Постанова № 31017484, 18.04.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2013 р. Справа №2а/0570/14312/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Ушенка С.В.,

при секретарі - Ромашовій О.О.,

за участю

представника позивача - Федорової В.П. (за довіреністю),

представника відповідача - Ярової С.Е. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Азаріас» до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2012р. №0000271542, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Азаріас» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2012р. №0000271542 з урахуванням уточнень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки відповідачем складено акт від 17.09.2012р. №4414/15-2-37683345, яким, з урахуванням рішення, прийнятого за результатами розгляду заперечень, встановлено порушення п. 181.1. ст. 181, п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3. ст. 198, п. 203.1. ст. 203 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 71021,00 грн., в тому числі: серпень 2011р. - 69478 грн., вересень 2011р. - 1543 грн.

Позивач зазначає, що станом на 20 липня 2011 року підприємство отримало загальну суму доходів протягом останніх 12 календарних місяців в розмірі 475249,00 грн. (без урахування податку на додану вартість) від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, і згідно з п. 181.1. ст. 181, п. 183.1., п. 183.2. ст. 183 Податкового кодексу України 26.07.2011р. подало до податкового органу заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість. 29.07.2011р. позивача зареєстровано платником податку на додану вартість, про що видано відповідне свідоцтво. На думку позивача, саме починаючи з дати реєстрації платником податку на додану вартість, відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України та п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, він отримав право видавати податкові накладні та формувати податкове зобов'язання з податку на додану вартість, відповідно до п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, та податковий кредит, відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України. Позивач зазначає, що на думку відповідача він повинен сплатити податок на додану вартість із суми доходу в розмірі 347388 грн., отриманої з 20 по 29 липня 2011 року, з чим позивач, посилаючись на приписи п. 183.2. ст. 183 Податкового кодексу України, не погоджується і вважає, що обов'язок щодо нарахування і сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість у нього виникає з дня, наступного за граничним днем, який встановлено для подання заяви про реєстрацію платником податку на додану вартість, тобто з 11.08.2011р.

Крім того, позивач, посилаючись на первинні документи, вважає, що висновки податкового органу щодо нікчемності укладеного позивачем з ТОВ «Тір-Маркет» правочину і безпідставності формування за наслідками його виконання податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 1542,50 грн. є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на нормах діючого податкового законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеному в позовній заяві, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували, надали письмові заперечення і пояснення про порушення позивачем п. 181.1. ст. 181, п. 198.1., п. 198.2., п.198.3. ст. 198, п. 203.1. ст. 203 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим зазначили про правомірність і обґрунтованість прийнятого податковим органом рішення, яким позивачеві донараховані грошові зобов'язання з податку на додану вартість за серпень і вересень 2011 року у загальній сумі 88776,25 грн. Просять в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши в судовому засіданні всі обставини справи та оцінивши їх наявними доказами в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач - Приватне підприємство «Азаріас» (ідентифікаційний код юридичної особи 37683345, 84107, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Котляревського, 6-Г) є юридичною особою, зареєстровано 06.05.2011р. Виконавчим комітетом Слов'янської міської ради Донецької області, як платник податків знаходиться на обліку в Слов'янській ОДПІ з 10.05.2011р. за №11763 відповідно до довідки про взяття на облік платника податків та є платником податку на додану вартість з 29.07.2011р., що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100346278 від 29.07.2011р.

В період з 10 по 14 вересня 2012 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Азаріас» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 06.05.2011р. по 30.06.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 06.05.2011р. по 30.06.2012р., за результатами якої складено відповідний акт №4414/15-2-37683345 від 17.09.2012р.

Перевіркою встановлені наступні порушення:

- п. 181.1. ст. 181, 198.1., п. 198.2., п. 198.3. п. 198.6. ст. 198, п. 203.1. ст. 203 Податкового кодексу України, в результаті чого ПП «Азаріас» занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 200860 грн., у тому числі серпень 2011р. в сумі 69478 грн., вересень 2011р. в сумі 1543 грн., червень 2012 року в сумі 129839 грн.;

- п. 176.2. ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті подання підприємством з помилками податкової звітності по податковому розрахунку доходу фізичних осіб за ф. 1 ДФ за період з 06.05.2011р. по 30.06.2012р.

У зв'язку з незгодою позивача із вказаними висновками акту перевірки ним були подані заперечення на акт перевірки від 17.09.2012р. №4414/15-2-37683345, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки викладені у новій редакції, а саме: встановлено порушення позивачем п. 181.1. ст.181, 198.1., п. 198.2., п. 198.3. п. 198.6. ст. 198, п. 203.1. ст. 203 Податкового кодексу України, в результаті чого ПП «Азаріас» занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 71021 грн., у тому числі серпень 2011р. в сумі 69478 грн., вересень 2011р. в сумі 1543 грн.

За результатами вказаної перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.10.2012р. №0000271542, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 88776,25 грн., з яких за основним платежем - 71021,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17755,25 грн.

Дане податкове повідомлення-рішення є предметом спору у справі.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Кодексу, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Предметом доказування в цій справі є наявність або відсутність обов'язку у позивача щодо нарахування і сплати податку на додану вартість з моменту перевищення загальної суми доходу 300 тис. грн. (без урахування податку на додану вартість), отриманої від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Податкового кодексу України, нарахованої (сплаченої) протягом 12 календарних місяців, та обставина реальності господарської операції позивача з ТОВ «Тір-Маркет», правильність відображення її в податковому обліку і правильність формування податкового кредиту.

Як встановлено в судовому засіданні з пояснень представників сторін і вбачається з матеріалів справи, станом на 20 липня 2011 року ПП «Азаріас» сукупно перевищило загальну суму доходів, отриманих протягом останніх 12 календарних місяців, в розмірі 300 тис. грн. (без урахування податку на додану вартість) від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Податкового кодексу України.

26.07.2011р. позивачем подано до податкового органу заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість і 29.07.2011р. його зареєстровано платником податку на додану вартість, про що видано відповідне свідоцтво.

Першу декларацію з податку на додану вартість до податкового органу позивачем подано за серпень 2011 року. В зазначеній декларації позивачем не включено до рядка 1 «Операції на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою, крім імпорту товарів» колонка А «Обсяги постачання (без податку на додану вартість)» суму наданих транспортних послуг за липень 2011 року у розмірі 347388 грн., а відповідно до податкових зобов'язань з ПДВ суму 69478 грн., яка отримана від здійснення операцій з постачання товарів/послуг за період з 20 по 29 липня 2011 року, що, на думку відповідача, є порушенням п. 181.1. ст. 181, п. 203.1. ст. 203 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПКУ).

Зазначені обставини не є спірними між сторонами. Також між сторонами не є спірним наявність обов'язку по нарахуванню і сплаті податку на додану вартість у сумі 69478 грн. у разі відсутності даного спору.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Податковим кодексом України.

Пунктом 181.1. ст. 181 ПКУ встановлено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Приписами п. 183.1. ст. 183 ПКУ передбачено, що будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

У разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу (п.183.2. ст. 183 ПКУ). Будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування (п.183.10. ст. 183 ПКУ).

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг, у відповідності до п. 187.1. ст. 187 ПКУ, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Податкова декларація, як встановлено п. 203.1. ст. 203 ПКУ, подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Статтею 180 ПКУ визначені особи, які є платниками податку на додану вартість. Зокрема, у відповідності до пп. 2 п. 180.1. ст. 180 ПКУ, для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Виходячи із встановлених в судовому засіданні обставин справи і аналізу приведених норм податкового законодавства, суд приходить до висновку, що Податковим кодексом України покладено обов'язок щодо нарахування і сплати податку на додану вартість особами, які підлягають обов'язковій реєстрації платниками податку на додану вартість у відповідності до приписів п. 181.1. ст. 181 ПКУ, у зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення в цій частині є правомірним і обґрунтованим.

Стосовно донарахування відповідачем грошових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із вчиненням нікчемного правочину з ТОВ «Тір-Маркет» суд зазначає наступне.

Спір виник через висновки податкового органу про те, що правочин, який укладений позивачем з ТОВ «Тір-Маркет» не був спрямований на реальне настання правових наслідків та є нікчемним.

Предметом доказування є обставина реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Тір-Маркет», правильність відображення їх в податковому обліку і правильність формування податкового кредиту.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що між ТОВ «Тір-Маркет» (Постачальник) та ПП «Азаріас» (Покупець) укладено договір поставки від 01.08.2011 року № ТМ25, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити запасні частини до автотранспортної техніки згідно умовам договору. За вказаним договором поставка товару здійснюється на складі продавця, місцезнаходження якого: м.Харцизьк, вул. Патона, 31-А. Оплата вартості товарів здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Оплата здійснюється не пізніше 10 банківських днів з моменту поставки товару по видатковій накладній. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2011 року.

Відповідно до положень пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПКУ, ПК України), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПКУ визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до розділу V Податкового кодексу України, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З аналізу положень V (податок на додану вартість) Податкового кодексу України, яким визначені правила формування податкового кредиту у спірний період часу, вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно підпункту 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З метою повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин укладання і виконання зазначеного вище договору між позивачем і ТОВ «Тір-Маркет», судом були витребувані усними ухвалами у позивача всі первинні документи бухгалтерського і податкового обліку, складені на виконання зазначеного договору, в тому числі документи щодо подальшого використання товару.

В підтвердження обставини виконання умов договору від 01.08.2011 року №ТМ25 позивачем на виконання ухвал суду надані наступні документи: виписані ТОВ «Тір-Маркет» видаткова накладна від 21.09.2011р. №0000317 на суму 9255,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 1542,50 грн.), рахунок-фактура від 19.09.2011р. №0000331 на суму 9255,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 1542,50 грн.), податкова накладна від 21.09.2011р. №61 на суму 9255,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 1542,50 грн.); складений позивачем акт списання від 26.09.2011р. №СпТ-000010.

В підтвердження факту оплати за договором позивачем до суду надана банківська роздруківка про рух грошових коштів по розрахунковому рахунку позивача за 20.09.2011р., відповідно до якої ПП «Азаріас» сплатив в адресу ТОВ «Тір-Маркет» грошові кошти в сумі 9255,00 грн. за запчастини згідно рахунка від 19.08.2011р. №ТС-0000636.

При цьому суд зазначає, що зазначена вище видаткова накладна містить посилання на рахунок-фактуру від 19.09.2011р. №ТС-0000636, який до суду позивачем не надано, а рахунок-фактура від 19.08.2011р. №ТС-0000636 не приймається судом до уваги оскільки складений місяцем раніше до вчинення даної господарської операції.

В судовому засіданні судом з урахуванням приписів ч. 2 ст. 114 КАС України було відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про надання часу для надання до суду документів, що підтверджують факт оплати за даним договором, оскільки судом такі документи витребовувались протягом часу розгляду справи, і позивачем вони були надані, про що зазначено судом вище. На думку суду позивачеві було надано достатньо часу для надання всіх документів, що підтверджують обставини фактичного виконання договору, а тому документи, про надання яких клопотав представник позивача, на думку суду, не були надані без поважних причин.

Враховуючи викладене, позивачем не підтверджено факт оплати товару за вказаним договором.

Суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного звітного (податкового) періоду.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Тір-Маркет» в декларації за вересень 2011 року не відобразило податкові зобов'язання з ПДВ у сумі 1542,50 грн. по взаємовідносинам з ПП «Азаріас».

Суд враховує, що платник податків не може нести відповідальність за дії або бездіяльність свого контрагента, який порушує вимоги закону, але зазначає, що це можливо лише при умові дотримання таким платником податків зі свого боку вимог законодавства. Відсутність факту оплати ПП «Азаріас» за договором з ТОВ «Тір-Маркет» обумовлює дії останнього щодо невідображення в податковій звітності зазначеної суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи в порушення вищенаведених приписів ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» щодо вимог до первинних документів, виписані ТОВ «Тір-Маркет» документи на виконання договору з ПП «Азаріас», а саме: видаткова накладна від 21.09.2011р. №0000317 на суму 9255,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 1542,50 грн.), рахунок-фактура від 19.09.2011р. №0000331 на суму 9255,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 1542,50 грн.), податкова накладна від 21.09.2011р. №61 на суму 9255,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 1542,50 грн.) не містять зазначення місця їх складання.

Крім того, у рахунку-фактурі і податковій накладній не зазначено посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, даний факт також має місце у видатковій накладній щодо особи, яка отримувала товар з боку позивача.

Відсутність передбачених діючим законодавством обов'язкових реквізитів у документах виключає можливість їх віднесення до первинних документів, які підтверджують обставини здійснення господарської операції і надають право позивачеві на формування на їх підставі податкового кредиту.

Згідно п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Розділом 11 цих Правил передбачено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортного накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передаються Перевізнику.

Накладна є первинним транспортним документом, використання якого є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності та від того, яким транспортом перевозився товар (автомобільним чи залізницею).

Суд зазначає, що позивачем ні в ході перевірки, ні в ході судового розгляду справи не надано жодної товарно-транспортної накладної, яка підтверджувала б факт поставки або перевезення позивачем товару.

В обґрунтування обставин отримання товару від ТОВ «Тір-Маркет» за договором від 01.08.2011р. №ТМ25 позивачем до суду надано акт списання від 26.09.2011р. №СпТ-000010 та довідку за підписом директора ПП «Азаріас» про знаходження турбокомпресора на складі підприємства. Зазначені документи суд не приймає до уваги як такі, що підтверджують реальність здійснення позивачем господарської операції з ТОВ «Тір-Маркет» з вищевикладених підстав, а також виходячи з наступного.

Пунктом 3.1 наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів» від 10.01.2007 №2 передбачено, що надходження запасів на підприємство оформлюється відповідними документами, типові форми яких затверджуються Державним комітетом статистики України та іншими центральними органами виконавчої влади.

Згідно з п. 3.6 вищевказаних Методичних рекомендацій приймання та оприбуткування запасів, які надійшли від постачальників або від переробників з переробки на стороні, оформлюється товарно-транспортною накладною з використанням штампу (позначення) про оприбуткування або прибутковим ордером.

Пункт 4.1 Методичних рекомендацій передбачає, що запаси на підприємствах зберігаються у спеціалізованих та інших місцях (склади, комори тощо) зберігання. Склади можуть бути загального та спеціалізованого призначення (центральні, проміжні, експедиторські та інші). Організація зберігання запасів на підприємстві здійснюється залежно від виду запасів, технології виробництва, умов постачання, умов збуту тощо.

Згідно п. 4.3 Методичних рекомендацій приймання, зберігання, відпуск та облік запасів в місцях їх зберігання здійснює матеріально відповідальна особа.

Відповідно до п. 4.4 Методичних рекомендацій керівник підприємства відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» затверджує перелік посадових осіб, яких наділяє правом підписувати документи на отримання та відпуск з місць зберігання запасів, давати дозвіл на вивезення запасів з підприємства та отримання їх від інших підприємств.

Матеріально відповідальними особами у місцях зберігання запасів ведеться кількісний облік руху запасів (крім підприємств, які застосовують метод ціни продажу) (п.4.7 Методичних рекомендацій).

Пунктом 4.8 наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів» від 10.01.2007 №2 передбачено, що облік запасів на складі здійснюються із застосуванням картки складського обліку матеріалів (М-12), яка оформляється матеріально відповідальною особою в одному примірнику на основі первинних документів у відповідності з номенклатурою запасів.

Форма картки складського обліку (М-12), яка затверджена Наказом Міністерства статистики України від 21.06.1996 №193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів», застосовується для обліку руху матеріалів на складі за кожним сортом, видом та розміром, заповнюється на кожний номенклатурний номер матеріалу і ведеться матеріально відповідальною особою (комірником, зав. складом). Записи у картці виконують на підставі первинних прибутково-видаткових документів у день, коли відбувається операція.

Документів, передбачених переліченими вище наказами, в підтвердження факту оприбуткування товарів, отриманих від ТОВ «Тір-Маркет», позивачем до суду не надано.

Як встановлено в судовому засіданні і вбачається з умов договору від 01.08.2011р. №ТМ25, поставка запчастин здійснювалась на умовах самовивозу. На підтвердження обставин фактичного отримання товару представник позивача в судовому засіданні навіть не зміг зазначити про те, яким чином позивачем був отриманий товар. В якості доказу обставини транспортування товару позивачем до суду не надано ні товарно-транспортних накладних, ні документів щодо здійснених витрат, пов'язаних з виїздом до м.Харцизьк і доставкою ТМЦ, ні наказів на відрядження працівників підприємства для отримання ТМЦ від ТОВ «Тір-Маркет» у м.Харцизьку, ні довіреностей на отримання ТМЦ.

Крім того, як вже судом зазначалось, поставка товару за договором повинна здійснюватись на умовах самовивозу зі складу ТОВ «Тір-Маркет», який знаходиться у м.Харцизьку, при цьому позивачем в судовому засіданні не надано до суду жодного обґрунтування економічної необхідності укладання договору з ТОВ «Тір-Маркет» для отримання запчастин у м.Харцизьку при тому, що місцезнаходження позивача - м.Слов'янськ, а ТМЦ (автомобільні запасні частини), які є предметом договору, не є такими, що виготовляються і реалізуються тільки ТОВ «Тір-Маркет», що в сукупності, на думку суду, підтверджує висновки податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Тір-Маркет» правочину (договору від 01.08.2011р. № ТМ25).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про правомірність дій відповідача щодо донарахування позивачеві податкових зобов'язань з податку додану вартість, оскільки він довів факт відсутності господарських відносин останнього з ТОВ «Тір-Маркет».

З урахуванням вищенаведених висновків суду, штрафні (фінансові) санкції до позивача відповідачем застосовано у відповідності до п.123.1. ст.123 Податкового кодексу України.

Таким чином позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст.ст. 2-14, 17, 18, 24, 71, 86, 94, 121, 122, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Азаріас» до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2012р. №0000271542 - відмовити в повному обсязі.

Повний текст постанови виготовлено 23.04.2013р., її вступну та резолютивну частини проголошено в судовому засіданні 18.04.2013р. в присутності представників сторін і приєднано до матеріалів справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ушенко С. В.