставки товарів з переходом до отримувача таких товарів права власності.

Отже відсутність переходу права власності не свідчить про наявність поставки товарів, та, як наслідок, про наявність об'єкту оподаткування. Таким чином, відповідач, визначивши базу оподаткування був повинен дослідити та встановити факт наявності об'єкту оподаткування, чого, згідно до змісту акту перевірки, не було зроблено.

Беручи до уваги те, що встановлені податковим органом порушення Закону України «Про додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ґрунтуються на висновках про один і той же виявлений факт, тобто встановлення безоплатного отримання позивачем зерна, судами обґрунтовано зазначено, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає термін валовий дохід як загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

При цьому валовий дохід включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону). Дане положення регулюється п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари. Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Отже, відповідно до положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суттєвим для визначення, підлягають чи ні включенню до складу валового доходу суми отримані позивачем від безоплатного отримання зерна є встановлення фактичних даних, чи здійснюється до позивача перехід права власності на товар.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 30.10.2009р., що набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано винними у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст.191 ч.5, ст.27 ч.3 і ст.366 ч.2 КК України, ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні злочинів передбачених ст.191 ч.5 КК України, ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні злочину передбаченого ст.366 ч.2 КК України.

Вироком Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 30.10.2009р. встановлено, що у період з липня 2005р. по вересень 2005р. ОСОБА_1, зловживаючи своїм посадовим становищем, з метою розтрати зерна пшениці, яке зберігалося ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів», використовуючи завідомо неправдиві складські квитанції, організував відображення у бухгалтерському обліку ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» переоформлення зерна пшениці у з особового рахунку ТОВ «Торгмайстер - ЗТФ» на особовий рахунок ЗАТ ЛК «Хліб України», чим надав право представникам ЗАО ЛК «Хліб України» розпоряджатися вказаною кількістю зерна пшениці, яке до «Красноперекопського комбінату хлібопродуктів» не надходило.

Також вироком суду встановлено, що ОСОБА_1, діючи в корисних цілях, з метою розтрати майна, організував відвантаження з місць зберігання ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопського комбінату хлібопродуктів зерна пшениці, раніш переоформленого з особового рахунку ТОВ «Торгмайстер - ЗТФ» на особовий рахунок ЗАТ ЛК «Хліб України». Всього за період з 26.07.05р. по 21.09.05р. представникам ЗАТ «Лизингова компанія «Хліб України» ОСОБА_2 було передано на підставі завідомо неправдивих документів зерно пшениці 4-го класу, за що компанія провела розрахунки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Торгмайстер - ЗТФ».

У вироку суду вказано, що в подальшому, ОСОБА_2, реалізуючи злочинну домовленість з ОСОБА_1, з метою приховування нестачі зерна 4-го класу врожаю 2005р., що утворилася внаслідок їх приступної діяльності, в період часу з жовтня 2005р. по 22.04.08р. видавали зерно пшениці 4-го класу врожаю 2004р. хранителям за укладеними договорами. Оскільки вказане зерно пшениці 4-го класу врожаю 2004р. зберігалося в одному місті зберігання то після видачі зерна пшениці 4-го класу врожаю 2004р. зберігачам за рахунок зерна ДАК «Хліб України», у ОСОБА_2, як матеріально відповідальної особи, в свою чергу, на 22.04.08р. утворилася недостача зерна пшениці, яке зберігалося останнім, яку ДП ДАК «Хліб України»з обов'язаний відшкодувати ДАК «Хліб України»за рахунок власних засобів.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що нестача зерна пшениці у місцях зберігання позивача виникла внаслідок злочинної діяльності колишніх посадових осіб позивача (розтрати зерна пшениці, яке знаходилося на зберіганні). Такі фактичні дані спростовують відображені в акті перевірки висновки про безоплатне отримання зерна пшениці позивачем.

Наявність встановлених протиправних дій посадових осіб юридичної особи, що були направлені розтрату майна юридичної особи або майна переданого на зберігання юридичній особі, не свідчать про перехід до юридичної особи прав на таке майно безоплатно або про використання юридичною особою такого майна.

Поряд з цим, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем у власність вказаних в акті перевірки об'ємів зерна пшениці, що вказує на відсутність об'єкту оподаткування, в зв'язку з чим у позивача, відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість», не було підстав для нарахування податкового зобов'язання з ПДВ.

Згідно акту перевірки, відповідачем було встановлено, що перевіркою відображених у рядку 16.2 Декларації «Коригування податкового кредиту за попередні зв'язні періоди згідно з п.4.5 ст.4 Закону» показників за період з 01.04.06р. по 31.03.09р. встановлено, що суб'єкт господарювання здійснював операції зі сплати кредиторської заборгованості, присудженої ухвалою суду.

Актом встановлено, що у складі рядка 16.2 коригування податкового кредиту сум ПДВ відбулося згідно наданих скарг від 23.03.09р. №82 та 83 по підприємствам МПП «Увіс» - кредиторська заборгованість по справі №2-3/1048.1-2006 за рис та ТОВ «Колві» - кредиторська заборгованість по справі №2-3/1048.1 -2006 за рис.

Також, в акті зазначено, що згідно наданих відповідей МПП «Увіс» та ТОВ «Колві», рішення суду по справі №2-3/10148.1 -2006 суми сплачені ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів»в адресу вказаних підприємств, є відшкодуванням вартості рису, отриманого на зберігання, та не повернутого, а використаного у власній господарській діяльності. Тобто ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» не має права на податковий кредит по сплаті даним підприємства у зв'язку з тим, що не відбулася поставка товару, а здійснена компенсація вартості не збереженого зерна.

Матеріали справи свідчать, що позивачем були сплачені ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» грошові кошти, про що свідчать платіжні доручення, які наявні в матеріалах справи. В даних платіжних дорученнях, вказано призначення платежу - кредиторська заборгованість по справі №2-3/10148.1 за рис.

Рішенням Господарського суду АР Крим від 03.04.06р. по справі №2-9/5801.1 -2006 частково задоволений позов МПП "Увіс" та стягнуто на його користь з ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» певну суму.

З рішення господарського суду вбачається, що дана сума стягнута з позивача є відшкодуванням вартості рису, отриманого позивачем на зберігання, та який не було повернутого МПП «Увіс».

Рішенням Господарського суду АР Крим від 17.11.05р. по справі №2-11/14327-2005, задоволено позов ТОВ «Колві» та зобов'язано ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» повернути ТОВ «Колві» зерно рису в певній кількості.

Відповідно до ухвали Господарського суду АР Крим від 01.03.07р. по справі №2-3/10148.1-2006 за позовом МПП «Увіс» до ДП ДАК «Хліб України» «Красноперекопський комбінат хлібопродуктів» було ухвалено затвердити реєстр вимог кредиторів, в якій, крім інших, включені вимоги кредитора МПП «Увіс».

Судами встановлено, що позивачем, за вказаними вище платіжними дорученнями були перераховані ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» в рахунок отриманого на зберігання від цих осіб рису та не поверненого ним. Отриманий позивачем рис залишився у розпорядженні позивача.

Матеріали справи не містять, а з боку відповідача не надано доказів, які б свідчили про вчинення з боку ТОВ «Колві» та МПП «Увіс», після перерахування позивачем вказаних вище сум, будь-яких дій направлених на повернення в натурі переданого на зберігання позивачу рису.

Нормами діючого законодавства прямо не передбачено набуття права власності внаслідок відносин, які виникли між позивачем та ТОВ «Колві»та МПП «Увіс»з причини неповернення отриманого за договором зберігання майна та проведення за нього розрахунку зберігачем.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Слід відзначити, що матеріали справи не містять оформлених, відповідно до норм діючого законодавства правовідносин, станом на час перерахування позивачем ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» грошових коштів та після цього, що свідчили б про наявність договірних відносин із зберігання позивачем отриманого раніше від ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» рису.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач користувався та розпоряджався отриманим майном на власний розсуд, отже є власником даного майна.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що на час формування позивачем сум податкового кредиту з ПДВ, правовідносини із зберігання рису між позивачем та ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» були відсутні, а зараховані до податкового кредиту суми сформовані не у межах договорів про зберігання.

Про отримання вказаного майна для власної діяльності та відсутність намірів його повернення свідчать також дії позивача щодо направлення до податкового органу скарг на ненадання позивачу з боку ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» податкових накладних, за наслідком проведення перерахування коштів.

Отже, таки обставини не підпадають під положення абз.2 п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судова колегія Вищого адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що хоча між позивачем та ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» не було укладеного договорів, якими б передбачалося перехід до позивача права власності, з урахуванням положень Закону України «Про податок на додану вартість», мала місце поставка товарів, що свідчить про наявність об'єкту оподаткування.

Суди попередніх інстанцій вірно дійшли висновку щодо часткового задоволення вимог, оскільки грошові кошти не надходили безпосередньо до державного або місцевого бюджетів, тобто, відсутні правові підстави для звільнення позивача від оподаткування таких операцій; на час формування позивачем сум податкового кредиту з ПДВ, правовідносини із зберігання рису між позивачем та ТОВ «Колві» та МПП «Увіс» були відсутні, а зараховані до податкового кредиту суми сформовані не у межах договорів про зберігання.

До того ж матеріали справи не містять доказів отримання позивачем у власність вказаних в акті перевірки об'ємів зерна пшениці, що вказує на відсутність об'єкту оподаткування, в зв'язку з чим у позивача, відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість», не було підстав для нарахування податкового зобов'язання з ПДВ.

Доводами касаційної скарги не спростовуються зазначені висновки суду.

Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02 березня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В.Вербицька

____ О.В.Муравйов