Рішення № 31024599, 25.04.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2013 р.Справа № 922/1341/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.

розглянувши матеріали справи

за позовом Харківської обласної спілки споживчих товариств, м. Харків до Підприємства Харківської облспоживспілки "Мереф'янський міський ринок", м.Мерефа про визнання недійсним рішення та стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - Линник І.М. (дов. № б/н від 04.04.2013 р.)

відповідача - Черепні Г.М. (дов. № б/н від 06.06.2012 р.)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська обласна спілка споживчих товариств, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про:

- визнання недійсним рішення Підприємства Харківської облспоживспілки "Мереф'янський міський ринок" (надалі - Відповідач) у формі протоколу № б/н від 25 квітня 2012 року в частині прийняття рішення щодо продажу земельної ділянки, площею 15 250 кв.м., що розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Савченка, 22;

- стягнення з Відповідача суму у розмірі 1 062 000,00 грн. боргу за договором зворотної безвідсоткової цільової допомоги № 107 від 20 вересня 2010 року та стягнення з Відповідача судових витрат.

Суд досліджує матеріали справи та запитує у представників сторін щодо наявності заяв або клопотань до початку розгляду справи по суті.

Від Позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, де просить стягнути з Відповідача суму у розмірі 1 049 000,00 грн. боргу за договором зворотної безвідсоткової цільової допомоги № 107 від 20 вересня 2010 року.

Також Позивачем надано квитанцію № 5213.125.2 від 25.04.2013 р. про сплату судового збору у розмірі 9260,00 грн., які суд долучає до матеріалів справи.

Відповідно до частини 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Отже суд приймає заяву Позивача про уточнення (зменшення) позовних вимог, як таку, що не суперечить чинному законодавству та продовжує розгляд з врахування уточнених позовних вимог.

Також Позивачем надано додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи.

Від Відповідача заяв та клопотання не надійшло, надав до суду додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи.

Суд переходить до розгляду справи по суті.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. № 01-17/315/384/13 та затверджений наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

20 вересня 2010 року між Харківською обласною спілкою споживчих товариств та Підприємством Харківської облспоживспілки «Мереф'янський міський ринок» було укладено Договір зворотної безвідсоткової цільової допомоги № 107 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору Позивач був зобов'язаний надати Відповідачу зворотну безвідсоткову цільову допомогу, а останній був зобов'язаний використати її за цільовим призначенням і повернути отриману допомогу у визначений Договором строк.

Пунктом 2.1 Договору визначена мета надання зворотної безвідсоткової цільової допомоги, а саме: для викупу земельної ділянки площею 15 250 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Мерефа, вул. Савченка, 22.

Пункт 3.1. Договору визначає, що сума допомоги склала 1 200 000,00 (один мільйон двісті тисяч) грн.

Пункт 5.1. Договору встановлює строк надання допомоги - з моменту надходження грошей на п/р Відповідача та закінчується 30.12.2020 року (пункт).

Суд встановив, що на виконання умов укладеного Договору Позивачем перераховано на поточний рахунок Відповідача 1 200 000,00 (один мільйон двісті тисяч грн. 00 коп.) грн., що підтверджується наданими Позивачем до матеріалів справи платіжними дорученнями (платіжне доручення № 1249 від 01 жовтня 2010 року, платіжне доручення № 1570 від 10 грудня 2010 року, платіжне доручення № 96 від 24 січня 2011 року, платіжне доручення від 22 лютого 2011 року.

Таким чином, за період з 01 жовтня 2011 року по 22 лютого 2011 року Позивач перерахував на поточний рахунок Відповідача фінансову допомогу в розмірі 1 200 000,00 (один мільйон двісті тисяч грн. 00 коп.) грн.

Тобто, свої зобов'язання за Договором Позивач виконав в повній мірі та у строк, визначений в Договорі.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що Відповідач зобов'язується повертати суму отриманої допомоги у відповідності з умовами Договору.

Допомога повертається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу коштів на поточний рахунок Позивача, згідно затвердженого сторонами графіку, що є невід'ємною частиною цього договору (пункт 6.1. Договору).

Згідно акту звіряння взаємних розрахунків між Позивачем та Відповідачем станом на момент розгляду справи Відповідачем повернуто Позивачу фінансової допомоги за Договором у сумі 151 000,00 (сто п'ятдесят одну тисячу грн. 00 коп.).

Таким чином, заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором станом на дату розгляду справи складає 1 049 000,00 (один мільйон сорок дев'ять тисяч грн. 00 коп.) грн.

Також судом встановлено, що 28 серпня 2012 року на XVI позачерговому З'їзді споживчої кооперації Харківської області було постановлено ліквідувати Харківську обласну спілку споживчих товариств (Облспоживспілку) (код ЄДРПОУ 01777618) як юридичну особу, про що було прийнято відповідну Постанову 4 від 28 серпня 2012 року (далі - Постанова).

Згідно з пунктом 2 Постанови, для проведення роботи, пов'язаної з ліквідацією юридичної особи - Харківської обласної спілки споживчих товариств (Облспоживспілки), було призначено ліквідаційну комісію.

01 лютого 2013 року на адресу Відповідача було направлено Повідомлення про ліквідацію Харківської обласної спілки споживчих товариств та Вимога повернути дебіторську заборгованість за договором зворотної безвідсоткової цільової допомоги № 107 від 20 вересня 2010 року у розмірі 1 062 000,00 (один мільйон шістдесят дві тисячі грн. 00 коп.) грн. шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позивача у строк - протягом 7 (семи) днів з моменту отримання Вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що зазначене Повідомлення та Вимога було направлено на адресу Відповідача рекомендованим листом через Харківську дирекцію УДППЗ «Укрпошта», проте, за закінченням часу зберігання листа він повернувся на адресу Позивача.

За допомогою експрес-доставки ТОВ «Нова Пошта» на адресу Відповідача Позивачем було повторно направлене Повідомлення та Вимога, про що свідчить товарно-транспортна накладна № 59000004098907 від 12 лютого 2013 року. Відповідач не прийняв листа від кур'єра ТОВ «Нова пошта».

Судом встановлено, що адреса, яка зазначена в Договорі, та на яку Позивачем було двічі направлено Повідомлення про ліквідацію Харківської обласної спілки споживчих товариств та Вимога повернути Позивачу дебіторську заборгованість співпадає з адресою, зазначеною у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 04.03.2013 рокую.

Також судом було встановлено, що Відповідач здійснив викуп земельної ділянки площею 15 250 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Мерефа, вул. Савченка, 22.

25 квітня 2012 року відбулися позачергові збори Засновників (Учасників) Відповідача (протокол позачергових зборів Засновників (Учасників) Відповідача № б/н від 25 квітня 2012 року), на яких було прийнято рішення щодо продажу земельної ділянки третій особі. Позивач згоди на такий продаж не надавав.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у задоволенні позовних вимог Позивача слід відмовити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання ті іншим учасником відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (пункт 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно пункту 4 ст. 60 Господарського кодексу України ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

Пунктом 1 ст. 111 Цивільного кодексу України передбачено, що ліквідаційна комісія зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи.

Пунктом 6 Постанови визначено, що ліквідаційна комісія повинна письмово повідомити кожного боржника про прийняте рішення щодо ліквідації юридичної особи і вжити заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості та погашення кредиторської заборгованості.

Згідно з абз. 2 ст. 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованості з боржників юридичної особи.

Також суд зазначає, що відповідно до Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12, ч. 5 ст. 16 ГПК України справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, підвідомчі господарському суду та розглядаються за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно п. 4 ст. 12 ГПК України, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасником (засновником, акціонером) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів підвідомчі господарським судам.

При цьому, справи між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядуються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ч. 6 ст. 6 ГПК України).

Закон також наголошує на тому, що являють собою корпоративні права. Так, ст. 167 Господарського кодексу України (надалі ГК України) містить легальне визначення корпоративних прав, відповідно до якої останні це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно до п. 6 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" усі спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язані зі здійсненням ними корпоративних прав та виконанням обов'язків учасника господарського товариства, на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК підвідомчі (підсудні) господарським судам незалежно від суб'єктного складу учасників спору. А за п. 10 цієї ж постанови судам при вирішенні корпоративних спорів необхідно звернути увагу на неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема статтею 16 ЦК та статтею 20 ГК, та не випливають із положень законодавства.

Відповідно до п. 1.4. Рекомендацій вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" зазначено, що як випливає зі змісту пункту 1 частини четвертої статті 12 ГПК, до корпоративних спорів належать спори між учасниками (акціонерами) господарського товариства з приводу створення, припинення товариства та управління його діяльністю.

Статтею 15 ЦК України від 16 січня 2003 року N435-IV закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також права на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством (ч. 1 ст. 16 ЦК України). В свою чергу відповідно до ст. 20 ГК України, як спеціального закону по відношенню до ЦК України, кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна (ст. 80 ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (ст. 83 ЦК України). Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність (ст. 84 ЦК України) з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Кореспондуючі норми з цього приводу також визначені ст. 55 та іншими нормами ГК України.

Відповідно до ст. 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Учасники господарського товариства мають право, за ст. 116 ЦК України, у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом. Майже тотожними за змістом є й положення ст. 88 ГК України і ст. 10 Закону та ст. 25 Закону.

Відповідно до ст. 117 ЦК України учасники господарського товариства зобов'язані: 1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; 2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.

Далі, за п.п. 17-19 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" вирішуючи питання про те, чи є корпоративним спір, пов'язаний із визнанням недійсними рішень загальних зборів товариства, судам необхідно враховувати суб'єктний склад учасників спору та підстави, якими обґрунтовується відповідна вимога. Судам необхідно враховувати, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: - порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; - позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; - порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Також, суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його акціонери (учасники), які були акціонерами (учасниками) на дату прийняття рішення, що оскаржується.

Отже, під час розгляду справи Позивачем не доведено факту порушення оскаржувальним рішенням його прав та законних інтересів як учасника Підприємства Харківської облспоживспілки «Мереф'янський міський ринок» та підстав для визнання його недійсним.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких підстав, позовні вимоги заявлені в частині стягнення коштів за договором зворотної безвідсоткової цільової допомоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині, в іншій частині позовних вимог слід відмовити, у зв'язку з їх недоведеністю.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення" від 29.12.76 № 11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 11, 111, Цивільного кодексу України, статтями 1, 11, 60 Господарського кодексу України, статтями 1, 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Підприємства Харківської облспоживспілки «Мереф'янський міський ринок» (62472, м. Мерефа, вул. Савченко, 22, код ЄДРПОУ 01563395) на користь Харківської обласної спілки споживчих товариств (61125, м. Харків, Набережна Нетіченська, 14, код ЄДРПОУ 01777618) 1 049 000,00 грн. (один мільйон сорок дев'ять тисяч гривень) боргу за договором зворотної безвідсоткової цільової допомоги №107 від 20 вересня 2010 року та суму судового збору у розмірі - 20 980,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.04.2013 р.

Суддя Жигалкін І.П.