Рішення № 31010197, 24.04.2013, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження 22-ц/791/971/2013 Головуючий у першій інстанції:Черниш О.Л.

Категорія 27 Доповідач: Базіль Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року квітня місяця 24 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого: Базіль Л.В.

Суддів: Прокопчук Л.П.

Полікарпової О.М.

при секретарі: Некрасовій Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 07 лютого 2013 року ухваленого за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 18.07.2007 року вона уклала з ОСОБА_3 зі згоди її чоловіка, ОСОБА_6 договір позики, відповідно до якого вона передала відповідачам кошти в сумі 260000 грн. зі щомісячною сплатою 1,5% від суми позики за користування коштами, які відповідачі зобов'язалися повернути в строк до першої вимоги. Про отримання зазначених коштів ОСОБА_3 написала власноручно письмову розписку, в якій зазначила, що у випадку непередбачуваних обставин борг зобов'язалася повернути її донька - ОСОБА_7

Позивач зазначала, що в 2010 році на її вимогу повернути борг, відповідачі повернули його лише частково в сумі 1000,00 грн., в 2011 році 8500,00 грн., в 2012 році - 4680,00 грн.

Посилаючись на викладене з врахуванням уточнених позовних вимог позивач просила суд стягнути з відповідачів на її користь борг в сумі 245820,00 грн., заборгованість за відсотками 128583,00 грн., 21447, 34 грн. три проценти річних від простроченої суми в порядку ст.625 ЦК України, а всього стягнути кошти на загальну суму 395850,34 грн.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 07 лютого 2013 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 борг за договором позики у розмірі 374403,00 грн. та судові витрати у розмірі 3219,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позову до ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовлено.

ОСОБА_3 не погоджуючись з ухваленим рішенням подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_5 боргу в сумі 374403,00 грн. та судових витрат в розмірі 3216,00 грн. скасувати і ухвалити нове рішенням, яким відмовити в задоволенні позовних вимог за пропуском строків позовної давності.

Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував та встановив обставини, які мають значення для справи.

ОСОБА_5 в поданій апеляційній скарзі просить рішення суду в частині відмови їй в задоволенні позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми та відмови в задоволенні позову щодо відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, які беруть участь в справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню, скарга ОСОБА_5 частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5,суд першої інстанції виходив з того, що саме між позивачем та ОСОБА_3 виникли договірні зобов'язання за договором позики, повернення якої відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами, тому відповідно до ст.1049 ЦК України борг підлягає стягненню з ОСОБА_3 з врахуванням встановлених договором відсотків за користування коштами.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми боргу в розмірі 21447 грн.34 коп., відповідно до ст.625 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що умовами договору встановлений інший процент у розмірі 1.5% щомісячно.

Проте з висновком суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми погодитися не можна виходячи з наступного.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 18 липня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_3 кошти у розмірі 260000 грн., які ОСОБА_3 зобов'язалася повернути на першу вимогу.

Відповідно до умов договору позики, сторони домовилися про сплату відсотків за користування коштами в розмірі 1,5% від суми боргу щомісячно, що за розрахунком позивача, перевіреного судом становить 128583,00 грн.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

ОСОБА_3, не заперечуючи проти вищезазначених обставин щодо укладення договору позики, заперечила про існування у неї перед позивачем боргу, оскільки стверджувала, що повернула кошти на першу вимогу позивачки, яка мала місце в грудні 2008 року, проте належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту суду не надала.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За положеннями ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора на ряду з іншим зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із зазначеного слідує, що проценти, передбачені ст.625 ЦК України є різновидом цивільно - правової відповідальності і стягуються незалежно від сплати процентів, передбачених ст.1048 ЦК України.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановивши, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 виникли договірні зобов'язання за договором позики, виконання яких відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами, дійшов помилкового висновку, що відповідачка повинна нести відповідальність за порушення грошового зобов'язання в розмірі 1,5% від простроченої суми, оскільки зазначений розмір відсотків є процентами (платою) за користування чужими грошовими коштами,що передбачені ст.1048 ЦК України, а не розміром цивільно - правової відповідальності в порядку ст.625 ЦК України.

На підставі наведеного з урахуванням того, що перша вимога про повернення боргу мала місце в січні 2010 року, та відсутності доказів, підтверджуючих заперечення відповідачки щодо виконання зобов'язань за договором позики в 2008 році, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми підлягають задоволенню за період з 01.01.2010 року по день ухвалення судового рішення в сумі 22 118 грн. 15 коп.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про необґрунтовану відмову суду у задоволенні її позовних вимог про стягнення 3% річних підлягають задоволенню з підстав вищевикладених, а рішення суду в цій частині скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цих позовних вимог. Це ж рішення суду в частині стягнення загальної суми боргу підлягає зміні з 374403,00 грн. на 396521,15 коп.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 висновків суду не спростовують, а тому до уваги колегією суддів не приймаються.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що вона повернула позивачці борг в грудні 2008 року, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання як суду першої інстанції так і в апеляційному судді.

Безпідставними є доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що всі вимоги по спірному договору позики за умовами договору переходять до ОСОБА_8 чи ОСОБА_9, оскільки зазначені особи відповідного договору не укладали, а зазначення їх імен та прізвища в спірній розписці не є підтвердженням укладення такого договору.

Згідно з положеннями ст.79 ЦПК України витрати на правову допомогу є судовими витратами.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

За таких обставин, витрати, понесені ОСОБА_5 на правову допомогу та документально підтвердженні, з урахуванням положень ст..1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», підлягають відшкодуванню у розмірі 3000,00 грн. за рахунок відповідачки.

На підставі викладеного апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,307,309 ЦПК України колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 07.02.2013 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення трьох відсотків річних скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 три відсотки річних в сумі 22 118 грн.15 коп.

Це ж рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 за договором позики 374403 грн. змінити на 396521 грн.15 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 3000,00 грн. витрачених на правову допомогу.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з часу його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: