Ухвала суду № 31000374, 16.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2013 року м. Київ К-41920/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Кошіля В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2009 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року

у справі № 2а-10798/09/1570

за позовом Одеської залізниці

до Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року, позов Одеської залізниці (позивач) до Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області (відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002091700/0 від 10 квітня 2009 року та № 0002091700/1 від 08 травня 2009 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Знам'янська ОДПІ Кіровоградської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2009 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку відокремленого структурного підрозділу Одеської залізниці колійної машинної станції № 63 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 92/23-10/01071350 від 06 квітня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002091700/0 від 10 квітня 2009 року, яким станції визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів з фізичних осіб в розмірі 93 289,11 грн. (31 096,37 грн. - основний платіж, 62 192,74 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скарги відокремленого структурного підрозділу залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002091700/1 від 08 травня 2009 року.

Перевіркою встановлено порушення колійною машинною станцією № 63 підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV) у зв'язку з неутриманням та неперерахуванням до бюджету податку з доходів фізичних осіб з виплачених надбавок до тарифних ставок та посадових окладів працівникам, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1.1 статті 1 Закону № 889-IV для цілей цього Закону під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Частиною 3 статті 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що до інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пункту 3.16 розділу 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, до фонду оплати праці не належать надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер у розмірах, визначених чинним законодавством.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1999 року № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний характер)» передбачено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.

Згідно з пунктами 1, 2 розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).

В свою чергу, як встановлено судами, пунктом 4.6 колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом колійної машинної станції № 63 Одеської залізниці на 2006 - 2010 роки, передбачено, що службові поїздки залізничників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний характер вважаються відрядженнями, при цьому зберігається чинний порядок обліку виплат за роз'їзний характер робіт.

Підтвердженням фактичного знаходження працівників відокремленого структурного підрозділу у відрядженнях є досліджені судовими інстанціями відомості обліку роз'їздів за формою ФРУ № 12, як того вимагає Положення про порядок і умови відшкодування витрат працівникам залізничного транспорту, робота яких постійно проходить в дорозі або має роз'їзний характер, а також при службових поїздках в межах обслуговування дільниць, в тому числі при роз'їздах за межі України, затверджене наказом Укрзалізниці від 10 липня 2002 року № 285-Ц.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли обґрунтованого висновку про те, що виплата надбавок до тарифних ставок та посадових окладів працівникам, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, в даному випадку прирівнюється до виплати добових відрядженим та, згідно з вимогами підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону № 889-IV, не включається до складу доходів працівників, що підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2009 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Кошіль В.В.