Ухвала суду № 31000446, 22.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2013 року м. Київ К-41279/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Лосєв А.М. Муравйов О.В.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Хмель О.М.,позивача:Ульянової Г.В.,відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2010 р.

у справі №2а-1164/09/2670

за позовом Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

та Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерний комерційний банк «Правекс-Банк» (далі-позивач) звернувся з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові та Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі-відповідачі) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2009 р. позов задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 31.01.2006 р. №0000052200/0, судові витрати у розмірі 3,40 грн. присуджено на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 31.01.2006 р. №0000052200/0 у частині нарахування податкових зобов'язань на суму 223 100,58 грн.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідачі звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, у яких просять його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові в повному обсязі.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на вказані касаційні скарги, за змістом яких проти їх вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні касаційних скарг та залишити рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Харківської філії позивача за період з 01.10.2003 р. по 30.09.2005 р., за результатами якої складено акт від 19.01.2006 р. № 24/50-0/22683815.

У ході поведеної перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог п. 1 ст. 6, п. 7, ст. 9 та п. 2 ст. 19 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. «Про прибутковий податок з громадян», пп. 6.1 п. 6, пп. 7.1 п. 7, п. 9 та пп.19.2 п. 19 Інструкції «Про прибутковий податок з громадян», затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 р. № 12, у результаті чого було встановлено неутримання та неперерахування до бюджету прибуткового податку з доходів громадян у період з 01.10.2003 р. по 30.09.2005 р. на суму 74 366,86 грн.

Крім того, перевіркою було встановлено порушення позивачем пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п.8.1 ст. 8 та п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб на суму 102,96 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.01.2006 р. № 0000052200/0, яким позивачу визначено податок з доходів фізичних осіб (прибутковий податок з громадян) у розмірі 223 409,46 грн., у тому числі основний платіж - 74 469,82 грн., штрафні (фінансові) санкції - 148 939,64 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що спірним вказане податкове повідомлення-рішення є лише в частині 223 100,58 грн., тоді як визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 102,96 грн. позивачем не оскаржується.

Судовими інстанціями було встановлено, що підставою для визначення податкового зобов'язання позивачу став висновок податкового орану, викладений в акті перевірки про неправомірне, на думку відповідача, обчислення позивачем прибуткового податку виходячи не із неоподатковуваного мінімуму, а з мінімальної заробітної плати, у зв'язку із чим прибутковий податок з доходу робітників банківської установи у період з 01.10.2003 р. по 31.12.2003 р. був утриманий та врахований до бюджету не в повному обсязі.

У той же час, із наведеними висновками податкового органу обґрунтовано не погодились попередні судові інстанції зважаючи на таке.

Так, основним Законом з питання оподаткування доходів фізичних осіб, якій діяв на час виникнення спірних правовідносин, був Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».

За змістом положень ст. 2 вказаного Декрету об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел, як на території України, так і за її межами.

Статтею 6 цього ж Декрету визначено, що сукупний оподатковуваний доход зменшується на суму, що не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано доход, встановленого чинним законодавством розміру мінімальної місячної заробітної плати (неоподатковуваний мінімум). Неоподатковуваний мінімум введено в шкалу ставок оподаткування (пункт 1 ст. 7 Декрету).

Таким чином, правовий аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що під неоподатковуваним мінімумом для обчислення прибуткового податку з громадян за місцем основної роботи є мінімальна заробітна плата.

Зазначена обставина не створювала суперечностей до прийняття Президентом України Указу «Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян», яким встановлювалися ставки прогресивного оподаткування доходів громадян з урахуванням неоподатковуваного мінімуму.

Податковий орган при визначенні бази оподаткування дійшов висновку, що положення Декрету, який передбачав сплату прибуткового податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян, слід було застосовувати з урахуванням неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та ставок їх прогресивного оподаткування, установлених наведеним Указом.

Попередні судові інстанції, відхиляючи наведені доводи відповідача обґрунтовано визначились із тим, що положення Указу Президента України «Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки це суперечить принципу верховенства права, а також з тих причин, що норми Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» мають вищу юридичну силу при регулюванні даних відносин.

Крім того, судова колегія вважає за доцільне вказати на приписи пп. 4.4.1 п. 4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким передбачено, що у разі, коли законодавство припускає неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.

Таким чином зважаючи на той факт, що на час виникнення спірних правовідносин Декрет мав силу закону України та передбачав спеціальні норми для оподаткування певних видів доходів громадян, судова колегія вбачає аргументованими та правильними висновки суду апеляційної інстанції стосовно необхідності задоволення позовних вимог в частині визнання нечинним спірного податкового повідомлення-рішення від 31.01.2006 р. №0000052200/0 на суму 223 100,58 грн.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявлених касаційних скарг порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2010 р. у справі №2а-1164/09/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Лосєв А.М. Муравйов О.В.