Рішення № 31033053, 30.04.2013, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1008/2370/12

Провадження № 2/362/146/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.04.2013 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді К. В. Медведєва,

при секретарі - Т.І.Савчук,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Василькові в цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування майна від добросовісного набувача, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить витребувати у ОСОБА_2 на користь позивача незакінчений будівництвом житловий будинок, який знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі, вул. Лісна, 11 та земельну ділянку, яка розташована на території села Іванковичі васильківського району Київської області по вулиці Лісній, на якій розміщено вказаний будинок.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 продав відповідачу земельну ділянку площею 0,185 га, яка розташована на території села Іванковичі Васильківського району Київської області по вул. Лісній. Також ОСОБА_3 продав відповідачу незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 61% з господарськими та побутовими надвірними будівлями і спорудами за адресою Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі, вул. Лісна, 11. За твердженням позивача, вказані договори порушують право позивача виходячи з наступного.

Вказані вище земельна ділянка та будинок були набуті ОСОБА_3 у дарунок від ОСОБА_4 за договором дарування земельної ділянки від 22.06.2001 року та договором дарування будинку від 22.06.2001 року. Вказані договори, як стверджує позивач, рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19.01.2012 року були визнані недійсними, оскільки порушують права позивачки, позаяк земельна ділянка і будинок є спільною власністю позивачки і ОСОБА_4, які до укладення шлюбу перебували у фактичних шлюбних відносинах, а на момент укладання договорів дарування перебували у зареєстрованому шлюбі, але при укладання договорів дарування нотаріально посвідченої згоди позивачки не було отримано.

Позивач зазначає, що оскільки договори дарування визнані недійсними ОСОБА_3 не мав права відчужувати предмети договорів дарування, зокрема, земельну ділянку та незакінчений будівництвом житловий будинок. Зазначені земельна ділянка та житловий будинок вибули з володіння позивача не з її волі, оскільки позивачем не надавалась згода на їх відчуження та на цей час вона перебувала за кордоном, а тому відповідач не може набути право власності на майно, і майно може бути витребуване у відповідача.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, та вказав, що рішення Печерського районного суду міста Києва, яким встановлено факт проживання позивача та ОСОБА_4 однією сімєю, скасовано ухвалою Апеляційного суду міста Києва, а незавершеного будівництвом будинку не існує, позаяк відповідачем створено новий обєкт цивільних прав завершений будівництвом будинок, на який нею набуто право власності на підставі свідоцтва про право власності.

Треті особи до суду не зявились, до суду надійшли нотаріально посвідчені заяви від третіх осіб, в яких вони просять розглядати справу без їх участі, проти задоволення позову не заперечують.

Суд, заслухавши учасників судового процесу, дослідивши письмові матеріали та відповідно до ч. 3, 4 ст. 10 ЦПК України сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: розяснивши особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попередивши їх про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяючи здійсненню їхніх прав, приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

ОСОБА_5 ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду положень ст.ст. 57 і 58 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом достовірно встановлено, що 21.04.2001 року укладено шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, яка після одруження прізвища не змінювала, що підтверджується копією свідоцтва про одруження І-БК № 116379 від 21.04.2001 року.

22.06.2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування будинку, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6, реєстровий № 2226. ОСОБА_5 п. 1, 2 даного договору ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 61%, що знаходиться в с. Іванковичі Васильківського району Київської області по вул. Лісній під номером 11, який належить ОСОБА_4 на підставі рішення, виданого Іванковичівською сільською радою 18.09.1993 року та довідки, виданої Фастівським бюро технічної інвентаризації 28.05.2001 року за № 134. Відповідно до п. 6 цього договору представник ОСОБА_4 гарантує, що згаданий будинок нікому іншому не проданий, не подарований, не заставлений, в спорі і під забороною не перебуває, прав щодо нього у третіх осіб як в межах, так і за межами України, немає, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесений.

22.06.2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6, реєстровий № 2229. ОСОБА_5 п. 1, 2 даного договору ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,185 га, що знаходиться в селі Іванковичі Васильківського району Київської області по вул. Лісній, надану для обслуговування житлового будинку, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІ-КВ № 038152-7780, виданого Іванковичівською сільською радою 26.05.1997 року за № 723. Відповідно до п. 5 зазначеного договору подарована земельна ділянка вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про яких в момент складання договору сторони не могли не знати.

30.03.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (відповідачем, яка в наступному змінила прізвище на Телеш) укладено договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_8, реєстровий № 497. ОСОБА_5 п. 1 вказаного договору предметом договору був незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 61% з господарськими та побутовими надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться в с. Іванковичі Васильківського району Київської області по вул. Лісній 11. Відповідно до п. 4 цього договору продавець свідчить про те, що згаданий будинок нікому іншому не проданий, не подарований, в спорі і під арештом не перебуває, прав щодо нього у третіх осіб як в межах, так і за межами України, немає.

30.03.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (відповідачем, яка в наступному змінила прізвище на Телеш) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_8, реєстровий № 500. ОСОБА_5 п. 1.1., 1.2. вказаного договору предметом договору була земельна ділянка площею 0,185 га, яка розташована на території села Іванковичі Васильківського району Київської області по вул. Лісній. Відповідно до п. 3.1. цього договору земельна ділянка вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про які в момент складання договору сторони договору не міг не знати. Продавець гарантує, що дана земельна ділянка не обтяжена постійним або строковим сервітутом.

ОСОБА_5 державної комісії про готовність закінченого будівництвом індивідуального домоволодіння до експлуатації, державна комісія в присутності забудовника ОСОБА_7 оглянула предявлене закінчене будівництвом індивідуальне будинковолодіння, яке розташоване в селі Іванковичі по вул. Лісній буд №11. ОСОБА_5 вказаного акту будівництво розпочато в жовтні 1993 року і закінчено в жовтні 2003 року.

25.11.2003 року рішенням Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області Про визнання права власності на будинок №11 по вул. Лісній в селі Іванковичі Васильківського р-ну Київської області затверджено ОСОБА_5 державної комісії про готовність закінченого будівництвом домоволодіння до експлуатації від 25.11.2003 року; визнано право власності на будинок №11 по вул. Лісній в селі Іванковичі Васильківського району Київської області за ОСОБА_7; дозволено Васильківському МБТІ видати право власності на житловий будинок №11 по вул. Лісній в селі Іванковичі Васильківського району Київської області на ОСОБА_9.

09.12.2003 року ОСОБА_9 (відповідач, яка в наступному змінила прізвище на Телеш) видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САА №586021 домоволодіння, за адресою Київська обл., Васильківський р., с. Іванковичі, вул. Лісна (вул. Лісова), буд 11.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.12.2003 року за ОСОБА_7 (відповідачем, яка в наступному змінила прізвище на Телеш) зареєстровано право власності на домоволодіння, за адресою Київська обл., Васильківський р., с. Іванковичі, вул. Лісна (вул. Лісова), буд 11.

08.12.2011 року Печерським районним судом міста Києва у цивільній справі №2-О-286/11 за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сімєю ухвалено рішення, яким встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сімєю без реєстрації шлюбу з 18.01.1993 року.

Вказане рішення Печерського районного суду міста Києва ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11.04.2013 року у справі №22-ц/796/5231/2013 скасовано.

19.01.2012 року Васильківським міськрайонним судом Київської області у цивільній справі № 2-342-12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договорів дарування будинку та земельної ділянки недійсними ухвалено рішення, яким визнано недійсним договір дарування незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 61%, що знаходиться по вул. Лісній, 11 в с. Іванковичі Васильківського району Київської області, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений 22.06.2001 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 2226. Цим же рішенням суду визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,185 га, для обслуговування житлового, що знаходиться по вул. Лісній в селі Іванковичі Васильківського району Київської області, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 посвідчений 22.06.2001 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 2229.

В якості підстав позову позивач посилається на ч. 1 ст. 216, ст. 330, п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

ОСОБА_5 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

ОСОБА_5 п. 3 ч. 1, ч. 2, 3 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як зазначено в абз. 1, 2 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Також згідно правового висновку Верховного Суду України права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом предявлення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову у разі, якщо існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК, що дають право витребувати майно у добросовісного набувача (постанова Верховного Суду України від 3 жовтня 2011 р. у справі № 6-36цс11).

Отже позовні вимоги, з посиланням в їх обґрунтування на ст. 216 ЦК України, не підлягають задоволенню, оскільки заявлені до особи, яка не була стороною договорів, які визнано судом недійсними.

ОСОБА_5 абз. 3, 4, 5 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Отже, предметом доказування у цій справі є наступні факти: 1) факти, які доводять право власності позивача на майно, а відтак і його право на витребування цього майна; 2) факти, які доводять вибуття майна з володіння позивача і знаходження його у відповідача; 3) факти, які доводять незаконність володіння відповідачем майном позивача; 4) факти, які доводять відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна; 5) факти, які доводять що відповідач не є добросовісним набувачем, тобто чи був він або міг бути обізнаним про незаконність володіння майном.

З матеріалів справи вбачається, що права на майно зареєстроване за ОСОБА_4 у позивача виникло з моменту офіційного встановлення рішенням Печерського районного суду м. Києва факту спільного проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу.

Натомість, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11.04.2013 року у справі №22-ц/796/5231/2013 рішення Печерського районного суду м. Києва скасовано.

Отже, судове рішення, з яким позивач повязує виникнення у нього прав на спірне майно, скасовано.

З матеріалів справи вбачається, що з володіння ОСОБА_4 вибуло наступне майно: незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 61% з господарськими та побутовими надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться в с. Іванковичі Васильківського району Київської області по вул. Лісній 11; земельна ділянка для обслуговування житлового будинку площею 0,185 га, яка розташована на території села Іванковичі Васильківського району Київської області по вул. Лісній. Судом встановлено, що відповідачці належить наступне майно: закінчений будівництвом будинок (домоволодіння) за адресою Київська обл., Васильківський р., с. Іванковичі, вул. Лісна (вул. Лісова), буд 11; земельна ділянка для обслуговування житлового будинку площею 0,185 га, яка розташована на території села Іванковичі Васильківського району Київської області по вул. Лісній.

Отже, щодо будинку, то на час вирішення справи не існує такого обєкту, як незавершений будівництвом будинок, відповідно не існує індивідуально визначеної речі, права на яку захищає позивач. Тому позивач не може витребувати від відповідача річ, якої на час вирішення спору не існує, позаяк відповідачем перероблено недобудоване мано, і з нього створено нове майно, на яке і набуте право власності відповідно до ст. 331 ЦК України. Щодо земельної ділянки, то остання надана для обслуговування згаданого житлового будинку, тому в силу положень ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, земельна ділянка наслідує долю житлового будинку.

Щодо незаконності володіння майном, то відповідач набула право на спірне майно на підставі відплатних договорів купівлі-продажу.

Отже відповідач набула у власність та заволоділа спірним майном законно на підставі договорів купівлі-продажу.

Між позивачем та відповідачем відсутні зобовязально-правові відносини щодо спірного майна.

Щодо добросовісності відповідача, то згідно п. 4 договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку від 30.03.2002 року укладеного між ОСОБА_3 та відповідачем продавець свідчив про те, що згаданий будинок нікому іншому не проданий, не подарований, в спорі і під арештом не перебуває, прав щодо нього у третіх осіб як в межах, так і за межами України, немає. ОСОБА_5 п. 3.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.03.2002 року укладеного між ОСОБА_3 та відповідачем земельна ділянка вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про які в момент складання договору сторони договору не міг не знати. Продавець гарантує, що дана земельна ділянка не обтяжена постійним або строковим сервітутом.

Щодо вибуття спірного майна з володіння позивача не з його волі, то посилання позивача на те що ним не надавалась згода на відчуження майна судом не приймається виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що спірне майно відчужувач набув задовго до укладення шлюбу між відчужувачем та позивачем, а отже на час укладення договорів від 30.03.2002 року вказане майно у спільній сумісній власності відчужувача та позивача не перебувало. Позивач перед судом протилежного не довів. Натомість, як зазначає сам позивач, згода останнього мала бути запитана у звязку з тим, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08.12.2011 року у цивільній справі №2-О-286/11 встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сімєю без реєстрації шлюбу з 18.01.1993 року. При цьому суд враховує, що такий факт встановлено судом лише в 2011 році, що виключає можливість отримати згоду про відчуження спірного майна в 2002 році, оскільки саме в 2002 році ніхто не знав і не повинен був знати про необхідність отримання відповідної згоди. Про наявність факту, встановленого рішенням суду, могли знати сама позивач та ОСОБА_4, проте доказів того, що вони про такий факт повідомили відповідача або нотаріуса суду не надано. Більш того, рішення суду, яким встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сімєю без реєстрації шлюбу з 18.01.1993 року скасоване ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11.04.2013 року у справі №22-ц/796/5231/2013.

Отже, на час укладення договорів купівлі-продажу спірного майна (30.03.2002 року) підтверджень наявності прав у позивача на спірне майно не існувало, а відповідно потреби в отриманні її згоди не було. Відповідно щодо спірного майна воля позивача не потребувала зясуванню взагалі. Більш того, індивідуально визначене майно яке відчужив ОСОБА_4, на час вирішення спору перероблено і створене нове майно з іншими індивідуалізуючи ми ознаками та якостями, на яке і набуто право власності відповідачем в порядку ст. 331 ЦК України, а тому майно (в комплексі - завершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки наданої для обслуговування цього будинку), яке просить витребувати позивач у відповідача, ніколи у володінні позивача або ОСОБА_4 не перебувало та є іншим обєктом цивільних прав, ніж той обєкт, який було відчужено ОСОБА_3 на користь відповідача.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, матеріалами справи не підтверджуються та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 79, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування майна від добросовісного набувача відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя К.В.Медведєв