Ухвала суду № 30993947, 25.04.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2013 р. Справа № 168382/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Сапіги В.П., Яворського І.О.,

з участю секретаря судового засідання Курніцької Б. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб-Трейд» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб-Трейд» звернулось до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000113540 від 19.04.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки правильність сплати податку на додану вартість підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності господарських операцій із контрагентом ТзОВ «Алтваінвест» є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. Відтак, позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення -рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області № 0000113540 від 19.04.2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 634477,25 грн., у тому числі основний платіж 507775 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 126702,25 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач - Державна податкова інспекція у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що постанова суду першої інстанції винесена судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права.

Крім того, покликається на те, що позивачем не доведена реальність операцій з контрагентом ТзОВ «Алтваінвест», господарські операції вчинені без мети настання економічного ефекту, угоди позивача із вказаним контрагентом є безтоварними та нікчемними, відтак, позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 508746 грн. Відповідач вважає, що при формуванні даних податкового обліку не повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із контрагентом ТзОВ «Алтваінвест».

Заслухавши суддю - доповідача у справі, пояснення учасників судового розгляду справи, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб-Трейд» зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 28.02.2005 року. Позивача взято на облік як платника податків в органах ДПС 25.03.2005 року за № 23192, що підтверджено довідкою № 91 від 16.05.2012 року.

У період з 12.03.2012 року по 06.04.2012 року Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Львівської області проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб-Трейд», про що складено Акт № 118/2200/33419760 від 11.04.2012 року про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 200.1., п. 200.2. ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 508746 грн.

19.04.2012 року відповідачем на підставі акта перевірки № 118/2200/33419760 від 11.04.2012 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р» № 0000113540, яким відповідно до п. п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 200.1., п. 200.2. ст. 200 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 635691 грн., у тому числі основний платіж 508746 грн., штрафні (фінансові) санкції 126945 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу безпідставності доводів податкового органу про нікчемність договору, що укладений позивачем із контрагентом «ТзОВ «Алтваінвест», виходячи з наступного.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, органи державної податкової служби можуть звертатися до судів з позовами на підставі частини 1 статті 208 Господарського кодексу України про стягнення в доход держави коштів, що отримані за правочинами, які здійснені з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, покликаючись на їх нікчемність. Висновок суду щодо нікчемності правочину має бути викладений в мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність наміру на укладення (здійснення) договору з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства в обох сторін.

Якщо існування такої мети не доведене і відсутні підстави вважати угоду нікчемною, то відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за здійснення правочину з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначено в акті перевірки, правочин між ТзОВ "Хліб-Трейд" та ТзОВ "Алтваінвест" укладений без мети настання реальних наслідків. В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено того, що правочин, укладений позивачем та його контрагентом, є таким, що порушує публічний порядок, або був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто є нікчемним.

Також судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово - господарськими результатами виконання зазначених угод.

Таким чином, відповідачем не доведено факту нікчемності чи фіктивності договору купівлі-продажу, який укладався між ТзОВ "Хліб-Трейд" та ТзОВ "Алтваінвест".

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків податкового органу про заниження позивачем податкового зобов»язання з податку на додану вартість на суму 507775 грн. враховуючи наступне.

Питання визначення платників податків, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств з 01 січня 2011 року регулюється Податковим кодексом України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит відповідно до п.14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Відповідно до положень статті 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

Як передбачено пунктом 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу положень п. 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період, що перевірявся було надано договір купівлі-продажу, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, виписки з банківських рахунків, договір зберігання, акти здачі-прийняття робіт, акти приймання-передачі майна, які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість, на думку колегії суддів, є подальше використання послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії первинних документів на підтвердження придбання товару (краст) контрагентом позивача ТзОВ «Алтваінвест» (а.с.125-152), а також на підтвердження реалізації товару (краст), придбаного у ТзОВ «Алтваінвест», відповідно до договору комісії № 009/2011 від 23.05.2011 року, укладеного позивачем з контрагентом ТзОВ «Західресурс» (а.с.153-171). Вказані письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарно-матеріальних цінностей, придбаних у контрагента ТзОВ «Алтваінвест» та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаним контрагентом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що договір купівлі-продажу і здійснені на його виконання господарські операції носили реальний товарний характер. Товари, що поставлені за цим договором, належним чином обліковувались та оприбутковувались позивачем.

Фактичне отримання таких товарів та послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогам, які встановлені для первинних документів Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" достовірність яких у ході документальної перевірки не спростована.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, про підставність включення позивачем суми податку на додану вартість по господарських операціях з ТзОВ "Алтваінвест" до складу податкового кредиту за період, що перевірявся відповідачем.

Крім того, згідно з Порядком оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства вбачається, що податкові повідомлення - рішення, що приймаються за наслідками документальних перевірок фінансово - господарської діяльності суб'єктів господарювання, у тому числі позапланових виїзних, можуть бути складеними на підставі фактичних даних, зазначених виключно в актах перевірок фінансово - господарської діяльності суб'єктів господарювання. Оскаржуване податкове повідомлення - рішення, складене з покликанням на акт перевірки фінансово - господарської діяльності суб'єкта господарювання ТзОВ "Алтваінвест", який не може бути визнаний допустимим доказом по справі та зумовлює безпідставність складення зазначеного податкового повідомлення - рішення.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0000113540 від 19 квітня 2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 634477,25 грн. не ґрунтується на нормах права, внаслідок чого його слід визнати протиправним та скасувати.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року у справі № 2а-3722/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

суддя В.П. Сапіга

суддя І.О. Яворський