Ухвала суду № 3105102, 03.06.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-37034/06

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

03 червня 2008 р. Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                            Федорова М.О.

суддів:                                                         Брайка А.І.

                                                                       Голубєвої Г.К.

                                                                       Карася О.В.

                                                                       Рибченко А.О.

секретар судового засідання                Патюк А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 03.06.08р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргуДПІ у Оболонському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2006

у справі                    №32/85

за позовом               ТОВ «Інженерно-технічний центр «Сигнал»

до                               ДПІ у Оболонському районі м. Києва

про                             визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Інженерно-технічний центр «Сигнал» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ДПІ у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення № 0002052600/0 від 30.12.2004.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.05.2005 у справі № 32/85 у позові відмовлено.

ПостановоюКиївського апеляційного господарського суду від 13.11.2006 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову, якою позов ТОВ "Інженерно-технічний центр «Сигнал» задоволено повністю: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкові інспекції у Оболонському районі м. Києва № 0002052600/0 від 30.12.2004 року.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з обґрунтування касаційної скарги, відповідач посилається на п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 №233/2037 (надалі – Порядок), згідно якого, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Пунктом 5 цього ж Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Наголошує на відсутності у контрагентів Позивача по субпідрядним договорам - приватного підприємства "Торгбудматеріали" та товариства з обмеженою відповідальністю "Символ і КО", права виписувати податкові накладні, оскільки рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14.06.2006 у справі № 2-3390\5 2004р. та від 23.06.2004 у справі № 2-3389\5 2004р., визнано недійсними з моменту реєстрації установчі документи та свідоцтво платника ПДВ таких осіб, а також із посиланням на акти про анулювання вказаним особам свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, відповідно, від 29.09.2004 року та від 16.11.2004 року (т.1, а.с.31-35,а.с.50-54).

Проте, визнати такі доводи правомірними не можна з огляду на таке.

Так, дійсно, відповідно до п. 2 Порядку, із змінами та доповненнями та момент проведення перевірки щодо Товариства та прийняття оскаржуваного Рішення, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Пунктом 5 цього ж Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Якщо особа, яка зобов'язана зареєструватися як платник податку, не здійснила такої реєстрації протягом термінів, визначених законодавством, здійснює оподатковувані операції з продажу товарів (робіт, послуг) з нарахуванням податку на додану вартість і видачею податкової накладної без внесення суми податку до бюджету, то така податкова накладна вважається фіктивною.

Як вбачається з наявних у справі договорів, рахунків, актів здавання-прийняття робіт, видаткових накладних, підписаних Позивачем та його контрагентами, розрахунків вартості виконаних робіт, податкових накладних, а також платіжних доручень про перерахування Товариством сум виконаних робіт (т. 1 а.с.57-71, 72-7, 83-188, т. 2 а.с.1-106) підтверджуються витрати Позивача у звітних періодах у зв'язку з придбанням у контрагентів по вказаних договорах субпідряду виконаних робіт, про що Позивачу контрагентами виписані відповідні податкові накладні, та понесені витрати по сплаті ПДВ, що включені у вартість таких робіт, у зв'язку з чим Товариством заявлялось право на податковий кредит у звітних періодах. Надання Товариством під час перевірки діяльності останнього відповідних податкових накладних та наявність всіх належних реквізитів в таких накладних, перелічених у відповідному акті перевірки № 68\26-52\30867069 від 16.12.2004 року, Інспекцією не заперечується (т. 1 а.с.10-29).

Відповідно до п. 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 01.03.2000 року (надалі - Положення) реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 9.8 статті 9 Закону. Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що оскільки свідоцтва платників ПДВ контрагентів Позивача були анульовані вже після здійснення відповідних господарських операції та відповідного виписування податкових накладних, то зазначені контрагент мали право виписувати на користь Товариства податкові накладні під час, коли вони були включені до реєстру платників ПДВ, як цього вимагають щодо порядку оформлення податкових накладних та підтвердження права на податковий кредит положення Порядку та п. 7.4.5 ст. 7 Закону.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що ухвалами Голосіївського районного суду м. Києва від 02.08.2005 року та від 03.08.2005 року визначені вище рішення суду загальної юрисдикції про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника ПДВ скасовані за нововиявленими обставинами (т.2, а.с.158,159); згідно ж рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23.06.2006 року Державній податковій адміністрації у м. Києві відмовлено у позові про визнання недійсними статуту та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ приватного підприємства "Торгбудматеріали", а згідно заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23.06.2006 року Державній податковій адміністрації у м. Києві відмовлено у позові про визнання недійсними статуту та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ товариства з обмеженою відповідальністю "Символ і КО" (т. 3, а.с.8-13).

З наведеного вбачається, що Позивачем норми податкового законодавства дотримані та наявні у справі відповідні податкові накладні під час перевірки Інспекції були надані та підтверджують відповідні суми ПДВ та податкового кредиту.

З огляду на зазначене, враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про те, що суд першої інстанції не з’ясував всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та не дослідив всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та невірного застосування закону до одних правовідносин.

Протре, суд апеляційної інстанції виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду другої інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішень не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга ДПІ у Оболонському районі м. Києва задоволенню не підлягає, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2006 у справі №32/85 – залишається без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2006 у справі №32/85 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О.ФедоровСуддіА.І. Брайко Г.К. ГолубєваО.В. КарасьА.О.Рибченко

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                                         А.О.Патюк