Ухвала суду № 31000314, 08.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2013 року м. Київ К-39737/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.10.2010 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.11.2010 р.

у справі №2а-19771/10/0570

за позовом Дочірнього підприємства «Інгаз»

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.10.2010 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.11.2010 р., задоволено адміністративний позов Дочірнього підприємства «Інгаз» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області (далі - відповідач). Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.04.2010 р. №0000192300/0 та №0000182300/0.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок, заявленої у декларації за листопад 2008 р.

За результатами перевірки складено акти від 16.04.2010 р. №400/23-111/14361569 та №401/23-111/14361569, згідно висновків яких встановлено порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, абз. «а» п п. 7.7.2, п п. 7.7.3, 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 499 071, 00 грн., тобто було знято всю суму, заявлену позивачем до відшкодування по декларації за листопад 2008 р.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.04.2010 р. №0000182300/0, яким зменшено позивачу бюджетне відшкодування з податку на додану вартість по декларації за листопад 2008 р. у розмірі 184 177, 00 грн. та від 16.04.2010 р. №0000192300/0, яким зменшено позивачу бюджетне відшкодування з податку на додану вартість по декларації за листопад 2008 р. у розмірі 314 894, 00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Підставою для висновків відповідача про порушення позивачем наведених нормативних приписів, став висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, відповідно до якого платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, у зв'язку з тим, що при відпрацюванні ланцюгів постачальників виявлено взаємовідносини із суб'єктами господарювання, відповідь на запити зустрічних перевірок по яких не надано, у зв'язку з чим неможливо підтвердити факт надходження податку на додану вартість до бюджету.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п. п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. п. 7.7.2 п. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення позивачу суми заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, стало встановлення податковим органом факту непідтвердження надходження до бюджету зазначеного податку, сплаченого позивачем в ціні придбаного у контрагентів товару, у ланцюгу поставок товару.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання або відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення контролюючим органом позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Зважаючи на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що судами попередніх інстанцій при поставленні рішень про задоволення адміністративного позову у даній справі було дотримано вимоги матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.10.2010 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.11.2010 р. у справі №2а-19771/10/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.