Ухвала суду № 30993321, 17.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 р.Справа № 816/439/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Подобайло З.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2013р. по справі № 816/439/13-а

за позовом ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до ДПІ у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішеня,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року адміністративний позов ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до ДПІ у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000181502 від 23 січня 2013 року задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби №0000181502 від 23 січня 2013 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" витрати зі сплати судового збору у розмірі 186,60 грн.

ДПІ у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, вважає, що суд при винесенні цього судового рішення порушив норми матеріального і процесуального права та просить суд апеляційної інстанції постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2013р. скасувати, прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями ДПІ у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Нафтобуд 2020" (37965714) за липень 2012 року, за результатами якої 08.01.2013 року складено акт №54/15-2/32017261.

Перевіркою встановлені порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на 12440,0 грн. за липень 2012 року по взаємовідносинах з ТОВ "Нафтобуд 2020", занижено податок до сплати на липень 2012 року на 12440,0 грн.

Підставою для встановлення зазначеного позивачем порушення слугувало те , що в липні 2012 року позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини, зокрема, з таким контрагентом як ТОВ "Нафтобуд 2020", сумніви щодо реальності яких виникли у податкового органу.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у м. Полтаві 23.01.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000181502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 18660,0 грн., в тому числі 12440,0 грн. - основний платіж, 6220,0 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби , суд першої інстанції виходив з того , що висновки податкового органу про порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не відповідають дійсності, суперечать фактичним обставинам та чинному законодавству України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до вимог стаття 185.1 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно статті 187.1. Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від'ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об'єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов'язання) та від'ємником (податковим кредитом). Від'ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії -"віднімання", и в силу дії об'єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Абзацом 1 п. 201.6. ст.201 Податкового кодексу України, передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З матеріалів справи вбачається, що ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (ідентифікаційний код 32017261) зареєстроване 20.05.2002 розпорядженням Полтавського міськвиконкому за №383-р, номер запису про державну реєстрацію 1 588 120 0000 000185. Позивача взято на податковий облік в ДПІ у м. Полтаві 27.05.2002 за №6656.

Між ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі Філії "Копилянська ДЕД" 01.07.2012 року таз ТОВ "Нафтобуд 2020" уклало договір №42 , відповідно до умов якого ТОВ "Нафтобуд 2020" (постачальник) зобов'язується передати у власність, а Дочірнє підприємство "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі Філії "Копилянська ДЕД" (покупець) зобов`язується прийняти та оплатити наступний товар: бітум БНД 60/90. Відповідно до п.2.1. договору, загальна вартість товару за цим договором складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії договору. Відповідно до п.2.3. договору, ціна цього договору складає 72570,00грн в т.ч. ПДВ 12095,00грн.

Позивачем до складу податкового кредиту віднесено суму ПДВ, сплачену у вартості товару, поставленого ТОВ "Нафтобуд 2020", в розмірі 12440,0 грн.

Підставою для формування позивачем податкового кредиту є податкові накладні, видані ТОВ "Нафтобуд 2020", від 18.07.2012 року № 15, від 18.07.2012 року № 14 .

Факт господарських операцій позивача із ТОВ "Нафтобуд 2020" щодо поставки бітуму у липні 2012 року підтверджується первинними та іншими документами, а саме: актами приймання виконаних робіт (наданих послуг) № 10 від 18.07.2012 року, накладною № 63 від 18.07.2012 року, товаро-транспортною накладною №17 від 18.07.2012 року, банківськими виписками та платіжними дорученнями, згідно яких позивачем проведено оплату за товар та послуги; реєстром отриманих та виданих податкових накладних.

Позивач укладав договір з ТОВ "Нафтобуд 2020" з метою закупівлі у нього бітуму для подальшого використання у своїй господарській діяльності, зокрема проведення ямкового ремонту автодоріг з використанням бітумної емульсії, яка була виготовлена із отриманого від ТОВ "Нафтобуд 2020" бітуму. Зокрема, між Філією "Автодорсервіс" (яка згодом була замінена на Філію "Полтавський райавтодор", згідно Угоди від 20.04.2011р. - а.с.123) Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" укладено з ТОВ "Завод Укрбудмаш" договір купівлі-продажу від 28.02.2006 року (а.с. 121, 122), відповідно до умов якого ТОВ "Завод Укрбудмаш" (постачальник) передає, а Філія "Автодорсервіс" (покупець) прийняти та оплатити товар. Відповідно до п.1.2 договору, найменування товару: бітумна емульсія. Згодом, між Дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі Філії "Копилянська ДЕД" укладено з ТОВ "Завод Укрбудмаш" договір купівлі-продажу від 27.03.2012 року, відповідно до умов якого Філія "Копилянська ДЕД" (постачальник) передає, а ТОВ "Завод Укрбудмаш" (покупець) прийняти та оплатити товар. Відповідно до п.1.2 договору, найменування товару: матеріали (компоненти) на виготовлення бітумної емульсії.

Як вбачається з матеріалів справи, бітум дорожній було передано по витратній накладній № 333 від 31.07.2012 року від Філії "Копилянська ДЕД" до ТОВ "Завод Укрбудмаш", про що свідчать наявні в матеріалах справи копії витратної накладної, податкової накладної № 45 від 31.07.2012 року, лист-пояснення Філії "Копилянська ДЕД", довіреність на отримання цінностей №1477 від 31.07.2012 року, сертифікат відповідності.

В той же час, бітумну емульсію передано по накладній № 231 від 31.07.2012 року від ТОВ "Завод Укрбудмаш" до Філії "Полтавський райавтодор", про що свідчать наявні в матеріалах справи копії накладної, податкової накладної № 349 від 31.07.2012 року, та витратна накладна № 2086 від 31.07.2012 року, згідно якої товар (бітумну емульсію) було транзитом переміщено з обліку Філії "Полтавський райавтодор" до Філії "Копилянська ДЕД".

Використання бітумної емульсії позивачем у власній господарській діяльності підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних будівельних робіт за серпень та вересень 2012 року, згідно яких позивачем виконані роботи по ямковому ремонту асфальтобетонного покриття доріг. Перевезення бітумної емульсії від ТОВ "Завод Укрбудмаш" де її виготовленого з поставленого бітуму безпосередньо на об'єкти виконання робіт по ямковому ремонту підтверджується товаро-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи.

Оскільки будівельні (підрядні) роботи на дорогах та автошляхах Полтавської області підрядниками в особі підпорядкованих ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" філій та дільниць виконуються за їх місцезнаходженням, то постачання бітумної емульсії та інших товарів та послуг здійснювалось за місцезнаходженням вищезазначених філій та дільниць, що не порушує правил здійснення господарських операцій.

Крім того, твердження відповідача про невідповідність вимогам закону щодо оформлення первинних бухгалтерських документів, не відповідають документальним доказам, що наявні в матеріалах справи, оскільки кожний первинний документ підписаний посадовими особами підприємств і скріплений печатками суб'єктів господарювання, містить всю необхідну інформацію стосовно предмету господарської операції, та вцілому відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не визнаний недійсним у встановленому законом порядку.

Господарські операції позивача здійснювалися в межах основних видів діяльності позивача за КВЕД, зазначених у ЄДРПОУ, що підтверджуються витягом серії АБ № 371606 (а.с. 14), зокрема, 42.11 будівництво доріг і автострад.

ТОВ "Нафтобуд 2020" на момент здійснення господарських операцій зареєстровано в Єдиному державному реєстрі, мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає , що податкові накладні оформлені належним чином, крім того з актів перевірок вбачається, що порушень при її оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що господарські операції позивача з ТОВ "Нафтобуд 2020" мали реальний характер, пов'язані з господарською діяльністю позивача, а відтак позивачем правомірно віднесено суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товару , послуг до податкового кредиту .

Також, колегією суддів критично оцінено твердження відповідача, що укладені між позивачем та ТОВ "Нафтобуд 2020"правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти апеляційним судом встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та ТОВ "Нафтобуд 2020" не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Відносно висновку податкового органу про відсутність у позивача об'єктів оподаткування ПДВ по операціям з придбання товарів ТОВ "Нафтобуд 2020"на підставі порушень, виявлених у останніх суд не бере до уваги, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 6.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків, крім іншого, зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи тощо.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди -відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Норми Податкового кодексу України не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальників 2-го чи іншого ланцюга.

Діючим законодавством не передбачений і не визначений обов'язок підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Тобто, колегія суддів зазначає, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту , в його діях не має порушень вимог Податкового кодексу України, відповідно позивачем правомірно сформовано податковий кредит та визначено суму бюджетного відшкодування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність винесеного податкового повідомлення - рішення належним чином в суді не довів , у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби №0000181502 від 23 січня 2013 року не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ДПІ у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2013р. по справі № 816/439/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.Судді(підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г.

Повний текст ухвали виготовлений 22.04.2013 р.