Рішення № 31028776, 19.04.2013, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/11/2013

Єдиний унікальний номер 0544/10264/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

« 15» квітня 2013 року м. Словянськ

Словянський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Чемодурової Н.О.,

при секретарі Бондаренко О.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Словянська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Донецька залізнична дорога», треті особи: ОСОБА_3, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Словянську, про зобовязання надати довідку до страхового медичного полісу та зарахувати до осіб, які мають право на безкоштовну медичну допомогу та лікування, забезпечення щорічною санітарно-курортною путівкою та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим в ході судового розгляду позовом до ДП «Донецька залізнична дорога», мотивуючи свої вимоги тим, що у відповідача вона працювала з 06 квітня 1987 року техніком відділу, а з 17 червня 1987 року інженером технічного відділу НГЧ-8, нині БМЕУ-8. Внаслідок нещасного випадку 20 грудня 1994 року вона стала інвалідом ІІІ групи. Як робітник та інвалід від трудового каліцтва вона має право на отримання безкоштовного лікування та безкоштовної медичної допомоги та забезпечення санітарно-курортними путівками. У 2002 році їй, як інваліду від трудового каліцтва, відповідач видав посвідчення № НОМЕР_1 застрахованого пенсіонера залізничного транспорту, згідно якого вона має право на стаціонарне лікування за програмою добровільного медичного страхування пенсіонерів в медичних закладах «Укрзалізниці» згідно договору ДМСП ДЗ № 2002/01. Для отримання медичної допомоги та лікування відповідач зобовязаний щорічно видавати їх додаток до посвідчення, передавати про неї відомості страховику медичного страхування та включати її у список страхувальників робітників і пенсіонерів «Укрзалізниці» для укладання страховиком з нею договору добровільного медичного страхування залізничників та видати їй на руки договір добровільного медичного страхування залізничників. Вона неодноразово зверталася до відповідача та третьої особи з заявами про видачу додатку до посвідчення та забезпечення її права на безкоштовну медичну допомогу та безкоштовне медичне лікування в медичних закладах «Укрзалізниці». Проте відповідей на заяви їй не дають, відомостей про неї як пенсіонера страхувальнику не передають та не видають договір добровільного страхування. 24 січня 2011 року у звязку з погіршення стану здоровя вона звернулася у вузлову лікарню на станції Словянськ, предявивши посвідчення застрахованого пенсіонера, проте їй повідомили, що вона не включена в список осіб, що мають право на отримання безкоштовної медичної допомоги та лікування, оскільки відповідач не надав про неї відомості страхувальнику.

Згідно висновку МСЕК вона, як інвалід від трудового каліцтва потребує щорічного санітарно-курортного лікування та згідно п. 1.7 Інструкції про порядок обліку, зберігання, розподілу та видачі путівок в санітарно-курортні та інші лікувально-оздоровчі заклади в органах правці та соціального захисту населення України та Правил відшкодування власником підприємства, установи організації шкоди, спричиненої працівнику ушкодженням здоровя, повязаної з виконанням трудових обовязків особи, інвалідність яких повязана з виконанням трудових обовязків, забезпечуються санітарно-курортними путівками підприємствами, установами та організаціями, з вини котрих спричинено ушкодження здоровя. Відповідач має відомчий санаторій «Хмельник», брав зобовязання виділяти їй путівки до санаторію, проте не виконує вимог законів та свої зобовязання та з моменту встановлення їй інвалідності жодного разу не забезпечив її путівкою в санаторій або інші лікувально-оздоровчі заклади.

Оскільки відповідач не виконує вимоги законів, протиправно позбавляє її безкоштовного лікування і безкоштовної медичної допомоги та санітарно-курортного і оздоровчого лікування, протиправними діями відповідача їй спричинено моральну шкоду. Протягом багатьох років вона не отримувала з вини відповідача необхідного обєму безкоштовної медичної допомоги та санаторного лікування, що спричиняло їй постійні фізичні та душевні страждання, чим і обґрунтовує заявлену моральну шкоду в сумі 100 000 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги у повному обсязі, в обґрунтування яких послалася на факти і обставини, викладені в заяві, додатково зазначивши, що порушення її прав почалося з січня 1992 року, відповідач увесь цей час чинить їй перешкоди в отриманні безкоштовного лікування і безкоштовної медичної допомоги та санітарно-курортного і оздоровчого лікування, не здійснює їй щомісячних виплат на лікування. З 2006 року на підприємстві не видається їй страховий поліс, згідно копії особової справи, яку вона отримала у фонді соціального страхування, їй було оплачено лише один місяць у 2008 році. Вона самостійно їздила до ЦКБ м. Харкова для лікування, проте представники підприємства відповідача їдуть у лікарню та просять не лікувати її, з цього приводу вона зверталася в міліцію. Посилаючись на наведені обставини просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2, діюча на підставі договору на представництво інтересів(т.2 а.с.30), у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, зазначивши, що ОСОБА_1 має посвідчення застрахованого пенсіонера, що дає їй право на отримання безкоштовної медичної допомоги. Підприємство відповідача хоча і видало посвідчення, проте списків страхувальнику не надав, у звязку з чим з 1995 року ОСОБА_1 позбавлена можливості за кошти соціального страхування проходити лікування. Матеріалами справи підтверджується, що лишу у теперішній час ОСОБА_1 отримала путівку на лікування. Посилаючись на наведені обставини просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Державного підприємства «Донецька залізнична дорога» ОСОБА_4, діюча на підставі довіреності № Н-01/967 від 19 квітня 2010 року, у судове засідання не зявилася, суду надано заяву с проханням розгляд справи проводити без участі представника, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просять відмовити(т.2 а.с. 165). Згідно раніше наданих заперечень, не згодні з позовними вимогами у звязку з тим, що ОСОБА_1 звільнена 05 травня 1997 року з підприємства на підставі ст. 40 п. 3 КЗпП України «систематичне невиконання працівником без поважних причин зобовязань, покладених на нього трудовим договором чи правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо к робітнику раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення» та багаточисленними судовими рішення ОСОБА_1 не була поновлена на роботі. Колективний договір Донецької залізничної дороги Дорожній комітет профсоюзу, укладений між керівництвом і залізничним комітетом профсоюзу «Про тарифи, трудові та соціальні гарантії на 2012 рік», який схвалено конференцією трудового колективу 15 березня 2012 року розділ І Загальних положень не передбачає ОСОБА_1 надання безоплатного медичного лікування та забезпечення її санітарно-курортними путівками, у звязку з тим що вона є інвалідом ІІІ групи. Згідно п. 6.6 колективного договору ОСОБА_5 не має права на безкоштовне медичне лікування від Донецької залізничної дороги та Донецька залізнична дорога не вправі надавати їй безкоштовну медичну допомогу. Усі питання, повязані з її лікуванням підвідомчі для вирішення фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України, відділення виконавчої дирекції фонду в м. Словянську Донецької області.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не зявився, хоча був повідомлений про день, час та місце судового засідання своєчасно та належним чином, суду надано заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.15).

Представник третьої особи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, у судове засідання не зявився, суду надано заяву з проханням справу розглядати без участі представника. У своїх поясненнях Фонд соцстрахування не визнає позовні вимоги, зазначаючи, що ОСОБА_1 просить забезпечити її безкоштовним медичним лікуванням та санітарно-курортними путівками у звязку із наслідками виробничої травми, посилаючись на Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоровя, повязаним з виконанням ним трудових обовязків, які були затверджені постановою КМУ від 18 липня 1994 року, однак втратили свою чинність у звязку з прийняттям постанови КМУ від 11 липня 2001 року. З 01 квітня 2001 року набув чинності ЗУ «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV і був створений фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. На даний час позивачка забезпечується відділенням виконавчої дирекції Фонду у м. Словянську безкоштовним медикаментозним та санітарно-курортним лікуванням у звязку із наслідками виробничої травми 1994 року.

Потерпіла на виробництві ОСОБА_1 відмовлялася протягом 2001-2003 років від написання заяви про передачу її особової справи від підприємства до відділення виконавчої дирекції Фонду, тому лише 12 грудня 2003 року Словянська дистанція цивільних споруд Донецької залізниці передала до відділення Фонду особову справу ОСОБА_1Є.(акт прийому-передачі № 233 від 12 грудня 2003 року) для продовження щомісячних страхових виплат по відшкодуванню шкоди у звязку з виробничою травмою. Вперше ОСОБА_1 звернулася з письмовою заявою до відділення Фонду з приводу розяснення питань про забезпечення медикаментозним лікуванням та санітарно-курортним лікуванням 13 листопада 2007 року. Відповідні розяснення від 19 листопада 2007 року відділення Фонду направило на поштову адресу заявниці. Згідно виписки з акту огляду МСЕК від 08 квітня 2004 року, потерпілій встановлено 40 % втрати професійної працездатності безстроково, потребує санітарно-курортного лікування та медикаментозного лікування у звязку з трудовим каліцтвом та встановлена ІІІ група інвалідності. На підставі даного висновку МСЕК право на забезпечення санітарно-курортним лікуванням настало з 08 квітня 2004 року. Вперше з заявою про надання курортної путівки та необхідними документами ОСОБА_1 звернулася в травні 2009 року, після чого в жовтні 2009 року їй була надана путівка в санаторій «Південий» м. Ялта. Згідно п. 2.6. розділу І Положення про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання путівками для санаторно-курортного лікування, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України від 31жовтня 2007 року № 49 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2007 року за № 1400/14667) потерпілі, які стали інвалідами, забезпечуються путівками для санаторно-курортного лікування періодично відповідно до рішення МСЕК, а саме - інваліди третьої групи один раз в три роки. Тобто, чергове право на взяття на облік та постановку на чергу для видачі санаторно-курортної путівки настає у заявниці в 2012 році після надання всіх необхідних документів (необхідно надати до відділення Фонду заяву за встановленою формою, медичну довідку лікувальної установи по формі 070/0). Позивачка зверталась до відділення Фонду з метою отримання санаторно-курортної путівки 24 травня 2011 року, однак у зв'язку із тим, що право на забезпечення путівкою в 2011 році не настало, їй було відмовлено та роз'яснено, що вона має право на забезпечення санаторно-курортною путівкою в 2012 році після наданням всіх необхідних документів. У 2012 році позивачка не зверталась з цього приводу до відділення Фонду. На підставі висновку МСЕК право на забезпечення медикаменти у звязку із виробничою травмою у заявниці, також настало з 08 квітня 2004 року. Тривалий час потерпіла до відділення Фонду за медикаментозним лікуванням не зверталася. Тільки у грудні 2008 року звернулася за медикаментозним лікуванням перший раз. У 2009 році зверталася 5 разів, в 2010 році - 6 разів, в 2011 році - 7 разів, в 2012 році - 10 разів. Медикаментозне забезпечення проводилося в повному об'ємі на підставі Положення про організацію лікування, медичної реабілітації і забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві і професійних захворювань лікарськими засобами і предметами медичного призначення, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України від 09 червня 2010 року №18 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08 липня 2010 року за №489/17784). Таким чином, ОСОБА_1 була забезпечена відділенням Фонду медикаментозним і санітарно-курортним лікуванням в повному обсязі згідно наданої документації та існуючого законодавства. За таких обставин, вважають позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню(т. 2 а.с.7-8; 176).

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, у межах заявлених позовних вимог установив наступне.

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з підприємством позивача з 06 квітня 1987 року до 05 травня 1997 року та була звільнена за ст. 40 п. 3 КЗпП України про що складено наказ № 71(т. 2 а.с. 139). Позовні вимоги щодо визнання наказу про накладання на неї дисциплінарного стягнення та наказу про звільнення незаконними, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення різниці в заробітній платі, відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоровя, витрат на лікування, санітарно-курортне лікування та відшкодування моральної шкоди були предметом розгляду у судових інстанціях та рішенням Словянського міського суду Донецької області від 12 червня 2003 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2004 року та ухвалою Верховного Суду України від 17 грудня 2004 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог(т. 2 а.с. 43-45; 47-49; 56).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального Кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 вересня 1995 року ДП «Донецька залізниця» було складено та зареєстровано акт за формою Н-1 за фактом травмування ОСОБА_1 на виробництві, що мав місце 20 грудня 1994 року, встановлено діагноз «постравматічний остеохондроз поперекового відділу хребта внаслідок перенесених переломів поперечних відростків L3, L4 хребців з безперервно рецидивуючою радикулопатією Л3 ліворуч»(т. 2 а.с. 177-178).

Згідно довідки МСЕК № 262751 серії 2-18 АВ за результатами первинного огляду 09 червня 1995 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності з причини трудового каліцтва(т. 1 а.с. 31). Згідно виписки з акту огляду у МСЕК 097303 від 08 квітня 2004 року проведеного у МСЕК за направленням Фонду соціального страхування ОСОБА_1 безстроково встановлено 40 % втрати професійної працездатності у звязку з трудовим каліцтвом, що мало місце 20 грудня 1994 року, зазначена потреба в санітарно-курортному та медикаментозному лікуванні.

17 січня 2006 року ОСОБА_1 видано пенсійне посвідчення № 949788, вид пенсії по інвалідності , трудове каліцтво, ІІІ група, на термін з 01 вересня 2004 року довічно. Генральним директором АСК «ІнтерТрансПоліс» ОСОБА_1 видано посвідчення № 485948458 застрахованого пенсіонера залізничного транспорту та додаток до посвідчення, згідно якого остання має право на стаціонарне лікування за програмою добровільного медичного страхування пенсіонерів в медичних закладах Укрзалізниці згідно з договором ДМСП ДЗ № 2002/01. Дата видачі та строк дії не зазначені(т. 1 а.с. 35)

Саме заподіяним ОСОБА_1 ушкодження її здоров'я від нещасного випадку на виробництві, позивач повязує зобовязання відповідача надати їй довідку до страхового медичного полісу та зарахувати до осіб, які мають право на безкоштовну медичну допомогу та лікування і забезпечити щорічною санітарно-курортною путівкою.

Враховуючи наведені обставини, суд визнає, що між сторонами: державним підприємств Донецька залізнична дорога як роботодавцем, та потерпілою ОСОБА_1 склалися спірні правовідносини у сфері відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоровя, повязаним із виконанням трудових обовязків, які регулюються нормами законодавства про страхування від нещасного випадку. Зокрема, це законодавство складається з Закону від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" Закону від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці" (в редакції Закону від 21 листопада 2002 р. N 229-IV), Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), а також законодавчих та інших нормативно-правових актів у тій їх частині, що не суперечить Закону N 1105-XIV.

Згідно ст. 2 Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - ОСОБА_2 N 1105-XIV) у вигляді страхових виплат відшкодовується шкода особам, які застраховані від нещасного випадку відповідно до цього Закону, та особам, право яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних із виконанням ними трудових обов'язків, було встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР, Української РСР або України.

Як розяснено в п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 р., Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їхніх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Пунктом 14 даної постанови Пленуму ВСУ визначено, що зміни в регулюванні порядку відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я при виконанні трудових обов'язків, не можуть бути підставою для відмови у прийнятті заяви або закриття провадження у справі з тих мотивів, що згідно із Законом N 1105-XIV відшкодування шкоди має провадитися не роботодавцем, про що заявляються вимоги, а Фондом. У тому разі, коли позов пред'явлено до неналежного відповідача, питання про його заміну вирішується згідно зі ст. 105 Цивільного процесуального кодексу України.

На виконання вимог даної постанови Пленуму, в порядку ст. 33 ЦПК від 18 березня 2004 року № 1618-IV, діючого на час розгляду справи, суд неодноразово зясовував думку позивача щодо належності відповідача у справі, на що ОСОБА_1 пояснювала, що вважає ДП Донецька залізнична дорога належним відповідачем за заявленими позовними вимогами.

При розгляді справи судом встановлено, що 12 грудня 2003 року Словянська дистанція цивільних споруд Донецької залізниці передала до відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань особову справу ОСОБА_1Є.(акт прийому-передачі № 233 від 12 грудня 2003 року)(т. 1 а.с. 50; т. 2 а.с. 7).

Отже, саме з цього часу відшкодування шкоди, заподіяної ОСОБА_1 ушкодженням її здоров'я при виконанні трудових обов'язків, що включає в себе: забезпечення повного обсягу постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги, утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі(ст. 21 Закону N 1105-XIV ) має провадитися не ДП «Донецька залізнична дорога», про що заявляються вимоги, а Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань на обліку якого ОСОБА_1 перебуває.

Якщо в потерпілого у зв'язку з ушкодженням здоров'я є потреба у додаткових витратах на медичну та соціальну допомогу, що підтверджується із зазначенням їх тривалості висновком МСЕК, вони компенсуються Фондом відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону N 1105-XIV.

Згідно ч. 5 ст. 34 Закону N 1105-XIV потерпілому, який став інвалідом, періодично, але не рідше одного разу на три роки, а інвалідам I групи щорічно безоплатно за медичним висновком надається путівка для санаторно-курортного лікування; у разі самостійного придбання путівки її вартість компенсує Фонд соціального страхування від нещасних випадків у розмірі, встановленому правлінням Фонду.

За таких обставин суд вважає, що доводи позивача про те, що згідно висновку МСЕК вона, як інвалід від трудового каліцтва потребує щорічного санітарно-курортного лікування та повинна бути забезпечена з боку відповідача безкоштовним лікуванням та санітарно-курортною путівкою до відомчого санаторію «Хмельник» не заслуговують на увагу. При вирішенні спірних правовідносин суд виходить із обсягу прав і обов'язків сторін відповідно до чинного законодавства, яке регулює порядок здійснення соціального захисту громадян, потерпілих на

виробництві від нещасних випадків, що включає в себе відновлення здоров'я та працездатності, обслуговування вузькопрофільними лікарями та лікарями загальної практики; утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі; забезпечення необхідними лікарськими засобами, протезами, ортопедичними, коригуючими виробами та інші.

Частиною першою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Проте, ані позивачем, ані її представником не надано жодного належного обґрунтування на підставі якого нормативно-правового акту відповідач зобовязаний надавати ОСОБА_1 додаток до Посвідчення № 485948458, виданого Генеральним директором АСК «ІнтерТрансПоліс» та передавати про неї відомості страхувику медичного страхування, з яким «Укрзалізницею» укладено договір Добровільного медичного страхування залізничників та включати у список для укладення Страхувальником з нею договору Добровільного медичного страхування, а також видачі такого договору їй на руки.

Відносини у сфері добровільного страхування регулюються Законом України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування», дія якого згідно преамбули не поширюється на державне соціальне страхування.

Згідно ч. 1 ст. 6 цього Закону, добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 18 цього Закону для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.

Отже, укладання договору добровільного медичного страхування здійснюється на добровільних засадах з ініціативи страхувальника, шляхом направлення оферту страховику.

У зв'язку із цим звернення позивачки до суду з позовом про зобовязання відповідача щорічно видавати їй додаток до посвідчення, передавати про неї відомості страховику та включати її у список страхувальників пенсіонерів «Укрзалізниці» для укладання з нею договору добровільного медичного страхування залізничників, має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду ДП «Донецька залізниця», Словянського будівельно-монтажного експлуатаційного управління та компетентної установи, з якою ДП «Донецька залізниця» укладено договір добровільного медичного страхування, рішення яких чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Як встановлено у судовому засіданні трудові відносини між ОСОБА_1 та підприємством позивача припинені 05 травня 1997 року.

Матеріали справи не містять документів, що які б підтверджували звернення ОСОБА_1 з пропозиціями направленими на укладення зі страховою компанією договору добровільного медичного страхування.

Як вбачається з матеріалів справи, на поштову адресу позивача ОСОБА_1 неодноразово впродовж 2011 року рекомендованими поштовими відправленнями направлялися листи щодо поновлення на Донецькій залізничній дорозі Програми добровільного медичного страхування пенсіонерів залізничників та повідомлялося, що для її впровадження на 2011 -2012 роки, ОСОБА_1 необхідно зявитися в адміністративний корпус управління(т. 1 а.с. 89-102).

Таким чином, враховуючи наведене, встановивши дійсні права і обов'язки сторін та характер спірних правовідносин у справі, суд дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 та її представником не доведено беззаперечними і переконливими доказами, що права позивача є порушеним.

Приписами ст. 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

З урахуванням положень цієї статті щодо належності доказів та ст. 11 ЦПК України щодо меж судового розгляду, суд не приймає до уваги представлені сторонами інші докази по справі, оскільки вважає їх такими, що не стосуються предмету доказування та не містять в собі відомостей, які вказували б на наявність у відповідача зобовязань, що є предметом позовних вимог.

Приймаючи до уваги, висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобовязання надати довідку до страхового медичного полісу та зарахувати до осіб, які мають право на безкоштовну медичну допомогу та лікування, забезпечення щорічною санітарно-курортною путівкою, суд не находить законних підстав для задоволення вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.

Крім того, відповідно до положень статті 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Матеріали справи не місять документального підтвердження сплати позивачкою судових витрат при зверненні до суду, у звязку з чим суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 114 грн. 70 коп., встановленої для позовів нематеріального характеру.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства Донецька залізнична дорога, треті особи: ОСОБА_3, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Словянську, про зобовязання надати довідку до страхового медичного полісу та зарахувати до осіб, які мають право на безкоштовну медичну допомогу та лікування, забезпечення щорічною санітарно-курортною путівкою та стягнення моральної шкоди відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_2, на користь держави судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп. на р/р № 31210206700075, отримувач коштів Словянське УК/Словянськ/22030001, код отримувача за ЄДРПОУ 37803368, банк - ГУДКСУ у Донецькій області, код банку отримувача(МФО) 834016, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дні з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19 квітня 2013 року

Суддя Н.О. Чемодурова