Рішення № 31026020, 16.04.2013, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/19046/13-ц

2/202/1957/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Колесніченко О.В.,

при секретарі Пугач Н.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоровя України» про стягнення недоплаченої заробітної плати та незаконності погіршення умов оплати праці, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року позивач предявила через суд зазначений позов до відповідача на предмет захисту свого права на оплату праці, посилаючись на те, що відповідач без попередження про зміну істотних умов праці, самостійно зменшив оплату праці, встановивши замість раніше виплачуваного окладу доцента кафедри оклад асистента цієї кафедри у звязку з відсутністю у позивача вченого звання доцента, не зважаючи на те, що позивач зберігає посаду доцента кафедри і виконує роботу доцента кафедри на підставі строкового трудового договору контракту, укладеного відповідачем з позивачем на період з 01 вересня 2011 року по 31 серпня 2014 року, про що був виданий наказ №519-0 від 29 липня 2011 року з зазначенням про незмінність на цей період умов та оплати праці, проте 04 січня 2013 року Комісія по трудовим спорам ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» визнала таке зниження заробітної плати законним, тому позивач просила суд, скасувати рішення КТС від 04 січня 2013 року, визнати незаконною фактичну недоплату відповідачем заробітної плати, виходячи з окладу асистента з вересня 2012 року, стягнути з відповідача на свою користь 2111,00 грн. недоплаченої заробітної плати.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягаючи на їх задоволенні з наведених у позові підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнала у повному обсязі, заперечуючи тим, що наказом МОН України №557 від 26 вересня 2005 року «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» науково-педагогічним працівникам, які обрані чи призначені на посади професорів чи доцентів, але не мають відповідного вченого звання, один раз строком до двох років від часу першого обрання чи призначення встановлюються відповідно тарифні розряди: професор 20; доцент 19, та за п.6.2 Інструкції про оплату праці та розміри ставок заробітної плати професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів, оклади професора і доцента встановлюють особам, які мають вчені звання відповідно професора або доцента (старшого наукового співробітника), якщо ж після закінчення двох років перебування на посаді професора чи доцента вчене звання не присвоєне, цим особам встановлюється оклад асистента (викладача) з урахуванням наявності наукового ступеня, а при переході на ці посади з посад доцента, старшого викладача оклад доцента, старшого викладача. Однак позивач не має відповідного вченого звання та не отримала його, тому їй правомірно встановили з 01 вересня 2012 року оклад асистента кафедри, а не як раніше доцента.

Суд, заслухавши поясненням сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, дійшов висновку про задоволення позову частково, виходячи з наступного.

Конституцією України у статті 43 гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються Кодексом законів про працю України, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами (ч.3 ст.94 Кодексу).

Схеми тарифних розрядів посад (професій) керівних, науково-педагогічних, педагогічних, наукових працівників, професіоналів, фахівців та інших працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ затверджені згідно з додатками 2 - 20 до наказу Міністерства освіти і науки України №557 від 26 вересня 2005 року «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ».

Згідно з Додатком 2 до цього наказу тарифний розряд доцента 19 та одночасно обумовлено, що науково-педагогічним працівникам, які обрані чи призначені на посади професорів чи доцентів, але не мають відповідного вченого звання, один раз строком до двох років від часу першого обрання чи призначення встановлюються відповідно тарифні розряди: професор 20; доцент 19.

Державними гарантіями мінімальних рівнів оплати праці професорсько-викладацького складу, який перебуває у трудових відносинах з вищим навчальним закладом усіх форм власності, при додержанні встановленої законодавством про працю тривалості робочого часу та виконанні працівником посадових обов'язків (норм праці) є ставки і оклади, визначені Інструкцією про оплату праці та розміри ставок заробітної плати професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів, затвердженою наказом Міністерства освіти України №90 від 02 квітня 1993 року (з подальшими змінами) (п.3 Загальних умов Інструкції).

Відповідно до п.6.2. вказаної Інструкції, оклади професорів і доцентів встановлюються особам, які мають вчені звання відповідно професора або доцента (старшого наукового співробітника).

Особам із числа професорсько-викладацького складу, обраним за конкурсом або призначеним на посади професорів чи доцентів, які не мають відповідного вченого звання, один раз строком до 2 років від часу першого обрання чи призначення, починаючи з 29.03.1991 оклади встановлюються в таких розмірах: професорам - на 10 відсотків нижче від посадового окладу професора, доктора наук; доцентам - на 10 відсотків нижче від посадового окладу доцента, кандидата наук.

Цей порядок поширюється на осіб із числа професорсько-викладацького складу, призначених у встановленому порядку на посади професорів чи доцентів незалежно від наявності наукового ступеня, а також на сумісників.

Якщо після закінчення двох років перебування на посаді професора чи доцента вчене звання не присвоєне, цим особам встановлюється оклад асистента (викладача) з урахуванням наявності наукового ступеня, а при переході на ці посади з посад доцента, старшого викладача - оклад доцента, старшого викладача.

Судом встановлено, що науковий ступінь кандидата медичних наук зі спеціальності «кардіологія» позивачу присвоєно 13 квітня 2006 року, про що свідчить диплом серії ДК №033542 (а.с. 45).

Наказом відповідача №624-о від 31 серпня 2010 року ОСОБА_3, к.м.н., асистента кафедри фтизіатрії, було переведено на посаду доцента цієї кафедри за строковим трудовим договором, укладеним на період з 01 вересня 2010 року по 31 серпня 2011 року (а.с.50).

Наказом ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» №519-о від 29 липня 2011 року ОСОБА_3, кандидату медичних наук, доценту кафедри фтизіатрії, продовжено роботу на цій же посаді цієї ж кафедри за строковим трудовим договором з 01 вересня 2011 року по 31 серпня 2014 року без змін умов та оплати праці (а.с.52).

Вказаний наказ був виданий на підставі заяви позивача, поданої 22 червня 2011 року у звязку з закінченням строку трудового договору 31 серпня 2012 року, про продовження роботи на тій самій посаді на тій же кафедрі (а.с.- 51), і саме таку заяву відповідач вважає строковим трудовим договором, про що пояснила представник відповідача у судовому засіданні.

На підставі наведених наказів у трудову книжку позивача, що долучена до матеріалів справи в копії (а.с.53-54) внесені відповідні записи №10-14.

Після присвоєння наукового ступеню кандидата медичних наук позивач вчене звання не отримувала.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Статтею 103 КЗпП України встановлено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Слідуючи розясненням Пленуму Верховного Суду України у п. 12 постанови №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд приймає до уваги, що оскільки при введенні нових або зміні діючих умов оплати праці у бік погіршення (ст. 103 КЗпП) роботодавець повинен повідомити про це працівника не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження, порушення цього строку може бути підставою для задоволення вимог працівника про оплату праці згідно з попередніми умовами за період, на який було скорочено зазначений строк попередження.

Судом встановлено, що між сторонами у цій справі згідно ст. 21 КЗпП України укладений строковий трудовий договір, та відповідачем виданий наказ № 519-о 29 липня 2011 року про продовження роботи позивача на тій самій посаді без змін умов і оплати праці, таким чином між сторонами обумовлена оплата праці ОСОБА_3, виходячи з попереднього окладу доцента кафедри, тобто за посадою, яку вона і займала вже з 01 вересня 2010 року. З цим наказом ОСОБА_3 була ознайомлена під розпис, що доводить перед судом обізнаність позивача про свій розмір окладу як доцента кафедри.

Так само, позивач була ознайомлена під розпис і з посадовою інструкцією доцента від 01 вересня 2010 року, яка не містить положень щодо необхідності присвоєння вченого звання протягом двох років зайняття посади (а.с.55-57).

Разом з тим, відповідач, керуючись підзаконним нормативним актом стосовно оплати праці позивача приведеною вище Інструкцією (затв. наказом МОУ №90 від 02.04.1993) та встановлюючи оклад позивачу з 01 вересня 2012 року у розмірі окладу асистента кафедри за тарифним розрядом 16, в порушення вимог ст. 32, 103 КЗпП України, додержання яких є обовязковим у випадку зміни умов оплати праці в бік погіршення, що у даній справі має місце у звязку зі зменшенням в односторонньому порядку окладу позивача з окладу доцента (розряд 19) до окладу асистента (розряд 16), не попередив позивача про істотну зміну умов оплати праці в установлений строк за два місяці до зміни, будь-якого наказу з цього питання не видав, не попередив про умови збереження попередньої оплати праці як доценту кафедри, як і не повідомив ОСОБА_3 про її право у разі незгоди з новими умовами оплати праці на звільнення, що на переконання суду є грубим порушенням прав працівника з боку відповідача, внаслідок чого ним допущена неправомірна недоплата заробітної плати.

Згідно з поданими відповідачем розрахунковими листками про виплати заробітної плати позивачу, вбачаться, що заробітна плата, виходячи з окладу доцента кафедри повинна була становити 2760,00 грн. у вересні 2012 року; 2815,00 грн. у жовтні 2012 року; 2815,00 грн. у листопаді 2012 року; 2869,00 грн. у грудні 2012 року, натомість позивачу виплачувалась, виходячи з окладу 2252,00 грн. у вересні 2012 року; 2296,00 грн. у жовтні 2012 року; 2296,00 грн. у листопаді 2012 року; 2341,00 грн. у грудні 2012 року. Тобто різниця в недоплаті становила у вересні 508,00 грн., у жовтні та листопаді по 519,00 грн., у грудні 528,00 грн. і т.д., враховуючи збільшення розміру мінімальної заробітної плати (а.с .63, 64-68).

Разом з тим, за ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, лише в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, відтак, суду належить захистити порушені трудові права позивача в межах заявлених ним вимог, визнавши незаконною фактичну недоплату заробітної плати та стягнувши з відповідача тільки заявлену суму недоплати в розмірі 2111,00 грн., оскільки стосовно решти недоплати, після січня 2013 року, позивачем вимоги не заявлялись.

Доводи відповідача, про те, що за встановлення умов зменшення посадових окладів чинними підзаконними нормативно-правовими актами, попередження про таку зміну за ч.3 ст.32, ст.103 КЗпП України не потрібне, суд прийняти не може, оскільки трудовим договором та наказом відповідача визначені певні, узгоджені обома сторонами умови оплати праці, без посилання на підзаконні нормативні акти (наказ МОН №557 від 26 вересня 2005 року чи Інструкцію від 02 квітня 1993 року), без іншої вказівки на умови та підстави зменшення посадового окладу строком до 2014 року, з яких можна було б встановити обізнаність ОСОБА_3 про таку зміну умов оплати праці, при цьому, Інструкцією, на яку посилається відповідач, встановлені державні гарантії мінімального рівня оплати праці, а не граничні чи максимальні, тому, за умов зменшення раніш встановленої оплати та підстав такого зменшення, за наявності наказу та трудового договору, відповідач зобовязаний був на виконання вимог ч.3 ст.32, ст.103 КЗпП України поставити позивача до відома про такі істотні зміни умов її праці, враховуючи також, що КЗпП України є нормативним актом вищої юридичної сили стосовно наказів міністерств та відомств.

Крім зазначеного, відповідно до ст. 228 КЗпП України у разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви.

Незалежно від того, працівником, власником або уповноваженим ним органом чи прокурором порушена справа, після вирішення спору в КТС, суд розглядає її в порядку позовного провадження, як трудовий спір, що вирішувався в КТС, тобто, як вимогу працівника до підприємства, установи, організації, про що розясни Пленум Верховного Суду України у п.5 постанови №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Як встановлено судом, 04 січня 2013 року Комісія по трудових спорах ДЗ «ДМА МОЗ України» за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 стосовно неправомірного зменшення та недоплати заробітної плати як доценту відмовила у задоволенні вимог останньої, у звязку з чим ОСОБА_3 безпосередньо звернулася за захистом своїх трудових прав з тих самих питань до суду, що розглядаються по суті у даній справі і порушення вимог трудового законодавства стосовно оплати праці позивача встановлена за розгляду даної справи, що свідчить про помилковість рішення КТС та її висновків. При цьому, розвязавши спір по суті, суд надав оцінку висновкам КТС, у звязку з чим саме по собі рішення КТС не перешкоджає захисту прав позивача, не спричиняє правових наслідків для неї, а вимога про скасування рішення КТС може мати місце лише при порушенні процедури розгляду спору КТС або у звязку з неповноважним складом комісії, тощо, в протилежному випадку, сам спір по суті розглядається в судовому порядку, а відтак, вимога позивача про скасування рішення КТС за результатами розгляду її заяви про недоплату заробітної плати задоволенню не підлягає.

За правилами ст.88 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат у справі, від сплати яких позивач звільнений, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимоги майнового характеру в сумі 229,70 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-64, 209, 214, 215, 218, 222, 88 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати незаконною фактичну недоплату Державним закладом «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоровя України» заробітної плати ОСОБА_3 у звязку з встановленням з 01 вересня 2012 року посадового окладу, який відповідає посаді асистента.

Стягнути з Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоровя України» (і.к. 02010681) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) недоплачену заробітну плату, починаючи з 01 вересня 2012 року в розмірі 2111,00 грн. (дві тисячі сто одинадцять гривень 00 коп.)

Стягнути з Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоровя України» (і.к. 02010681) судовий збір в розмірі 229,40 грн. (двісті двадцять девять гривень 40 коп.)

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий О.В. Колесніченко