Ухвала суду № 31000002, 18.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2013 р.Справа № 2а-1870/5486/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної податкової інспекції в м.Сумах Сумської області Державної податкової служби, Товариства з обмеженою відповідальністю "Платан-сервіс" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.01.2013р. по справі № 2а-1870/5486/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Платан-сервіс"

до Державної податкової інспекції в м.Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Платан-сервіс", звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сумах від 26.01.2012 року №0000651503/0/6649 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 19743 грн.00 коп., із них за основним платежем 16343 грн. 60 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 3399 грн. 40 коп.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04.01.2013 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Платан-сервіс" задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000651503/0/6649 від 26 січня 2012 року в частині визначення суми зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 16992 грн. 00 коп., з яких: за основним платежем 13593 грн. 60коп., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 3398 грн. 40коп.

В іншій частині позовних вимог- відмовлено за необґрунтованістю.

Стягнуто з Державного бюджету на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Платан-сервіс" сплачений при поданні позову судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 169 грн.92коп.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Також, не погоджуючись з прийнятою постановою, апеляційну скаргу подав позивач, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.12.2011 року ДПІ в м. Сумах проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань достовірності визначення податкового кредиту за жовтень 2009 року, квітень 2011 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 03.01.2012 року №14/15-319/34451888 (а.с.8-16), яким встановлено порушення позивачем п.1.7 ст.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1, 7.7 ст.7, п.10.2 ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість", а також п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України та завищення позивачем суми податкового кредиту на 16343 грн. 60 коп., в т.ч.: за жовтень 2009 року на суму 13 593 грн. 60 коп. та за квітень 2011 року - на суму 2750 грн. 00 коп.

На підставі висновків акта перевірки 26 січня 2012 року ДПІ в м. Сумах прийнято податкове повідомлення-рішення №0000651503/0/6649, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 19743 грн. 00 коп., із них за основним платежем 16343 грн. 60коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 3399 грн. 40 коп. (а.с.17).

Не погоджуючись з зазначеним податковим повідомленням-рішення, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000651503/0/6649 від 26 січня 2012 року в частині визначення суми зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 16992 грн. 00 коп., з яких: за основним платежем 13593 грн. 60 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 3398 грн. 40 коп., суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено порушення позивачем приписів п.п. 7.2.3, п.п. 7.4.5. п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2009 року на загальну суму 16 992 грн.00коп.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містилися і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між позивачем та ТОВ «Нафтоцентр» на підставі договору від 02.02.2009 року виникли правовідносини, пов'язані із поставкою нафтопродуктів.

Згідно з п.1.1. даного договору ТОВ «Нафтоцентр» зобов'язувалось поставити позивачу у власність нафтопродукти, а позивач зобов'язувався їх прийняти та оплатити на умовах договору. При цьому, ціна, якісні та кількісні характеристики нафтопродуктів повинні бути викладені у видаткових накладних.

В межах даного договору ТОВ «Нафтоцентр» у жовтні 2009 року поставило позивачу дизпаливо кількістю 13824 літрів, за ціною 4,91грн. за літр, всього на загальну суму - 81 561 грн. 60коп., з яких сума ПДВ - 13 593 грн. 60коп. (а.с.47).

На виконання умов п.2.5 договору від 02.02.2009 року ТОВ «Нафтоцентр» видало позивачу податкову накладну від 29.10.2009 року на суму ПДВ 13 593 грн. 60 коп. (а.с.50), а також інші товаросупровідні документи: видаткову накладну та рахунок-фактуру (а.с.47-48).

Оплата продукції здійснена покупцем на банківський рахунок продавця згідно рахунку-фактури від 29.10.2009 року №СФ-000019 (а.с.48, 167-174).

Доставка продукції згідно п.2.3, п.2.4 договору здійснена автотранспортом - автомобілем МАЗ-642205-20 № НОМЕР_1 відповідно до наданої товарно-транспортної накладної від 29.10.2009 року (а.с.52).

Зокрема, відповідно до вказаної товарно-транспортної накладної ПП ОСОБА_1 здійснювала перевезення вантажу - дизпалива, об'ємом - 13 824 літри, від ТОВ „Нафтоцентр" до ТОВ „Платан-сервіс".

Зазначений транспортний засіб - автомобіль МАЗ-642205-20 НОМЕР_1 за даними Управління МВС України в Сумській області (а.с.145) з 05.02.2009 року до 20.12.2011 року був зареєстрований за позивачем - ТОВ „Платан-сервіс". Крім того, 24.07.2009 року ПП ОСОБА_1 отримувала тимчасовий реєстраційний талон НОМЕР_2 на право керування зазначеним транспортним засобом на підставі доручення серії ВМІ № 387233 від 23.07.2009 року.

Пунктом розвантаження у товарно-транспортній накладній від 29.10.2009 року значиться „місто Суми, вул. Машинобудівників,4", де у позивача розташовані нежитлові приміщення - виробнича база, а саме: цегляна будівля автозаправки, цегляний гараж, навіс, металева побутова будівля, навіс, вбиральня з дощок, резервуари ІV, огорожа з металу, залізобетону та шиферу, що підтверджується копією договорів оренди №2 від 01.01.2008 року (п.5.2 договору) та копією договору купівлі-продажу від 01.03.2012 року (п.2) (а.с.158-166).

Таким чином, за вказаною адресою (місто Суми, вул. Машинобудівників,4) ТОВ „Платан-сервіс" постійно здійснює свою господарську діяльність, використовуючи належні йому на праві власності та орендовані резервуари для зберігання дизпалива, що й обумовило визначення кінцевого пункту доставки вантажу.

Вантаж був одержаний ОСОБА_2, який з 23.07.2009 року працює директором ТОВ „Платан-сервіс" (а.с.120).

Про реальність вчиненого позивачем та ТОВ «Нафтоцентр» правочину та правомірне включення до складу податкового кредиту позивача сум ПДВ також свідчать: прибуткова накладна на товарно-матеріальні цінності №43 від 29.10.2009 року (а.с.49), картка рахунку 63.1 (а.с.53), аналіз взаєморозрахунків по рахунку 63.1 (а.с.55).

Використання придбаного дизпалива у власній господарській діяльності підтверджується: накладною №513 від 29.10.2009 року (а.с.121), товарно-транспортною накладною №367 від 29.10.2009 року (а.с.122), податковою накладною від 29.10.2009 року №547 (а.с.123), карткою-рахунком 63.1 (а.с.124), згідно яких позивач поставив ВАТ „Шосткинський міськмолкомбінат" дизпаливо.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "Платан-сервіс". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "Платан-сервіс" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ «Нафтоцентр», взаємопов'язаності позивача та ТОВ «Нафтоцентр», обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в апеляційній скарзі щодо нікчемності правочину колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Взаємовідносини позивача з ТОВ «Нафтоцентр» мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З 1 січня 2011 р. набули чинності зміни до ст. 228 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України), відповідно до яких нікчемним став лише правочин, який порушує публічний порядок. Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що до суду не надано доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Також суд зазначає, що правочин, який не має за мету створення реальних наслідків є фіктивним (ст. 234 Цивільного кодексу України), та визнається судом недійсним.

Фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Нафтоцентр» і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Жодних судових рішень про визнання спірних правочинів недійсними суду не надано.

За таких обставин, правові підстави для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Нафтоцентр», відсутні.

З приводу посилання відповідача на не відображення контрагентом позивача - ТОВ „Нафтоцентр" податкових зобов'язань в податковій декларації з ПДВ за жовтень 2009 року, як на підставу винесення оскаржуваного повідомлення-рішення від 26.01.2012 року №0000651503/0/6649, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Не відображення контрагентом податкових зобов'язань в податковій декларації у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес"АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних документів.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідачем не доведено порушення позивачем приписів п.п. 7.2.3, п.п. 7.4.5. п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2009 року на загальну суму 16 992 грн.00коп. , з яких: за основним платежем 13593 грн. 60 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 3398 грн. 40 коп., а тому воно підлягає скасуванню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 26.01.2012 року №0000651503/0/6649 в частині збільшення суми зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2011 року в сумі 2751 грн. 00 коп., з яких: за основним платежем 2750 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1грн. (а.с.129), суд першої інстанції виходив з того, що правові наслідки, обумовлені правочином між позивачем та ФОП ОСОБА_3, реально не настали.

Колегія суддів також погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість на момент виникнення правовідносин регламентувався Законом України "Про податок па додану вартість" (в редакціїї, що була чинною на той момент), який базується (приведений у відповідність) на основних принципах побудови цього податку, зокрема, Директиви Ради 2006/112/ЄС від 28.11.2006 року про спільну систему ПДВ.

Відповідно до чинного законодавства ПДВ є податком на споживання товарів (робіт, послуг) на митній території України і платником його виступає кожний суб'єкт (юридична чи фізична особа), який є споживачем цих товарів (робіт, послуг), незалежно від факту походження товарів. При цьому особи за умови реєстрації їх як платників ПДВ мають право відшкодовувати свої витрати із сплаченого податку за рахунок податку, отриманою з покупця.

При цьому, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт , послуг), платник ПДВ повинен мати, зокрема, податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Це підтверджується також правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у справах, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань з ПДВ та бюджетним відшкодуванням ПДВ, в яких Верховний Суд України звертає увагу на необхідність з'ясування судами при розгляді справ, чи мали операції з придбання та реалізації товарів (послуг) реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат, якою особою виконувались роботи чи надавались послуги, які матеріали використовувалися для виконання робіт), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення та інше.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядком заповнення податкової накладної, що затверджений наказом Державної податкової адміністрації України 30 травня 1997 року № 165, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року № 233/203718, визначено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку продавця. Тобто податкова накладна підписується власноруч особою, уповноваженою платником ПДВ.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Тобто, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція " (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами ст. 4 цього ж Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об'єктом оподаткування.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не відбулось, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством (довідка Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між позивачем та ФОП ОСОБА_3 укладений договір підряду від 01.04.2011 року №05/11, відповідно до п.2 якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується, на власний ризик, виконати, у відповідності та за умов Договору, власними і залученими силами ремонт покрівлі службового приміщення за адресою: м. Суми, вул. Кірова,167 (а.с.36-37).

В якості доказів виконання даного Договору позивачем додані: довідка про вартість виконаних робіт за квітень 2011 року (а.с.38), акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2011 року (а.с.39-41), податкова накладна від 11.04.2011 року №6 (а.с.42), а також рахунок №8 від 01.04.2011 року (а.с.155).

Проте, зазначені документи не можуть бути беззаперечними доказами реального виконання правочину між сторонами, оскільки саме по собі складання актів прийняття виконаних будівельних робіт та інших документів без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для отримання права на податковий кредит.

Зокрема, відповідно до ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

В ст. 877 ЦК України визначено, що підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.

Таким чином, для договорів будівельного підряду складання кошторису проводиться в обов'язковому порядку, оскільки у кошторисі детально визначається перелік витрат на виконання робіт, їх обсяг та зміст, а також розмір ціни робіт.

Так, відповідно до п.10 договору підряду від 01.04.2011 року №05/11 його невід'ємною частиною є кошторис (а.с.37), проте в даному випадку він відсутній, що унеможливлює встановити реальні обсяги робіт, їх вартість, заплановані механізми та кількість працівників.

Крім того, у зазначеному договорі не визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також не вказано, яка із сторін і в який строк зобов'язана її надати, що суперечить вимогам ч.2 ст.877 ЦК України.

Позивачем до матеріалів справи доданий акт приймання виконаних будівельних робіт, в якому є посилання на локальні кошториси, які ані під час перевірки, ані в ході судового розгляду справи не надавалися, а тому відсутні докази того, що вказані в них роботи доручалися підряднику і були ним виконані (а.с.39-41).

Необхідно також зауважити, що в договорі сторони не узгоджували питання щодо матеріалів, які будуть використані під час проведення ремонтних робіт, тоді як в акті виконаних робіт є статті витрат на матеріали, вироби і конструкції, походження і вартість яких не відома, оскільки не надані довідки про вартість підрядних робіт. Також, містяться посилання на вартість обслуговуючих машин з перевозу сміття та виплату заробітної плати працівникам.

Відповідно до 5.1 договору замовник повинен забезпечувати своєчасне фінансування робіт (а.с.36), проте, із поданих документів не вбачається, яким чином цей обов'язок був виконаний, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що замовник здійснював попередню оплату виконаних робіт та закупку необхідних матеріалів.

Висновок щодо необхідності здійснювати саме попередню оплату робіт підтверджується положеннями п.5.2 договору, в якому чітко передбачено, що наступні розрахунки здійснюються на підставі актів здачі-приймання виконаних робіт, які складаються щомісячно, направляються замовникові, який повинен їх розглянути, підписати та скріпити печаткою не пізніше 10 календарних днів, наступних за розрахунковим.

Крім того, колегія суддів зауважує, що в договорі відсутні умови щодо порядку оплати за виконані ремонті роботи. До матеріалів справи доданий рахунок №8 від 01.04.2011 року (а.с.155) без відбитки печатки ФОП ОСОБА_3 Натомість, проставлений відбиток печатки ТОВ „Платан-сервіс", що ставить під сумнів здійснення оплати за договором підряду як такої.

Відсутність актів-прийому передачі матеріалів в роботу, актів цільового використання матеріалів, які б могли підтвердити факт надходження товару та отримання товару, використання матеріалів при виконанні робіт в господарській діяльності позивача, факт неотримання ФОП ОСОБА_3 ліцензії на виконання будівельно-монтажних робіт (а.с.111), а також відсутність доказів того, яким чином здійснювалася перевірка дотримання підрядником вимог кошторисної документації, будівельних норм та правил, на думку суду першої інстанції, з якою погоджується і колегія суддів, свідчать про те, що правові наслідки, обумовлені правочином між згаданими контрагентами, реально не настали.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на той факт, що ремонтні роботи проводились ФОП ОСОБА_3 із власних матеріалів і позивачем додатково матеріали йому не передавались, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних доказів в підтвердження зазначеного факту позивачем не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність винесення податкового повідомлення-рішення рішення від 26.01.2012 року №0000651503/0/6649 в частині збільшення ТОВ „Платан-сервіс" суми зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2011 року в сумі 2751 грн. 00 коп., з яких: за основним платежем 2750 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції в м.Сумах Сумської області Державної податкової служби, Товариства з обмеженою відповідальністю "Платан-сервіс" залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.01.2013р. по справі № 2а-1870/5486/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Пянова Я.В.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.