Ухвала суду № 31001194, 24.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/77059/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої: суддів:Блажівської Н.Є., Веденяпіна О.А., Цвіркуна Ю.І.розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 9 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2012 року

у справі №2-а/2506/1450/12

за позовом ОСОБА_4

до Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції

третя особа Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові

про визнання дій протиправними та скасування постанови, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_4 5 липня 2012 року звернулась до суду з позовом до Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові про визнання дій державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції при примусовому виконанні рішення, які виявилися у винесені постанови про закінчення виконавчого провадження № 31311641 по справі № 2а-3752/10 без виконання неправомірними, скасування постанови державного виконавця.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 9 серпня 2012 року позов задоволено: визнано протиправними дії Заступника начальника Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції та постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 31311641 від 27 квітня 2012 року з примусового виконання виконавчого листа від 6 грудня 2011 року, виданого Деснянським районним судом міста Чернігова про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України вм. Чернігові вчинити перерахунок ОСОБА_4 підвищення до пенсії відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 20 квітня 2010 року по 20 жовтня 2010 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2012 року апеляційну скаргу Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції залишено без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 9 серпня 2012 року залишено без змін.

Вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, Деснянський відділ державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції просить скасувати постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 9 серпня 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2012 року по справі №2-а/2506/1450/12 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 3 грудня 2010 року зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові здійснити перерахунок підвищення до пенсії ОСОБА_4 відповідно до положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 20 квітня 2010 року по 20 жовтня 2010 року.

Постановою Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 21 лютого 2012 року ВП № 31311641 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2а-2506/3752/10, що виданий Деснянським районним судом м. Чернігова на підставі постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 3 грудня 2010 року.

Постановою Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 27 квітня 2012 року виконавче провадження ВП № 31311641 закінчено.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Відповідно до частини 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» у paзi, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно iз законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, i повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

В силу положень частини 1 статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин) У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно i в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції є протиправними, оскільки ним не були виконані усі дії, що передбачені законом та передують винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження. Відтак, постанова про закінчення виконавчого провадження винесена відповідачем передчасно, без врахування всіх обставин у справі, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України i є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно з частиною 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України.

Щодо тверджень Відповідача про відсутність коштів на виконання рішення суду у третьої особи - Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 74 рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» зазначив, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про виплату боргу.

В той же час, статтею 6 Конвенції передбачено право на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року, пункт 68).

Відтак, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі судові рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція Відповідача не знаходить підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, з урахуванням наведеного, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а

Касаційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 9 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові про визнання дій протиправними та скасування постанови залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча : Н. Є. Блажівська

Судді: О.А. Веденяпін

Ю.І. Цвіркун