Ухвала суду № 31003876, 18.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7851/12/2670 (у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: - Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

18 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г.,

за участю представника позивача - Гладуна А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Хелен Марлен» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хелен Марлен» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелен Марлен» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 31 травня 2012 року № 0001912280.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 липня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції неповно було з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем у період з 25 квітня 2012 року по 25 травня 2012 року проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2011 валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2011.

За результатами вказаної перевірки, 28 травня 2012 року складно Акт № 146/1-22-80-30021171, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.3 п. 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у результаті чого занижено ПДВ у періоді, що перевірявся, у загальному розмірі 1274000,00 грн., у тому числі за грудень 2010 року у розмірі 1274000,00 грн.

В акті перевірки також зазначено, що у ТОВ "Тартаруга", з яким позивач мав договірні відносини, відсутні необхідні умови для ведення фінансово-господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення та транспортні засоби, на підставі чого відповідач зробив висновок, що договір на поставку товарів народного споживання від 01 грудня 2010 року № 1 укладено між позивачем та ТОВ "Тартаруга" без мети настання реальних наслідків.

На підставі акту перевірки, 31 травня 2012 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" у розмірі 1274000,00 грн. за основним платежем та у розмірі 318500,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. за №168/97-ВР (який був чинній на час виникнення спірних правовідносин), податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.4.1, пп.. 7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» - податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23 червня 1997 року № 2333/2037 визначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг) та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до положень п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, законодавством передбачена необхідність обов'язкового підтвердження суб'єктами господарювання товарності (фактичності) здійснених операцій, суми ПДВ за якими включаються до складу податкового кредиту. Однак позивачем, як видно із матеріалів справи, не було допустимими доказами доведену суду такої товарності (фактичності) операцій із контрагентом ТОВ "Тартаруга".

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 07 лютого 2012 року зазначено, що наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.12.2010р. між позивачем та ТОВ «Тартаруга» укладено договір на поставку товарів народного використання №1.

Відповідно до пп. 1.1 п. 1 Договору продавець (ТОВ «Тартаруга») зобов'язується поставити покупцю (Позивач) товари в кількості, асортименті і за ціною, вказаною в накладних.

На підтвердження реальності вчиненої між Позивачем та ТОВ «Тартаруга» господарської операції, позивачем було надано податкові накладні, видаткові накладні та відповідні розрахункові документи.

Проте, колегія суддів зазначає, що податкові накладні, виписані ТОВ "Тартаруга" на підставі договору № 1, не можуть бути підставою для формування позивачем податкового кредиту з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підставі постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПА у місті Києві від 01 грудня 2011 року, прийнятої у кримінальній справі № 73-207 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Тартаруга" з питань відображення податкового кредиту, сформованого за рахунок ТОВ "Пристекс ЛТД", ТОВ "Профіт Голд", ТОВ "Феррум груп" та податкових зобов'язань, сформованих за рахунок позивача за грудень 2010 року та лютий 2011 року, в результаті якої складено акт від 27 грудня 2011 року № 1585/3-23-70.

Суд апеляційної інстанції відмічає, що кримінальна справа № 73-207, в межах якої була прийнята постанова слідчого про призначення перевірки ТОВ "Тартаруга", була порушена за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення ТОВ "Пристекс ЛТД", ТОВ "Профіт Голд", з метою прикриття незаконної діяльності та за фактом умисного ухилення від сплати податків, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Під час розслідування даної кримінальної справи, зокрема встановлено, що ТОВ "Пристекс ЛТД", ТОВ "Профіт Голд" протягом 2008-2011 років нібито надавали послуги та виконували роботи на замовлення ТОВ "Тартаруга".

При цьому, у ході перевірки ТОВ "Тартаруга" з'ясовано, що ТОВ "Пристекс ЛТД", "Профіт Голд" проводили діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у зв'язку з чим неможливо підтвердити податковий кредит, сформований ТОВ "Тартаруга" на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Пристекс ЛТД", "Профіт Голд".

Крім того, в акті перевірки також зазначено, що у ТОВ "Тартаруга" відсутні необхідні умови для ведення фінансово-господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення та транспортні засоби, на підставі чого відповідач зробив висновок, що договір на поставку товарів народного споживання від 01 грудня 2010 року № 1 укладено між позивачем та ТОВ "Тартаруга" без мети настання реальних наслідків.

Ці обставини не спростовуються матеріалами справи.

Таким чином вірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідач спростував доводи позивача та довів правомірності свого рішення.

Суд першої інстанції, в свою чергу, дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та прийшов до вірного висновку про те, що адміністративний позов ТОВ «Хелен Марлен» не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Хелен Марлен» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2012 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Хелен Марлен» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 липня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Ухвалу в повному тексті виготовлено 23.04.2012 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.