Постанова № 31044628, 22.04.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2013 року 810/1288/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Маковецької І.М.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Гайдай І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.07.2012 № 0131521700, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку у розмірі 10495,42 грн.

В основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення покладено висновок податкового органу про той факт, що оскільки земельні ділянки позивача знаходяться поза межами населених пунктів, не відносяться до сільськогосподарських угідь, грошову оцінку ділянок не проведено, то сума земельного податку за користування зазначеними ділянками повинна визначатись відповідно вимог пункту 1 статті 277 Податкового кодексу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що земельні ділянки, які належать йому на праві приватної власності, не зайняті жодними будівлями чи спорудами та знаходяться за межами населених пунктів, а відтак, на його думку, земельний податок на такі ділянки повинен розраховуватись за ставкою, визначеною статтею 272 Податкового кодексу (як для сільськогосподарських угідь). Просив оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що відсутність на земельних ділянках будівель, не змінює їх цільового призначення та не дає права позивачу нараховувати податок на землю на такі ділянки як на сільськогосподарські угіддя, а відтак, вважав донарахування позивачу зобов'язання зі сплати земельного податку правомірним. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Як убачається з матеріалів справи, громадянину ОСОБА_3, на підставі Державних актів серії ЯЖ № 408946 та ЯЖ № 408945, на праві приватної власності належать земельні ділянки розміром 8,14 га та 9,14 га відповідно.

Зазначені земельні ділянки розташовані на території Наливайківської сільської ради Макарівського району Київської області, поза межами населених пунктів.

Відповідно до вищезазначених Державних актів цільове призначення вказаних земельних ділянок - "для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд".

09 липня 2012 року Державною податковою інспекцією у Макарівському районі Київської області, на підставі пункту 5 статті 286 Податкового кодексу, прийняте податкове повідомлення-рішення від № 0131521700, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з земельного податку у розмірі 10495,12 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ на власників земельних ділянок покладено ряд обов'язків.

Так, відповідно пункту 1 статті 91 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок, зобов'язані зокрема забезпечувати використання їх за цільовим призначенням та своєчасно сплачувати земельний податок.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Порядок адміністрування земельного податку, права та обов'язки його платників, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення контролю за нарахуванням та сплатою земельного податку визначені Податковим кодексом України.

Так, згідно із пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, є контролюючий орган.

Статтею 277 Податкового кодексу України визначено ставки податку за земельні ділянки несільськогосподарських угідь, що розташовані за межами населених пунктів та нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Так, відповідно до пункту 277.1 вищезазначеної статті Податкового кодексу України ставка податку за один гектар несільськогосподарських угідь, зайнятих господарськими будівлями (спорудами), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Як убачається з матеріалів справи, нормативна грошова оцінка земельних ділянок, які належать громадянину ОСОБА_3 на підставі Державних актів серії ЯЖ № 408946 та ЯЖ № 408945, не проводилась. Загальна площа зазначених земельних ділянок становить 17,28 га.

Нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по Київській області становить 12147,20 грн. за 1 га.

Відповідно до зазначених Державних актів, цільовим призначенням земельних ділянок позивача є «будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд».

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що оскільки земельні ділянки позивача знаходяться поза межами населених пунктів, не відносяться до сільськогосподарських угідь, грошову оцінку ділянок не проведено, то податковим органом на підставі положень статті 277 було донараховано позивачу грошове зобов'язання з земельного податку у розмірі 10495,42 грн.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що на вказаних земельних ділянках відсутні господарські будівлі, а земельні ділянки складаються з ріллі. У зв'язку з цим позивач вважає, що зазначені земельні ділянки відносяться сільськогосподарських угідь, а податок за користування ними повинен нараховуватись відповідно до статті 272 Податкового кодексу (як для сільськогосподарських угідь) .

Суд не приймає до уваги вказане твердження позивача виходячи з наступного.

Згідно із пунктом 272.2 статті 272 Податкового кодексу України, передбачено застосування ставки податку у розмірі, визначеному пунктом 272.1 цієї статті (0,1% від нормативно грошової оцінки) лише за сільськогосподарські угіддя, що надані в установленому порядку і використовуються за цільовим призначенням.

Відповідно до пункту 1 статті 19 Земельного кодексу, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного призначення; д)землі історико-культурного призначення: е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду.

Статтею 22 Земельного кодексу визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам лише для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 № 742-IV визначено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Крім цього, статтею 36 Земельного кодексу передбачено, порядок використання земельних ділянок для городництва, а саме:

1. Громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва.

2. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.

Наведене свідчить, що земельні ділянки, які на підставі Державних актів серії ЯЖ № 408946 та ЯЖ № 408945, належать на праві приватної власності позивачу, не відносяться до сільськогосподарських угідь у розумінні норм земельного законодавства, а відтак, орендна плата за користування ними не може визначатись на підставі статті 272 Податкового кодексу.

Суд зазначає, що відсутність на земельних ділянках будівель не змінює їх цільового призначення, а свідчить лише, що власник земельних ділянок не використовує їх за цільовим призначенням.

Для визначення ставки податку має значення саме категорія земель, яка визначається у залежності від цільового призначення, а не склад земель (рілля).

Крім того, позивачем з власної ініціативи змінено цільове призначення земельних ділянок згідно Розпорядження Макарівської РДА від 29.02.2008 р. №1066 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що донарахування відповідачем позивачу податкового зобов'язання з земельного податку у розмірі 10495,42 грн. відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним яких-небудь судових витрат, тому такі витрати стягненню з позивача не підлягають.

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 26 квітня 2013 р.