Ухвала суду № 31046865, 19.03.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2013 р. справа № 2а/0470/2074/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.

суддів: Дадим Ю.М. Богданенка І.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року по справі за позовом П'ятихатського районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення надлишкових виплат, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2012 року П'ятихатський районний центр зайнятості звернувся з позовом до суду, в якому просив стягнути з відповідача надлишкові виплати у розмірі 13031,01 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року позовні вимоги задоволенні. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь П'ятихатського районного центру зайнятості надлишкові виплати у розмірі 13031,01 грн.

Не погодившись з постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив постанову суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що відповідач перебував на обліку у позивача, як безробітний.

Відповідачу була призначена виплата допомоги по безробіттю, а в наступному прийнято рішення та виплачено одноразово суму залишку допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності.

Всього відповідачу за період з 22.06.2010 року по 05.06.2011 року було виплачено 28252 грн. допомоги по безробіттю.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач є робочим органом виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкого державного соціального страхування України на випадок безробіття, а тому звернення до суду здійснено відповідно до його повноважень.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

У пункті 1 частини 1 статті 3 цього Кодексу справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 4 частини 1 статті 17 КАС встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.

За змістом частини 4 статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної особи у випадках, установлених законом.

У частині 1 статті 18 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення" встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

У статті 19 цього Закону визначено обов'язки та права державної служби зайнятості, серед яких, зокрема: розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати.

Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Проте, підставою для звернення з позовом до суду відповідач зазначив не умисне невиконання застрахованою особою своїх обов'язків та зловживання ними, а помилку органу соціального страхування при обчисленні середнього заробітку, з якого обчислювалася сума допомоги по безробіттю.

Таким чином, визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" обставини для звернення до суду з метою стягнення частини суми виплаченого забезпечення відсутні.

Безпідставним є висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача заявлених в позові коштів, який ґрунтується на положеннях ст. 1212 ЦК України щодо обов'язку особи повернути майно, набуте без достатньої правової підстави, оскільки дана норма права стосується цивільно-правових відносин, які належить вирішувати у цивільному судочинстві.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що вирішуваний спір не є публічно-правовим, так як у органу Державної служби зайнятості відсутні передбачені законом повноваження звертатися до адміністративного суду з позовом до фізичних осіб про стягнення невірно нарахованих коштів оскільки такі вимогами є вимогами про стягнення безпідставно виплачених коштів і відноситься до компетенції судів цивільної юрисдикції.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що цей спір належить до адміністративної юрисдикції, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України, у зв'язку з чим ухвалене у справі рішення підлягає скасуванню.

Пункт 1 частини 1 статті 157 КАС України, передбачає, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених ст. 157 цього Кодексу.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження.

Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 203, 205, 206 КАС України суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року - скасувати.

Провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення її в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала виготовлена 11.04.2013 року.

Головуючий: С.А. Уханенко

Суддя: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко