Ухвала суду № 31013538, 11.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1127/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Кузьменка В.В., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Національної академії Служби безпеки України за довіреністю Дівітаєва Івана Івановича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2013 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Довганя Олександра Дмитровича першого проректора (з навчальної роботи) Національної академії Служби безпеки України, Національної академії Служби безпеки України, Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2013 р. позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник Національної академії Служби безпеки України подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволені позову.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2012 позивач звернувся до Служби безпеки України з запитом на інформацію, що подається фізичними особами відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» в якому просив поінформувати з таких питань: чи отримував проректор Національної академії служби безпеки України ОСОБА_5 за весь період проходження військової служби від держави (Служби безпеки України) житло? Якщо отримував, то яке саме житло (службове чи у безстрокове користування) та у якому населеному пункті?

За результатами розгляду вказаного запиту, Національна академія служби безпеки України листом від 30.11.2012 № 29/15-7896 за підписом першого проректора Довганя О.Д. повідомила позивачу, що у зв'язку з відсутністю відповідної згоди на поширення вказаної інформації та з урахуванням того, що запитувана інформація не стосується національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, підстав для надання позивачу такої інформації не вбачається.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що Національна академія служби безпеки України неправомірно відмовила позивачу у наданні запитуваної інформації.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, аргументуючи свою позицію наступним.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом, а також надання інформації за запитами на інформацію (ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції вірно зазначено, що оскільки академія використовує бюджетні кошти на забезпечення своїх співробітників житловими приміщеннями, то остання є розпорядником інформації в розмінні п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Тобто, Національна академія служби безпеки України є розпорядником вказаної інформації.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Види та порядок обмеження доступу до інформації передбачено ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до частини 5 якої не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

До того ж, парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 20.01.2012 у справі № 1-9/2012 інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Проаналізувавши наведене, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що, інформацію щодо отримання ОСОБА_5 житла (службового чи у безстрокове користування), яку позивач просив надати на його інформаційний запит від 26.11.2012, не може бути обмежено в силу вимог ч. 5 ст. 6 «Про доступ до публічної інформації», оскільки вона належить до категорії інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, умови отримання цього майна; прізвища, імена, по батькові фізичних, які отримали це майно.

Також колегія суддів звертає увагу, що запитувана позивачем інформація відповідно до вимог ч. 6 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не належить до інформації з обмеженим доступом, оскільки вона відноситься до категорії інформації, яка вказується декларантом (в даному випадку ОСОБА_5.) у відомостях про нерухоме майно (зокрема, житлові будинки, квартири) декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, згідно з додатком до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», а саме пунктами 23-28. При цьому позивачем не запитувались відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, що зазначаються у позиціях 1 і 4, та щодо місцезнаходження об'єкта, що зазначаються у позиціях 2 та 23 - 34, що є інформацією з обмеженим доступом, яка не підлягає оприлюдненню.

Вищенаведене повністю спростовує доводи апеляційної скарги та ще раз доводить про протиправність дій Національної академії Служби безпеки України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника Національної академії Служби безпеки України за довіреністю Дівітаєва Івана Івановича - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2013 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 16.04.2013.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Кузьменко В. В.

Степанюк А.Г.