Ухвала суду № 31000483, 22.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2013 року м. Київ К-42977/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Лосєв А.М. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «SINTON»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2010 р.

у справі №2а-44271/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «SINTON»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Харкова

та Управління державного казначейства у Жовтневому районі м.Харкова,

за участю Прокурора Жовтневого району м.Харкова,

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «SINTON» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Харкова та Управління державного казначейства у Жовтневому районі м.Харкова (далі - відповідачі) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.05.2009 р. №0000231600/0, від 16.07.2009 р. №0000231600/1, від 11.09.2009 р. №0000231600/2, від 02.12.2009 р. №0000231600/3 та стягнення з Державного бюджету України 97 165,00 грн. відшкодування податку на додану вартість за лютий та березень 2009 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2010 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідачі письмові заперечення на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслали.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 817 833,00 грн. на рахунок платника у банку за лютий 2009 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за січень 2009 р. та з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 490 393,00 грн. на рахунок платника у банку за березень 2009 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за лютий 2009 р., про що складено акт від 18.05.2009 р. №892/16-12/32440036.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.1.3 ст.1 та п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168), а саме - завищено заявлену до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість за лютий 2009 р. на 69 441,00 грн., за березень 2009 р. на 27 724,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2009 р. №0000231600/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 97 165,00 грн.

За наслідками адміністративного узгодження податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.07.2009 р. №0000231600/1, від 11.09.2009 р. №0000231600/2, від 02.12.2009 р. №0000231600/3, аналогічні за змістом.

Під час апеляційного узгодження податковим органом була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2009 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалося за січень 2009 р.; за березень 2009 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалося за лютий 2009 р., про що було складено акт від 15.07.2009 р. №1138/16/12/32440036, яким підтверджено висновки попереднього акту перевірки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що п.7.4 ст.7 Закону №168 встановлює, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не сам лише факт оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податків.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «Еліт-Агро-Транс» укладено договір купівлі-продажу олії соняшникової від 16.09.2008 р. №47-1а, за яким, згідно даних податкових та видаткових накладних, у січні 2009 р. позивачем відображено отримання олії соняшникової на 172 959,96 грн., у т.ч. ПДВ - 28 826,66 грн.

Постачання олії здійснювалося на умовах франко-склад ВАТ «Сумський завод продтоварів», при цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, документів на підтвердження транспортування пшениці позивачем не надано.

Між позивачем та ПП «Еліт-Агро-Транс» 27.01.2009 р. укладено договір №9-1 купівлі-продажу пшениці 6 класу, згідно даних податкових та видаткових накладних по якому у січні 2009 р. позивачем відображено отримання позивачем пшениці на 243 688,80 грн., у т.ч. ПДВ - 40 614,80 грн.

Постачання здійснювалося на умовах франко-борт машини ЗАТ «Великобурлуцьке ХПП», ЗАТ «Куп'янський КХП» Харківська область. Склад ЗАТ «Великобурлуцьке ХПП» зобов'язався зберегти зерно у кількості 246111 кг у строк до 01.03.2009 р. Склад ЗАТ «Куп'янський КХП» зобов'язався зберегти зерно у кількості 58500 кг у строк «до запитання». При цьому документи, що підтверджують транспортування пшениці позивачем не надано.

Крім того, відповідачем у ході перевірок позивача з метою вирішення питання щодо обґрунтованості відшкодування ПДВ з бюджету було направлено запит на проведення зустрічних перевірок від виробника по одному з основних постачальників позивача - ПП «Еліт-Агро-Транс», з відповіді на який встановлено, що останній не є виробником відвантаженої продукції (олії соняшникової та пшениці 6 класу), при цьому постачальників продукції не повідомлено.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону №168 визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Зміст пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 визначає, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 Закону №168 встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Аналіз зазначених норм свідчить, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створює не сам факт укладення договорів та виписування податкових накладних, а фактична поставка товару або послуг, тому що право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Зважаючи на підтвердження матеріалами справи та висновками судів факту штучного створення документообігу задля імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідні угоди позивача із вказаними контрагентами мають характер безтоварних, які не спрямовані на фактичні зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі сторін правочинів у відповідності до їх змісту.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «SINTON» залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2010 р. у справі №2а-44271/09/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Лосєв А.М. Муравйов О.В.