Постанова № 31011784, 25.04.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2013 р. Справа № 5015/5231/12

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Данко Л.С.

При секретарі судового засідання: Ляпінському В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Торговий дім «Леопрінт» від 25.02.2013 року

на рішення господарського суду Львівської області від 11.02.2013 року

у справі № 5015/5231/12

за позовом: ТзОВ «ЕКОТЕП», м. Львів

до відповідача: ТзОВ «Торговий дім «Леопрінт», м. Пустомити, Львівська область

про: стягнення заборгованості у сумі 14 274, 29 грн.

за участю представників:

від позивача: Ткаченко С.І. - представник

від відповідача: не з'явився

Права та обов'язки сторін, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без здійснення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.02.2013 року у справі № 5015/5231/12 (суддя Шпакович О.Ф.) задоволено позовні вимоги ТзОВ «ЕКОТЕП»: стягнуто з ТзОВ «Торговий дім «Леопрінт» на користь ТзОВ «ЕКОТЕП» борг в розмірі 12 967,14 грн., пеню у сумі 749,16 грн., відсотки річних від простроченого платежу у сумі 548,27 грн., а також - судовий збір у сумі 1 609,50 грн. та витрати на оплату послуг адвоката у сумі 2 400,00 грн.

Місцевий господарський суд мотивував рішення тим, що Відповідачем порушено умови Договору поставки № 0211/12 від 02.11.2012 року в частині неналежного виконання зобов'язань по оплаті отриманої продукції, тому вимога Позивача про стягнення суми боргу - 12 967,14 грн., пені - 749,16 грн. та 3% відсотків річних простроченого платежу - 548,27 грн. є повністю обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами та відповідають нормам ст. ст. 216-218, 230, 231, 343 ГК України, ст. ст. 546-551, 625 ЦК України.

ТзОВ «Торговий дім «Леопрінт» не погодившись з висновками, викладеними у рішенні місцевого господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, оскільки судом першої інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права та висновки господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Відповідно до ст. 21 ГПК України та Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (із змінами та доповненнями) апеляційна скарга ТзОВ «Торговий дім «Леопрінт» розподілена до розгляду судді - доповідачу Процику Т.С. та розпорядженням голови суду від 11.03.2013 року у склад колегії для розгляду даної справи введено суддів - Матущака О.І. та Скрипчук О.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 15.04.2013 року.

За розпорядженням в. о. керівника апарату суду від 13.03.2013 року № 52 у справі № 5015/5231/12 призначено повторний автоматичний розподіл та за його результатами, дану справу передано на розгляд судді - доповідачу Кордюк Г.Т.

Розпорядженням в. о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 року у склад колегії для розгляду даної справи введено суддів Данко Л.С. та Гриців В.М.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу № 1104-13 від 11.04.2013 року, в якому просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з того, що в апеляційні скарзі не наведено жодних обгрунтувань Відповідача, із зазначенням того, у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі господарським судом першої інстанції.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення представника позивача, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:

02.11.2012 року між ТзОВ «ЕКОТЕП» (постачальник) та ТзОВ «Торговий дім «Леопрінт» (покупець) укладено Договір поставки № 0211/12, у відповідності до умов якого Позивач зобов'язувався поставити та передати у власність Відповідача товар, а Відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити товар (поліграфічні матеріали) у термін 10 календарних днів з моменту отримання партії товару (п. п. 1.1. та 3.2. договору).

На виконання вищевказаного договору Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 51 467,14 грн., що підтверджується двосторонніми видатковими накладними № 9150 від 02.11.2012 року та № 9176 від 05.11.2012 року.

Після порушення провадження у справі, 01.02.2013 року та 11.02.2013 року Позивачем подано Заяви про зміну та уточнення розміру позовних вимог, відповідно до яких:

- частково змінено предмет позову шляхом заявлення додаткової вимоги про стягнення з Відповідача 18% річних від простроченого платежу (у сумі 488,35 грн.), - у зв'язку з фактом прострочення платежу понад 20 днів (п. 4.4. Договору);

- зменшено розмір позовних вимог у частині суми основного боргу, яка на даний час складає 12 967,14 грн., - у зв'язку з фактом часткової сплати Відповідачем суми боргу;

- збільшено розмір позовних вимог у частині сум пені та 3% річних від простроченого платежу, які, у зв'язку з донарахуванням за наступний період (до 01.02.2013), складають, відповідно: 749,16 грн. (707,34 + 41,82) та 59,92 грн. (51,62+8,30).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з умовами п. 3.2. Договору, Відповідач зобов'язався здійснювати оплату вартості поставленої продукції у 10-денний строк з моменту її отримання, проте, допустив порушення грошових зобов'язань: оплата продукції, визначеної Видатковою накладною № 9150, здійснена несвоєчасно, а продукцію, визначену Видатковою накладною № 9176, оплачено лише частково у сумі 38 500,00 грн., а тому сума боргу складає 12 967, 14 грн., який обґрунтовано стягнуто місцевим господарським судом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до умов п. 4.3. Договору, факт прострочення оплати вартості продукції зумовлює виникнення у Боржника обов'язку зі сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (від суми боргу) за кожен день прострочення платежу, загальна сума якої (станом на 01.02.2013 року) складає 749,16 грн.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до ст. 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 749,16 грн. пені є обгрунтованою та підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Також, згідно з нормою ч. 2 ст. 625 ЦКУ, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу 3% річних від простроченого платежу, загальна сума яких складає 59,92 грн.

При цьому, річні у розмірі 3% розраховані за перші двадцять днів прострочення платежу, оскільки, згідно з умовами п. 4.4. Договору, факт порушення грошового зобов'язання понад 20 днів зумовлює нарахування Відповідачу річних у розмірі 18%, сума яких (станом на 01.02.2013 року) складає 488,35 грн.

Загальна сума 3% та 18% річних від простроченого платежу складає - 548,27 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% та 18% річних в сумі 548,27 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про включення до суми судових витрат - витрат на послуги адвоката, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

На підтвердження зазначених витрат до матеріалів справи Позивачем додана копія Договору № 14/11 про надання адвокатських послуг від 14.11.2012 року, укладеного між ТзОВ «ЕКОТЕП» (довіритель) та адвокатом Шишкою Олегом Мар'яновичем (адвокатом), який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1524 від 13.05.2009 року.

Відповідно до умов вказаного Договору 14/11 про надання адвокатських послуг від 14.11.2012 року, Адвокат зобов'язується надати Довірителю комплекс адвокатських правових послуг щодо аналізу правовідносин між Довіртелем та ТзОВ «Торговий дім «Леопрінт», які виникли на підставі Договору поставки № 0211/12 від 02.11.2012 року.

Крім того, до матеріалів справи долучений оригінал платіжного доручення від 06.12.2012 року № 6156, яким Позивач сплатив обумовлену суму 2400,00 грн. за надання адвокатських послуг згідно договору № 14/11 про надання адвокатських послуг від 14.11.2012 року.

Склад судових витрат визначений ст. 44 ГПК України і складається з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 29 листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 року № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК України, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків.

Пунктом 5 листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 року № 01-8/1270 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», визначено, що статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Таким чином, судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК України передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.10.2002 року у справі № 30/63.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про віднесення до складу судових витрат оплати послуг адвоката в сумі 2400,00 грн. є обгрунтованою, документально доведеною та підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Доводи апеляційної скарги судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються оскільки:

В апеляційній скарзі Відповідач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, проте жодного обгрунтування в апеляційні скарзі не наведено.

В апеляційні скарзі Відповідач посилається виключно на те, що судом було порушено ст. 4-3 ГПК України, якою встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Проте, Відповідачем не враховано, що абзацом 2 цієї ж статті передбачено, що сторони, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими до суду доказами.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника, а також реалізації його права на захист шляхом подання відзиву на позов по суті. Однак Відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГПК України сторони мають право, зокрема, подавати докази та браги участь в їх дослідженні

До того ж згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав законних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного! дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п 3.92 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа маже бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З аналізу вищевказаного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що місцевим господарським судом вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З врахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 11.02.2013 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Торговий дім «Леопрінт» - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст. ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Данко Л.С.