Ухвала суду № 31000488, 22.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2013 року м. Київ К-29332/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Лосєв А.М. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2010 р.

у справі №2а-129/10/1670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2010 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30.07.2009 р. №0003902301/0/2387, від 13.11.2009 р. №0003902301, від 29.12.2009 р. №0003902301/2/4122, від 29.12.2009 р. №0005902301/2/4123.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.03.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.03.2009 р., про що складено акт від 20.07.2009 р. №4162/23-209/00152307, яким встановлено порушення позивачем п.4.6 ст.4 та п.6.2 ст.6 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту від 01.10.1999 р. №231/539/118/219 (далі - Інструкція), внаслідок чого позивачем занижено податкове зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування на 109852,98 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.07.2009 р. №0003902301/0/2387, яким позивачу визначено податкове зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування у розмірі 153596,00 грн., у тому числі 109852,98 грн. за основним платежем та 43743,02 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками адміністративного узгодження, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.10.2009 р. №0003902301/1/3238, від 29.12.2009 р. №0003902301/2/4122, аналогічні за змістом. Разом з тим, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2009 р. №0005902301/2/4123, яким позивачу визначено податкове зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування на суму 35026,23 грн., з яких 25192,27 грн. за основним платежем та 9833,96 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган виходив з того, що позивачем занижено збір за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики за період з 01.01.2008 р. по 31.03.2009 р. на 109852,98 грн., оскільки збір має бути розраховано, виходячи з обсягів фактично використаної води (підземної, поверхневої, отриманої води, у встановленому законодавством порядку, і інших водокористувачів) з урахуванням обсягу витрат води у їх системах водопостачання, установлених лімітів, нормативу збору та коефіцієнтів, що не було зроблено позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги, судами попередніх інстанцій було зазначено, що реалізація позивачем програми ліквідації забруднення, яка була розроблена профільною державною науковою установою, і підлягала, у тому числі, у вилученні з підземних горизонтів забруднених нафтопродуктами вод, їх очищенні та поверненні до природних ланок, - не є використанням підземних вод у виробництві з метою отримання продукції, задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, а тому не є об'єктом нарахування збору за використання водних ресурсів, а також з того, що зм'якшена вода є продукцією, яка не може бути віднесена до категорії водних ресурсів (поверхневих, підземних або морських вод), оскільки суттєво відрізняється від природної води як за хімічним складом, так і за собівартістю.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем була реалізована програма ліквідації забруднення у зоні впливу позивача, де сформувалося джерело забруднення ґрунту та підземних і поверхневих вод, а саме: очисних споруд Кременчуцької НПЗ, які розташовані за межами території позивача та призначені для прийому стічних вод.

Відповідно до ст.48 Водного кодексу України, спеціальне водовикористання - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами, насамперед, для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно з пунктом 4.8 Інструкції збір за використання водних ресурсів не справляється за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод.

При цьому, судами попередніх інстанцій зазначено, що відображення підприємством у формі державної статистичної звітності 2-ТП (водгосп) всіх обсягів води, включаючи і обсяги вилучених з підземних горизонтів та очищених від нафтопродуктів, відповідає вимогам пункту 7 статті 44 Водного кодексу України.

Згідно з цією нормою водокористувачі зобов'язані здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Отже, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зроблено висновок про те, що реалізація позивачем програми по ліквідації забруднення не є об'єктом нарахування збору за використання водних ресурсів.

Одним із порушень, пов'язаних з донарахуванням збору за спеціальне водокористування, встановлених податковими органом, є також те, що позивач не сплатив збір за спеціальне водокористування за обсяги використаної на виробничі потреби води, отриманої від Кременчуцької ТЕЦ, та за обсяги стічних вод, отриманих від підприємств північного промислового вузла м. Кременчук.

За твердженнями відповідача, якщо позивач відображає у формі державної статистичної звітності 2-ТП (водгосп) обсяги отриманої від Кременчуцької ТЭЦ пом'якшеної води та обсяги стічних вод інших переданих іншими водокористувачами після використання у господарській діяльності, то ці обсяги є об'єктом для нарахування збору за спеціальне використання водних ресурсів відповідно до пункту 4.2 Інструкції «Про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту».

Зазначеною нормою встановлено, що водокористувачі, які використовують у встановленому законодавством порядку воду, отриману від інших водокористувачів, справляють збір до відповідних бюджетів за обсяги фактично використаної води з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.

За висновком судів попередніх інстанцій, таке твердження відповідача є хибним, оскільки у цьому випадку виникає невідповідність приписам Водного кодексу України. Зокрема, згідно зі статтею 1 Водного кодексу України, води - всі води (поверхневі, підземні, морські), які входять до складу природних ланок круговороту води, а згідно з частиною 1 статті 30 цього Кодексу збір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об'єктів та за скидання забруднюючих речовин.

Частиною 7 статті 30 названого Кодексу встановлено, що платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

У даному випадку первинним водокористувачем є Кременчуцький міськводоканал, який за допомогою власних водозабірних споруд та технологічного обладнання отримує поверхневу (природну) воду з річки Дніпро, а вторинними користувачами є ті підприємства, які отримують воду з водозабірних споруд Кременчуцького міськводоканалу (Кременчуцька ТЕЦ, Кременчуцьке районне нафтопровідне управління філіал «ПДМН» ВАТ «Укртранснафта», ВАТ «КЗТВ», ТОВ «Промсистема»).

Отже, вказані суб'єкти господарювання відносяться до водокористувачів, які зобов'язані відображати у формі 2-ТП (водгосп) обсяги поверхневої води, забраної з природного джерела - річки (для водоканалу) та прийнятої з водозабірних споруд первинного водокористувача (для Кременчуцької ТЕЦ та інших підприємств). При цьому кваліфікуючою для того ознакою слід визнати: 1) незмінність природного ресурсу, що передається від первинного водокористувача до вторинного (природна поверхнева вода річки Дніпро); 2) сплата первинним та вторинними водокористувачами збору за спеціальне використання водних ресурсів до бюджету відповідно до обсягів отриманого природного ресурсу; 3) мета отримання природного ресурсу (використання у господарській діяльності для виготовлення товарної продукції, надання послуг).

Сплата збору за спеціальне використання водних ресурсів, нарахованого на обсяги водних ресурсів, які після використання у господарській діяльності передавалися у вигляді стічних вод позивачу для очищення та випаровування у ставку-випарнику підтверджується листами КРНУ філіал «ПДМН» ВАТ «Укртранснафта», ВАТ «КЗТВ», ТОВ «Промсистема» та Кременчуцької ТЕЦ.

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано прийшли до висновку про те, що позивач з урахуванням вимог Інструкції та Водного кодексу України не є платником збору за спеціальне водокористування за обсяги використаної на виробничі потреби води, отриманої від Кременчуцької ТЕЦ, та за обсяги стічних вод, отриманих від підприємств північного промислового вузла м. Кременчука.

Що стосується пом'якшеної води, яка виготовляється Кременчуцькою ТЕЦ та поставляється позивачу, то суди першої та апеляційної інстанцій також обґрунтовано не погодилися з доводами відповідача з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що Кременчуцька ТЕЦ не передає природну поверхневу воду іншим водокористувачам, а використовує її для власних потреб та у господарській діяльності. Позивач, інші підприємства та мешканці м. Кременчука отримують вже не поверхневу воду водного об'єкту отриманого з р. Дніпро, а послуги та товари (постачання теплової та електричної енергії, пару, тощо).

Як вбачається з умов договору постачання від 11.01.2007 №19/889/3/2111, укладеного між ВАТ «Полтаваобленерго» (структурним підрозділом якої є Кременчуцька ТЕЦ) (теплопостачальна організація) та позивачем (споживач) на користь останнього були поставлені зм'якшена вода та попутна теплова енергія.

Пом'якшення води - це обробка води з метою видалення з води іонів кальцію та магнію, що зумовлюють її жорсткість, яка може бути усунута методами осадження та катіонування.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які зазначили, що зм'якшена вода є продукцією, яка не може бути віднесена до категорії водних ресурсів (поверхневих, підземних або морських вод), оскільки суттєво відрізняється від природної води як за хімічним складом, так і за собівартістю. Належним водокористувачем і платником збору за спеціальне водокористування є Кременчуцька ТЕЦ, яка отримує водний ресурс (природну воду) і використовує його у власній господарській діяльності для виготовлення товарної продукції (зм'якшеної води).

Отже, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 30.07.2009 р. №0003902301/0/2387, від 13.11.2009 р. №0003902301, від 29.12.2009 р. №0003902301/2/4122, від 29.12.2009 р. №0005902301/2/4123.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2010 р. у справі №2а-129/10/1670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Лосєв А.М. Муравйов О.В.