Постанова № 31017716, 23.04.2013, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/976/13-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2013 рокум. ХмельницькийХмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіФелонюк Д.Л. при секретарі Польовій В.Є. за участі:представників позивача - Кондрук В.В. за довіреністю №204 від 29.12.2012р. Левицький С.В. - директор представника відповідача - Рисюка П.В. за довіреністю від 15.03.2013 року №3619/10/10-013 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.02.2013 року №0000022201 та №0000032201, -

У судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини постанови згідно ст. 160 КАС України.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" (далі - позивач, ТОВ "Техносервіс") звернулось в суд з позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області (далі - відповідач, Кам'янець-Подільська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.02.2013 року №0000022201 яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 105349,00 грн., в тому числі 94474 грн. за основним платежем та 10875,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та №0000032201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 88888,00 грн., в тому числі 77371,00 грн. - за основним платежем та 11517,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). На думку позивача зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки базуються на необґрунтованих висновках документальної позапланової виїзної перевірки з питань проведення господарських взаємовідносин з ТОВ "КПІ-Сервіс" за період з 01.04.2010 року по 30.09.2011 року, які зафіксовані у акті перевірки від 01.02.2013 року №231/221/21338312.

З висновками відповідача, що операції по взаємовідносинах ТОВ "Техносервіс" та ТОВ "КПІ-Сервіс" не мали реального товарного характеру, оскільки товар не перевозився, фактично перевіркою встановлено лише документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку, які регулюють дебіторську або кредиторську заборгованість не погоджується, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи, не грунтуються на вимогах чинного законодавства, є надуманими та необґрунтованими.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали та підтвердили обставини на які посилаються у позовній заяві, просять суд задоволити позовні вимоги, в повному обсязі.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні та поданих письмових запереченнях (вх.№9387 від 19.03.2013р.) проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. Зазначає, що перевіркою встановлено, що позивачем порушено ст.203, ст.626, ст.629, ст.655, ст.662 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах, здійснених ТОВ "Техносервіс" із постачальником ТОВ "КПІ-Сервіс" за період з 01.04.2010р. по 30.09.2011р. і як наслідок п.5.1., пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. №334/94-ВР в редакції Закону від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями), п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 94474,00 грн.; пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 77371,00 грн..

Вказує на те, що фактично перевіркою встановлено лише документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку, які регулюють дебіторську або кредиторську заборгованість, на підставі інформації, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах - податкових та видаткових накладних, які не дають повного і достатнього підтвердження фактичного здійснення господарських операцій по придбанню товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "КПІ-Сервіс".

Заслухавши представників позивача, представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в її взаємному зв'язку і сукупності, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення на підставі наведеного нижче.

Суд встановив, що товариство з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване 16.06.1994 року виконавчим комітетом Кам'янець-Подільської міської ради (код ЄДРПОУ - 21338312), що підтверджується копіями Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААА №405382, довідки Управління статистики у Кам'янець-Подільському районі Головного управління статистики у Хмельницькій області з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) АБ №504571, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АВ №037013.

Основними видами діяльності за КВЕД-2010 є: ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування (95.11); роздрібна торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах (47.41); роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет (47.91); інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (47.99); оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням (46.51); оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього (46.52).

В період часу з 21.01.2013р. по 25.01.2013р. працівниками Кам'янець-Подільської ОДПІ Хмельницької області Державної податкової служби України на підставі направлень, виданих Кам'янець-Подільською ОДПІ від 21.01.2013р. №112 та від 23.01.2013р. №137, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02 грудня 2010 року зі змінами та доповненнями та відповідно до наказу №108 від 21.01.2013 року, проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" з питань проведення господарських взаємовідносин з ТОВ "КПІ-Сервіс" (код ЄДРПОУ 30146161, смт.Катеринопіль, вул.Леніна, 12/А) за період з 01.04.2010р. по 30.09.2011р..

У період, за який проводилась перевірка товариство з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" було платником податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №31621301 (НБ №189638) виданого 30.04.2003 року Кам'янець-Подільською ОДПІ (індивідуальний податковий номер 213383122091).

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 01.02.2013р. №231/221/21338312 про результати документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" (ЄДРПОУ 21338312), з питань проведення господарських взаємовідносин з ТОВ "КПІ-Сервіс" (код ЄДРПОУ 30146161) за період з 01.04.10 по 30.09.11, відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення: 1) пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" від 28.12.1994р. №334/94-ВР в редакції Закону від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закон №334/94-ВР), підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ (із змінами та доповненнями) (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 94474,00 грн.. в тому числі за ІІ квартал 2010 року на суму 11150,00 грн., за ІІІ квартал 2010 року на суму 4583,00 грн., за ІV квартал 2010 року на суму 27763,00 грн., за І квартал 2011 року на суму 30046,00 грн., за ІІ квартал 2011 року в сумі 14838,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року в сумі 6094,00 грн.; 2) підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закон №168/97-ВР), пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 77371,00 грн., у тому числі: квітень 2010 року в сумі 2170,00 грн., травень 2010 року в сумі 4200,00 грн., червень 2010 року в сумі 2550,00 грн., липень 2010 року в сумі 2000,00 грн., вересень 2010 року в сумі 1667,00 грн., жовтень 2010 року в сумі 7500,00 грн., листопад 2010 року в сумі 2340,00 грн., грудень 2010 року в сумі 12370,00 грн., січень 2011 року в сумі 4960,00 грн., лютий 2011 року в сумі 10980,00 грн., березень 2011 року в сумі 8750,00 грн., квітень 2011 року в сумі 5000,00 грн., травень 2011 року в сумі 5250,00 грн., червень 2011 року в сумі 2000,00 грн., серпень 2011 року в сумі 4333,00 грн., вересень 2011 року в сумі 1301,00 грн.; 3) статті 203, ст.626, ст.629,ст.655, ст.662 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах, здійснених ТОВ "Техносервіс" із постачальником ТОВ "КПІ-Сервіс".

На підставі висновків акту перевірки від 01.02.2013р. №231/221/21338312 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.02.2013 року №0000022201 яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 105349,00 грн., в тому числі 94474,00 грн. за основним платежем та 10875,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); та №0000032201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 88888,00 грн., в тому числі 77371,00 грн. - за основним платежем, 11517,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись із висновками викладеними в акті перевірки від 01.02.2013р. №231/221/21338312, позивач подав заперечення до акту документальної позапланової виїзної перевірки від 01.02.2013р. №231/221/21338312 з питань проведення господарських взаємовідносин з ТОВ "КПІ-Сервіс" (код ЄДРПОУ 30146161) за період з 01.04.10 по 30.09.11 за вих.№7 від 04.02.2013р., на що отримав відповідь Кам'янець-Подільської ОДПІ від 11.02.2013р. №1955/10/22-109 відповідно до якої відповідач зазначив, що висновки, викладені в акті перевірки від 01.02.2013р. №231/221/21338312 є правомірними, а заперечення до акту задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Підставою для визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток є викладені в акту перевірки висновки про те, що позивачем завищено валові витрати за період з 01.04.2010р. по 31.03.2011р. по взаємовідносинах з ТОВ "КПІ-Сервіс" всього на суму 294169,00 грн., в тому числі завищення за ІІ квартал 2010 року на суму 44600,00 грн., за ІІІ квартал 2010 року на суму 18333,00 грн., за IV квартал 2010 року на суму 111050,00 грн., за І квартал 2011 року на суму 120186,00 грн. внаслідок віднесення до складу валових витрат, витрат пов'язаних з операціями по взаємовідносинах ТОВ "Техносервіс" із ТОВ "КПІ-Сервіс", які не мали реального товарного характеру.

Досліджуючи правомірність зазначених вище висновків відповідача, суд встановив наведене нижче.

До 01.01.2011 року між позивачем та ТОВ "КПІ-Сервіс" договірні відносини відбувались у письмовій формі шляхом обміну листами, факсограмами, за допомогою електронних засобів зв'язку. Відповідно до досягнутих домовленостей поставка товарів здійснювалась на умовах DDP згідно Інкотермс-2010. Пунктом поставки є склад покупця, який знаходиться за адресою м.Кам'янець-Подільський, вул.Огієнка, буд.55, та належить йому на праві власності відповідно до копії Свідоцтва про власність, виданого на підставі договору купівлі-продажу №370-340/2 від 09.04.2004р.; копії Технічного паспорту на приміщення. Фактична реалізація зазначених договірних відносин підтверджується видатковими накладними №РН-6225 від 20.04.2010р., №РН-7098 від 30.04.2010р., №РН-8298 від 26.05.2010р., №РН-9218 від 07.06.2010р., №РН-11590 від 07.07.2010р., №РН-15662 від 06.09.2010р., №РН-18400 від 11.10.2010р., №РН-189225 від 22.11.2010р., №РН-191493 від 13.12.2010р.; рахунками-фактурами від 15.04.2010р. №1504/007, від 30.04.2010р. №3004/087, від 26.05.2010р. №2605/039, від 07.06.2010р. №0706/015, від 07.07.2010р. №0707/151, від 02.09.2010р. №0209/148, від 11.10.2010р. №1110/006, від 22.11.2010р. №2211/051, від 13.12.2010р. №1312/062, в яких зазначено: "Одержувач: ТОВ "Техносервіс" та вищевказана адреса складу одержувача. Розрахунки проведено у безготівковій формі, що підтверджується виписками з банку.

Від ТОВ "КПІ-Сервіс" позивачем отримані податкові накладні від 15.04.2010р. №14951, від 30.04.2010р. №16069, від 26.05.2010р. №17480, від 07.06.2010р. №18331, від 07.07.2010р. №20496, від 03.09.2010р. №24817, від 11.10.2010р. №27674, від 22.11.2010р. №31860, від 13.12.2010р. №34139.

Між ТОВ "КПІ-Сервіс" (продавець) та ТОВ "Техносервіс" (покупець) 01.01.2011р. укладено договір купівлі-продажу №405, відповідно до якого продавець зобов'язується продавати покупцю за його заявками комп'ютерні комплектуючі, побутову техніку, в подальшому - товар, належної якості, а покупець зобов'язується придбавати товар та здійснювати його оплату на умовах і на протязі дії цього договору (п.1.1 договору); конкретний асортимент, кількість та вартість товару визначаються у накладних на товар, які після їх складання становлять невід'ємну частину цього договору (п.1.2 договору); відпуск товару покупцеві проводиться на складі продавця, якщо сторони не домовляться про інше, в такому випадку доставка товару до покупця здійснюється за його рахунок (п.2.4 договору); ціна за одиницю товару вказується у витратній накладній, за якою товар передається покупцю (п.3.1 договору); покупець здійснює 100% передоплату за товар шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця, згідно попередньо узгодженого сторонами рахунку-фактури, на протязі 3 банківських днів (п.3.2 договору); зобов'язання покупця по оплаті товару вважаються виконаними після того, як кошти по оплаті товару будуть отримані на розрахунковий рахунок продавця (п.3.3 договору); сума договору складає суму вартості товару за всіма витратними накладними, які після підписання сторонами є невід'ємною частиною цього договору (п.3.4 договору); якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам (технічним умовам) та підтверджуватися сертифікатом якості, якщо такий додано до товару (п.5.1 договору); цей договір вступає у дію з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до "31" грудня 2011р. (п.9.1 договору).

На виконання умов вищезазначеного договору ТОВ "КПІ-Сервіс", відповідно до рахунків-фактур від 12.01.2011р. №БСФ-1201/036, від 01.02.2011р. №БСФ-0102/181, від 01.03.2011р. №БСФ-0103/020, від 04.04.2011р. №БСФ-0404/263, від 05.05.2011р. №БСФ-0505/011, від 14.06.2011р. №БСФ-1406/062, від 09.08.2011р. №БСФ-0908/035, від 02.09.2011р. №БСФ-0209/066; видаткових накладних №РН-926 від 12.01.2011р., №РН-2576 від 01.02.2011р., №РН-4932 від 01.03.2011р, №РН-8389 від 04.04.2011р., №РН-11334 від 05.05.2011р., №РН-14843 від 14.06.2011р., №РН-16981 від 09.08.2011р., №РН-18230 від 02.09.2011р. передало позивачу товар. Розрахунки проведено у безготівковій формі, що підтверджується виписками з банку.

Від ТОВ "КПІ-Сервіс" позивачем отримані податкові накладні від 12.01.2011р. №608, від 01.02.2011р. №5660, від 01.03.2011р. №2, від 04.04.2011р. №364, від 05.05.2011р. №193, від 14.06.2011р. №923, від 09.08.2011р. №786, від 02.09.2011р. №107.

Отримавши податкові та видаткові накладні, які підтверджують факт поставки товару, та оплативши його вартість, позивач відносив витрати на придбання товару до валових витрат звітного періоду, а податок на додану вартість в ціні товару - до податкового кредиту звітного періоду.

Отриманий товар використано в господарській діяльності позивача, що підтверджується копіями прибуткових накладних, які засвідчують оприбуткування отриманих від ТОВ "КПІ-Сервіс" товарів на складі позивача та відображення операцій з придбання ТМЦ в складському обліку; картками субконто; копіями видаткових накладних та довіреностей осіб, які в подальшому придбавали товар у позивача.

Згідно ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Згідно ч.1 ст.180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, договори можуть укладатися: 1) у формі окремого договору, скріпленого підписами сторін і печатками; 2) у формі обміну документами (листами, факсограмами тощо); 3) у формі надання документа, що містить пропозицію укласти договір (рахунка, рахунка-фактури, замовлення тощо) та підтвердження вчинення іншою стороною дій (конклюдентні дії), які свідчать про її згоду з наданою пропозицією.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що посилання відповідача на неправомірність дій позивача щодо віднесення до складу валових витрат витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "КПІ-Сервіс" на підставі усного договору за 2010р. є неправомірним.

Згідно ст.647 ЦК України, договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором. Отже, законодавством не передбачена необхідність присутності в одному місці представників двох сторін при укладенні договору. Вказане зумовлює неприйняття судом твердження відповідача про відсутність підтвердження фактичного перебування директора ТОВ "Техносервіс" Левицького в м.Київ у момент укладення договору як підставу визнання його неукладеним.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу пп.5.2.1 п.5.2 ст.2 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається одна з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку їх результатів.

Отже, законодавством передбачено, що платник податку - покупець має право збільшити валові витрати після оприбуткування товарів та зарахувати до податкового кредиту суму податку на додану вартість, підтверджену належним чином оформленою податковою накладною, яку він отримав.

Відповідно до п.138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4. ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п.138.8. ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Згідно з п.п.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З урахуванням зазначених положень, невід'ємною ознакою правомірності віднесення товариством будь-яких витрат, до складу валових витрат та витрат є зв'язок цих витрат з її господарською діяльністю.

За змістом п.1.32. Закону №334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Частиною 1 ст.3 ГК України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Досліджені судом докази свідчать про те, що придбані товари вподальшому були реалізовані позивачем у господарській діяльності.

Відтак, позивач правомірно скористався визначеним Законом №334/94-ВР правом на включення до валових витрат, витрат, витрат на придбання товарів від ТОВ "КПІ-Сервіс".

Приписами ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо позиції відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) і, як наслідок, відсутності підтвердження фактично придбаного товару та не доведення факту його використання у господарській діяльності суд зважає на наступне.

Відповідно до п.2.4 договору купівлі-продажу від 01.01.2011р. №405 та умов DDP (згідно правил ІНКОТЕРМС 2010), поставка товару здійснюється продавцем за адресою попередньо узгодженою сторонами, а саме на склад покупця, який, як вже зазначалось вище, знаходиться за адресою: м.Кам'янець-Подільський, вул.Огієнка, буд.55.

Суд також відзначає, що в даному випадку відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення вантажу не може свідчити про безтоварність господарської операції.

Так, згідно Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 р. № 2344-III, з наступними змінами та доповненнями, перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363 (далі - Правила №363) діють в частині, що не суперечить цьому Закону, а, отже, відсутність ТТН не є порушенням Закону №334/94-ВР при формуванні валових витрат.

Як випливає з преамбули наказу Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363, яким затверджені Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, вони розроблені у виконання цілого ряду державних документів, направлених на забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби із злочинністю.

Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть притягати до відповідальності органами Глававтотрансінспекції, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт в процесі виконання перевезень вантажів. Отже, ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника і замовника як учасників транспортного процесу. Перевізником, що здійснив транспортування товару до покупця - позивача в даному випадку був сам продавець-контрагент ТОВ "КПІ-Сервіс", який здійснював перевезення за власний рахунок.

Також, суд зважає на те, що товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ТТН не відносяться до обов'язкових документів податкової звітності, передбаченої ПК України.

Крім того, наказ Міністерства транспорту України і Міністерства статистики України від 29.12.95р. №488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", яким затверджена форма ТТН і встановлена обов'язковість її застосування всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, не пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції, а, отже, його можна рахувати таким, що не набув чинності.

Крім того, в самому акті від 01.02.2013р. №231/221/21338312 двічі (стор. 30 і 48) зазначено, що товар від ТОВ "КПІ-Сервіс" отримував Кондрук В.В., який відповідно до договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 01.01.2010р. є матеріально-відповідальною особою. Зазначене підтверджує, що відповідачем не заперечується факт поставки товару та спростовується неможливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції внаслідок відсутності в рахунках-фактурах прізвищ посадових осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій.

Щодо посилання відповідача на відсутність сертифікатів відповідності та паспортів якості на товар, суд зазначає наступне.

Згідно ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Сертифікат - це документ, який підтверджує, що продукція якісна та відповідає стандартам, що діють в Україні (ДСТУ, ГОСТ, ТУ і т.п.). Сертифікат відповідності - показник якості, передусім для споживача.

На виконання вимог законодавства, сертифікати були передані разом з товаром при його реалізації. При цьому законодавство не містить вимог збереження сертифікатів відповідності для реалізованих товарів.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ "КПІ-Сервіс" є належні первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій.

Документальне оформлення договірних відносин між позивачем та ТОВ "КПІ-Сервіс" дозволяють зробити висновок про сутність послуг, що надавались, порядок визначення їх вартості, подальшу реалізацію в господарській діяльності позивача.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 14.02.2013 року №0000022201 яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 105349,00 грн., в тому числі 94474,00 грн. за основним платежем та 10875,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо правомірності висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за період з 01.04.2010р. по 30.09.2011р. на суму 77371,00 грн., в тому числі за квітень 2010 року в сумі 2170,00 грн., за травень 2010 року в сумі 4200,00 грн., за червень 2010 року в сумі 2550,00 грн., за липень 2010 року в сумі 2000,00 грн., за вересень 2010 року в сумі 1667,00 грн., за жовтень 2010 року в сумі 7500,00 грн., за листопад 2010 року в сумі 2340,00 грн., за грудень 2010 року в сумі 12370,00 грн., за січень 2011 року в сумі 4960,00 грн., за лютий 2011 року в сумі 10980,00 грн., за березень 2011 року в сумі 8750,00 грн., за квітень 2011 року в сумі 5000,00 грн., за травень 2011 року в сумі 5250,00 грн., за червень 2011 року в сумі 2000,00 грн., за серпень 2011 року в сумі 4333,00 грн., за вересень 2011 року в сумі 1301,00 грн., суд встановив наступне.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено, як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону №168/97-ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом пп.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). З аналізу зазначеної норми вбачається, що право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку стороною договору (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту його контрагентом.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

З урахуванням зазначених вище положень Закону №168/97-ВР право на нарахування податкового кредиту виникає у покупця товару за умови отримання від його постачальника належним чином оформленої податкової накладної, яка підтверджує факт поставки послуг.

Під час перевірки посадова особа відповідача не встановила, та в судовому засіданні представником відповідача не доведено, що податкові накладні оформлені з порушенням вимог п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР, якою встановлені вимоги до податкових накладних.

Відповідно до ст.198.1 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР та п.198.6 ст.198 ПКУ лише у випадку відсутності податкової накладної або оформленої її з порушенням вимог покупець позбавлений права включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку Законом не передбачено.

Відтак, суд вважає, що наявність у позивача податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, продавцем товару (ТОВ "КПІ-Сервіс"), які підтверджують факт придбання товарів є достатньою підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, витрати по сплаті податку на додану вартість для цілей включення до складу податкового кредиту та визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг, або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як передбачено пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, суд враховує, що факт придбання позивачем товару від ТОВ "КПІ-Сервіс" його оплата, факт сплати позивачем податку на додану вартість в ціні товару та факт використання подальшої реалізації позивачем в межах його господарської діяльності підтверджені дослідженими в судовому засідання первинними документами та не спростовані відповідачем в судовому засіданні.

Суд враховує, що станом на момент вчинення господарських правовідносин, товариство з обмеженою відповідальністю "КПІ-Сервіс" як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване 24.11.2005 року Катеринопільською районною державною адміністрацією Черкаської області (код ЄДРПОУ - 30146161), що підтверджується копією Довідки Державної реєстраційної служби України з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА №525468. Відповідно до копії Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №32392913 (НБ №36433), виданого 29.06.2006р. Катеринопільським відділенням Звенигородської ОДПІ є платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 301461623173).

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 року №755-IV установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Отже, укладаючи договір із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору (здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо).

Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо відсутності ТОВ "КПІ-Сервіс" за місцезнаходженням, як на підставу нікчемності договору, оскільки відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням на дату проведення перевірки не може слугувати підставою для позбавлення позивача права на формування валових витрат, податкового кредиту на підставі податкових накладних.

Суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача, викладені в акті перевірки, щодо відсутності у ТОВ "КПІ-Сервіс" необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, оскільки, відповідач не довів, а суд не встановив наявність будь яких визначених нормативно-правовими актами нормативів кількості працюючих, необхідної для укладання певних видів господарських договорів. Крім того, самим відповідачем стверджується їх наявність на момент договірних відносин між ТОВ "Техносервіс" та ТОВ "КПІ-Сервіс". Тому висновки відповідача щодо відсутності достатньої кількості працюючих суперечать ст.ст.6, 12 Господарського кодексу України.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину (ст.215 ЦК України) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Нікчемним зокрема є правочин, який порушує публічний порядок (ч.2 ст.228 ЦК України). Згідно з ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В ході судового розгляду судом не встановлено та не доведено відповідачем невідповідності змісту договору купівлі-продажу від 01.01.2011р. №405 укладеного з ТОВ "КПІ-Сервіс" вимогам цивільного законодавства, або існування будь-яких визначених законом заборон (обмежень) щодо укладання зазначених договорів.

Судом також не встановлено та не доведено відповідачем, що укладаючи договір купівлі-продажу від 01.01.2011р. №405, позивач та його контрагент ТОВ "КПІ-Сервіс" діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Натомість, досліджені судом докази свідчать про те, що сторони договору: позивач та його контрагент ТОВ "КПІ-Сервіс" не тільки вчинили всі дії, необхідні для забезпечення реального виконання договору, а й виконали договір. Зазначене підтверджується первинними документами, оформленими сторонами з дотриманням вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які свідчать про отримання позивачем товару від ТОВ "КПІ-Сервіс".

Результати цієї операції відображені позивачем в бухгалтерському та податковому обліку.

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу ПК України, не ставить право платника податку на віднесення до складу валових витрат або податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (контрагентами контрагентів позивача), в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права". Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" вiд 23.02.2006 року №3477-IV є джерелом права. Так, у п. 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп.50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст.1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні". Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності". Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п.23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

З огляду на викладене, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту (рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч.1 ст.2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

З огляду на викладені норми відповідачем не доведено правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 14.02.2013 року №0000022201 та №0000032201. В той же час позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення.

Статтею 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 6, 7, 8, 9, 11, 14, 71, 86, 94, 104, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.02.2013 року №0000022201 та №0000032201 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області від 14.02.2013 року №0000022201 та №0000032201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" 1942,37 грн. (одна тисяча дев'ятсот сорок дві гривні 37 коп.) судового збору.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 29 квітня 2013 року

Суддя/підпис/ "Згідно з оригіналом" Суддя Д.Л. Фелонюк