ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2013 р. Справа № 804/3572/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: представників позивача представника відповідача Пащук В.В., Борисенко Н.В. Трикозенко-Дирдіної О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Електрон» до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Електрон» звернулось до суду з позовними вимогами до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.02.2013 року №0000072210 та №0000082210.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо заниження податку на прибуток та безпідставного завищення податкового кредиту є необґрунтованими та неправомірними, оскільки господарські операції позивача мали реальний характер та підтверджуються первинними документами, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі даного акту, не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що висновки про вчинені позивачем порушення, зроблені в акті перевірки, відповідають фактичним обставинам, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України. Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Верхньодніпровською об'єднаною державною податкової інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено позапланову документальну невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Електрон» по взаємовідносинам з приватним підприємством «Фізико-технічна лабораторія» за червень 2011 року, за результатами якої складено акт від 08.01.2013 року №28/222/32182636.
Згідно висновків акту перевірки відповідачем встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Електрон»:
- пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України;
- п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.
Не погодившись з результатами перевірки, позивач звернувся до відповідача із запереченнями від 14.02.2013 року №05-01/939, на які Верхньодніпровською об'єднаною державною податкової інспекцією Дніпропетровської області надано відповідь від 25.02.2013 року №1070/10/22-2 «Про результати розгляду заперечень до акта перевірки ТОВ «НВП «Електрон», згідно якої висновки, викладені в акті перевірки, є правомірними.
28.02.2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000072210, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «НВП «Електрон» за платежем податок на подану за основним платежем 31 590,16 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 7 897,54 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000082210, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «НВП «Електрон» за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем 79 923,1 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 19 980,78 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, правомірність формування платником податку податкового кредиту визначається фактичним проведенням операцій (з придбання товару для використання у власній господарській діяльності) платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.
Судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Електрон» та приватним підприємством «Фізико-технічна лабораторія» укладено договір про надання послуг №20-04/11 від 20.04.2011 року, згідно умов якого ТОВ «НВП «Електрон» замовило послуги (виконання механічно збірних робіт пристрою детектування, виконання механічно збірних робіт захисних екранів, виконання механічно збірних робіт комутаційних коробок) у ПП «Фізико-технічна лабораторія» на загальну суму 189 540,96 грн. (у т.ч. ПДВ - 31 590,16 грн.).
За наслідками здійснення господарських операцій із ПП «Фізико-технічна лабораторія» позивачу виписано акти приймання-здачі робіт від 20.06.2011 року, податкову накладну від 20.06.2011 року №62010.
Судом встановлено, що під час укладення та виконання договору між ТОВ «НВП «Електрон» та ПП «Фізико-технічна лабораторія», з метою підтвердження статусу контрагентів як платників додатку на додану вартість, позивач звертався до офіційного сайту Державної податкової адміністрації України, згідно даних якого свідоцтво платника ПДВ №4213543 у вказаного контрагента анульовано не було, відтак будь-яких перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ним, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.
Крім цього відповідно до Довідки ЄДРПОУ ПП «Фізико-технічна лабораторія» останнє мало право здійснювати діяльність у вигляді загальних механічних операцій, що повністю відповідає предмету договору №20-04/11 від 20.04.2011 року, укладеного між підприємством позивача та його контрагентом, а саме «Виконання механозбірних робіт».
Таким чином, зазначена податкова накладна оформлена згідно із вимогами статті 201 Податкового кодексу України, підписана контрагентом позивача ПП «Фізико-технічна лабораторія» яке на момент її видачі знаходилося в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та було зареєстровано платником ПДВ.
Передача матеріалів за вказаним договором здійснювалась на підставі акту прийому передачі товарно-матеріальних цінностей, а саме: акт № 1 від 20.04.2011 року, згідно якого ПП «Фізико-технічна лабораторія» прийняло від ТОВ «НВП «Електрон» ТМЦ, та акт №2 від 20.06.2011 року про прийняття ТОВ «НВП «Електрон» ТМЦ від ПП «Фізико-технічна лабораторія».
Оплата за договором здійснена на підставі платіжного доручення №100 від 13.07.2011 року на загальну суму 189 540,96 грн. (у т.ч. ПДВ - 31 590,16 грн.).
Акт перевірки не містить обставин про встановлення будь-яких недоліків цих первинних бухгалтерських документів та обставин, які б свідчили про факт відмови позивача від надання перевіряючим відповідних документів.
Зі змісту акту перевірки вбачається, що станом на дату акту перевірки, згідно АІС «Система обробки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розмірі контрагентів» значиться завищення податкового кредиту за червень 2011 року по контрагенту ПП «Фізико-технічна лабораторія» у розмірі 31 590,16 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, висновки про відсутність реального здійснення позивачем господарських операцій, викладені в акті перевірки від 08.01.2013 року №28/222/32182636, зроблені відповідачем на підставі акту ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 09.08.2012 року №2158/22-6/33611371 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Фізико-технічна лабораторія».
Пункт 73.5 статті 73 Податкового кодексу України зазначає, що з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.
Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.
Відповідно до підпункту 4.4 пункту 4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 р. № 236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.
Суд зазначає, що у акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.
Таким чином, акт про неможливість проведення зустрічної звірки по ПП «Фізико-технічна лабораторія» не є належним доказом відсутності реального виконання господарських операцій між вказаною особою та позивачем.
Суд акцентує увагу на тому, що у випадку, якщо безпосередній контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.
Згідно підпунктів 139.1.5, 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу; витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
У відповідності до статті 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо), які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Оскільки отримання позивачем ТМЦ від ПП «Фізико-технічна лабораторія» підтверджується належними документами, оформленими відповідно до вимог чинного законодавства України, ці операції призвели до зміни реального майнового стану позивача, то суд приходить до висновку, що господарські операції із ПП «Фізико-технічна лабораторія» для підприємства позивача мали реальний і товарний характер, а одержані ТМЦ були використані в подальшому в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.
Крім того, судом встановлено, що на час здійснення господарських операцій з позивачем, ПП «Фізико-технічна лабораторія» було правоздатною та дієздатною юридичною особою, створеною та зареєстрованою у відповідності до чинного законодавства України, доказів того, що позивач знав або міг знати про недостовірність відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо вказаної юридичної особи суду не дано.
Висновки про порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит за умови реальності господарської операції. Податковим органом не надано доказів того, що позивач та його контрагент діяли зі спільним умислом, що суперечить інтересам держави з метою отримання матеріальних благ.
Отже, суд приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від контрагента.
Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем не доведено факт наявності порушень позивачем податкового законодавства, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, такими, що спростовуються матеріалами справи, а отже підлягають скасуванню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1393,93 грн. підлягає компенсації з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Електрон» до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.
Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби від 28.02.2013 року №0000072210 та №0000082210.
Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Електрон» судові витрати у розмірі 1393,93 грн. (одна тисяча триста дев'яносто три гривні дев'яносто три копійки).
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 26 квітня 2013 року.
Суддя В.В. Степаненко
Судове рішення № 31012545, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 22.04.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 804/3572/13-а. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: