Ухвала суду № 31000364, 11.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2013 року м. Київ К-42041/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Приходько І.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010

у справі № 2а-10696/10/267

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськбуд-1»доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києвапровизнання протиправними та скасування рішенняВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрміськбуд-1» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Укрміськбуд-1») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва) про визнання протиправними дії відповідача щодо винесення акту перевірки від 31.07.2009 за №3813/2305/35262441, скасування акту перевірки від 31.07.2009 за №3813/2305/35262441, скасування податкових повідомлень-рішень №0002722305/0/34762 від 11.08.2009, №0002722305/1/46803 від 28.10.2009, №0001152305/3/13988 від 20.04.2010.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2010, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №000272305/0/34762 від 11.08.2009, №0002722305/1/46803 від 28.10.2009, №0001152305/3/13988 від 20.04.2010. В іншій частині задоволення позову відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, з 20.07.2009 по 28.07.2009 відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 17.07.2007 по 31.03.2009, за результатами якої складено акт перевірки від 31.07.2009 №3813/2305/35262441.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення від 11.08.2009 №0002722305/0/34762 яким позивачу, за порушення пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було визначено податкові зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 16243,60 грн., з яких 12642,00 грн. основного платежу та 3601,60 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами апеляційного узгодження податкового зобов'язання, вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарги позивача без задоволення, а відповідачем прийнято нові рішення №0002722305/1/46803 від 28.10.2009 та №0001152305/3/13988 від 20.04.2010.

Прийняття оскаржуваних рішень мотивовано висновками акту перевірки про те, що, в порушення пп. 5.3.2 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем завищено скориговані валові витрати всього у сумі 6137500,00 грн., у тому числі за І квартал 2008 року в сумі 1666667,00 грн., за II квартал 2008 року в сумі 2129166,00 грн., за III квартал 2008 року в сумі 333334,00 грн., за IV квартал 2008 року 1758333,00 грн., та за І квартал 2009 року в сумі 250000,00 грн. по об'єктам не завершеного будівництва за проектно-вишукувальні роботи, а саме: - топогеодезичні роботи по об'єкту; - нанесення меж земельних ділянок; - інженерно-геологічні вишукування; - роботи по організації розгляду та підготовки до погодження проектної документації щодо будівництва; - перенесення на місцевість будівельних висей; - інженерно-геологічні вишукування на ділянці; - виконання робіт по погодженню генплану; - перед проектні проробки та інші.

Актом перевірки було сформульовано висновок, що, оскільки об'єкти незавершеного будівництва, балансова вартість яких складається з нарахованих витрат на створення таких об'єктів, до введення їх в експлуатацію не використовуються в господарській діяльності платника податків, то такі об'єкти до цього моменту не вважаються основними фондами на підставі пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, з метою оподаткування, об'єкти незавершеного будівництва не підпадають під визначення «основних фондів», і витрати на придбання та будівництво до введення таких об'єктів в експлуатацію амортизації не підлягають.

Крім цього відповідачем було сформульовано іще висновок про те, що до введення в експлуатацію об'єктів капітального будівництва та/або їх використання в господарській діяльності, або реалізації витрати на їх створення не зменшують об'єкт оподаткування шляхом нарахування амортизації та не включаються до складу валових витрат.

Суди попередніх інстанцій правомірно не погодилися з такими висновками відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», визначення основних фондів та їх груп наведено в п. 8.2 вказаного Закону. Отже, саме вказаний розділ названого Закону встановлює єдине визначення термінів та критеріїв, які застосовуються в даному Законі.

Так, пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 встановлено, що під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Таким чином, для відповідності визначенню основного фонду об'єкт має відповідати певним критеріям: призначення для використання у господарській діяльності платника податку (тобто конкретного платника податку, який придбаває об'єкт, а не будь якої особи); термін використання такого об'єкту має перевищувати 365 календарних днів з дня введення в експлуатацію матеріальних цінностей (ідентифікуючою є дата введення в експлуатацію конкретного об'єкта будь-яким платником податку); вартість об'єкта має перевищувати встановлений розмір та поступово зменшуватись.

Судами зазначено, що позивач стверджував, що ним не планувалося використання об'єктів нерухомого майна в господарській діяльності протягом року, позивач взагалі не має намір ставати власником побудованого майна.

Отже, нерухоме майно, яке будується позивачем, не є основними фондами позивача.

Актом перевірки встановлено, що позивачем віднесено до складу валових витрат суми, сплачені за проектно-вишукувальні роботи, а саме: топогеодезичні роботи по об'єкту; - нанесення меж земельних ділянок; інженерно-геологічні вишукування; роботи по організації розгляду та підготовки до погодження проектної документації щодо будівництва; перенесення на місцевість будівельних вісей; інженерно-геологічні вишукування на ділянці; виконання робіт по погодженню генплану; перед проектні проробки та інші.

До матеріалів справи залучено копії договорів та актів приймання здачі виконаних робіт, на підставі яких позивачем було оплачено вищезазначені роботи.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Отже, вищезазначеними нормами прямо передбачено включення до складу валових витрат будь-яких витрат за виключенням встановлених у самому Законі обмежень.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із ст. ст. 8 і 9 та пп. 7.9.4 п. 7.9 ст. 7 цього Закону.

Отже, згідно з вищезазначеною правовою нормою встановлено обмеження для віднесення до складу валових витрат, витрати, які підлягають амортизації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що об'єкти нерухомого майна не є основними фондами позивача, витрати на їх поліпшення не підлягають амортизації позивачем.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.

Оскільки визначення платежів, які відносяться до валових витрат є частиною порядку обчислення оподатковуваного прибутку, то судами вірно зазначено неправомірне застосування норм інших нормативно правових актів до визначення кола валових витрат, в тому числі застосування Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Згідно з нормами «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327, акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання (п.1.3).

Отже, висновки акту перевірки є службовим документом, є носієм доказової інформації, проте, акт не може бути визнаний рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)І.В. Приходько (підпис)М.О. Федоров

З оригіналом згідно Помічник суддіО.Я. Меньшикова