Постанова № 31050051, 26.04.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

26 квітня 2013 року Справа № 2а-5538/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мельника О. М.

за участю секретаря судового засідання Зощака В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рятувальні засоби", вул. Бузький бульвар, 1Б/3, м. Миколаїв,54015

доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г.Петрової , 2-А, м.Миколаїв,54029

проскасування податкового повідомлення-рішення № 0000910231 від 27.08.2012р., В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської обласної Державної податкової служби №0000910231 від 27 серпня 2012 року про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі: 11189,00 грн. - за основним платежем, 2797,25 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки відповідача про допущені позивачем порушення вимог Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не підтверджені належними доказами, тому збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі: 11189,00 грн. - за основним платежем, 2797,25 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) є безпідставним.

Відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову з підстав визначених в письмових запереченнях, вважає, що висновки акту перевірки про порушення позивачем п.п. 7.4.1. п.7.4. п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 11189 грн., у т.ч. за листопад 2010 року у сумі 8376 грн., за грудень 2010 року у сумі 2813грн. є правомірними, а прийняте на їх підставі рішення №0000910231 від 27 серпня 2012 року - законним та таким, що не підлягає скасуванню.

Суд вивчив доводи позову та заперечень, всебічно і повно з'ясував фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та дійшов висновку про необхідність задоволення позову з огляду на наступне.

10.08.2012 перевіркою TOB «Рятувальні засоби» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ПП «ЗЕНКО» за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 р.р. встановлено порушення: п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість", із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 11 189 грн., у т.ч. за листопад 2010 року у сумі 8 376 грн., за грудень 2010 року у сумі 2 813 грн. Результати перевірки оформлено актом № 2147/22-200/30680620.

На підставі акту перевірки від 21.08.2012 № 2359/22-200/31671014 прийнято податкове повідомлення рішення по податку на додану вартість від 27.08.2012 № 0000920231 на загальну суму 13,99 тис.грн., у т.ч. основний платіж 11,19 тис. грн., штрафні санкції - 2,8 тис. грн.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. А статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.

З аналізу положень Закону України „Про податок на додану вартість", в тому числі тих, про порушення яких з боку ТОВ „Рятувальні засоби" зазначає відповідач в акті перевірки від 21.08.2012 № 2359/22-200/31671014 та податковому повідомленні -рішенні від 27.08.2012 № 0000920231, вбачається наступне.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно із цим законом.

В підпункті 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" наводиться перелік позицій, які повинна містити податкова накладна при її заповненні.

Згідно до п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт , послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до ч.1 ст.16 та ч.1 ст.20 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" від 15.05.2003р. №755-IV (із змінами і доповненнями) з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців створено Єдиний державний реєстр, відомості з якого є відкритими і загальнодоступними.

Статтею 18 цього закону передбачено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Згідно ст. 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ст.59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації -за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб -засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

На час здійснення господарських операцій між TOB «Рятувальні засоби» та ПП «ЗЕНКО», останнє було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також ПП «ЗЕНКО» мало не анульовано (дійсне) свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, тобто мало право на видачу податкових накладних.

Закон України „Про податок на додану вартість" та інші положення законодавства України не встановлюють та не передбачають відповідальності платника податків за дії інших платників.

Судом в судовому засіданні досліджено усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, установленим обставинам надано оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, встановлено статус постачальників товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартості. При цьому порушень податкового законодавства в діях позивача не встановлено.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Фактичне виконання господарських операцій та право TOB «Рятувальні засоби» на податковий кредит з ПДВ по розрахункам між TOB «Рятувальні засоби» та ПП «ЗЕНКО» підтверджують договір поставки б/н від 01.11.2010 року, податкові накладні №23 від 06.11.2010 року та №57 від 29.12.2010 року, видаткові накладні №23 від 06.11.2010 року та №5 від 06.01.2011 року, акт виконаних робіт б/н від 06.11.2010 року, рахунки та платіжні доручення, реєстр податкових накладних, данні бухгалтерського обліку.

Реальність господарської операції між TOB «Рятувальні засоби» та ПП «ЗЕНКО» з придбання та встановлення кондиціонерів підтверджується також фактичним використанням, введенням їх в експлуатацію.

TOB «Рятувальні засоби» в повному обсязі перерахувало на користь ПП «ЗЕНКО» грошові кошти за поставлений товар (виконані роботи, надані послуги), в тому числі в ціні придбання і податок на додану вартість, що підтверджується рахунками на оплату та платіжними дорученнями.

У TOB «Рятувальні засоби» та ПП «ЗЕНКО» з якими позивач мав господарські відносини, була реальної ділова мета, пов'язана зі здійсненням зазначених господарських операцій.

Таким чином, виникнення права TOB «Рятувальні засоби» на податковий кредит з ПДВ є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, за наявності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по розрахункам між TOB «Рятувальні засоби» та ПП «ЗЕНКО» за поставленими товарно-матеріальними цінностями та виконаними підрядними роботами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у зазначених суб'єктів господарювання, з якими позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

Порушення ПП «ЗЕНКО» порядку здійснення господарської діяльності, не можуть впливати на результати діяльності позивача та не можуть бути підставою для притягнення TOB «Рятувальні засоби» до відповідальності, оскільки будь -яка юридична відповідальність особи згідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер. Тому до відповідальності повинен бути притягнутий саме правопорушник, а не позивач.

Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України", під публічним порядком у цьому та інших випадках належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).

Отже, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення посадових осіб ПП «ЗЕНКО» до кримінальної відповідальності, який набрав чинності.

Відповідачем не наведено та не надано вирок суду з кримінальної справи відносно притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ПП «ЗЕНКО» відповідно до ст. 205 Кримінального кодексу України.

Суд зазначає, що відповідачем не було доведено, що в результаті укладання між позивачем та його контрагентом і виконання договору було порушено публічний порядок, встановлений в державі. У суду також відсутні підстави вважати, що укладений правочин суперечить інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Зокрема, суд дійшов висновку про те, що зміст укладених позивачем правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили ці правочини, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності та спеціальної податкової правосуб'єктності. Волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Вчинені TOB «Рятувальні засоби» господарські операції з ПП «ЗЕНКО» спричинили реальні зміни майнового стану TOB «Рятувальні засоби», як платника податків. Витрати, які враховані TOB «Рятувальні засоби» для визначення об'єкта оподаткування, визначені на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат.

Придбані (отримані) у вказаного суб'єкта господарювання товари (послуги) в подальшому використані TOB «Рятувальні засоби» у межах його господарської діяльності як платника податку.

Враховуючи наведене, суми податку на додану вартість по розрахункам з ПП «ЗЕНКО» правомірно були включені TOB «Рятувальні засоби» до податкового кредиту з ПДВ у відповідних звітних періодах.

У відповідності до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та її не обґрунтував.

За таких підстав суд приходить до висновку про те, в Акті від 10.08.2012 року №2147/225-200/30680620 про результати документальної позапланової виїзної перевірки TOB «Рятувальні засоби» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ПП «ЗЕНКО» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 року відповідачем протиправно зроблено висновок про порушення TOB «Рятувальні засоби» п.п. 7.4.1. п.7.4. п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», тому податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської обласної Державної податкової служби №0000910231 від 27 серпня 2012 року про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі: 11189,00 грн. - за основним платежем, 2797,25 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), суперечить вимогам чинного законодавства України та підлягає визнанню протиправним і скасуванню, а позов задоволенню повністю.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Aдміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської обласної Державної податкової служби №0000910231 від 27 серпня 2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник