Ухвала суду № 30991485, 25.04.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2013 р. Справа № 148308/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Сапіги В.П., Яворського І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юван" до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юван" (далі - ТзОВ "Юван") звернулося з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - Луцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.05.2012 року №0000522301 та №0000532301.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Луцькою ОДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ "Юван" з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ "Медео - Захід" за липень 2011 року, за результатами якої 05.05.2012 року був складений акт №1146/22-1/30887415, в якому зафіксовані порушення частини 1 статті 203, статтей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 ЦК України), договір купівлі-продажу від 01.04.2011 року №02/04 між ТзОВ "Медео - Захід" та ТзОВ "Юван" відповідно до частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 ЦК України має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу Закону; статтей 134, 138, 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ТзОВ "Юван" завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за III, IV квартали 2011 року на загальну суму 1333330 грн., в тому числі за III квартал на 1191583 грн. та за IV квартал на суму 141747 грн.; статтей 134, 135, 136, 137 ПК України ТзОВ "Юван" завищено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за III, IV квартал 2011 року на загальну суму 1526700 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 та пункту 188.1 статті 188 ПК України, ТзОВ "Юван" завищено податкові зобов'язання на загальну суму 305340 грн., в тому числі за липень 2011 року на суму 305340 грн.; пункту 14.1.181. статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2 198.3 статті 198, пункту 201.4-201.7 статті 201 ПК України, ТзОВ "Юван" завищено податковий кредит на загальну суму 266666 грн., в тому числі за липень 2011 року на суму 266666 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 25 травня 2012 року №0000522301 та №0000532301.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач придбавши в контрагента товарно - матеріальні цінності, сплативши їх вартість, на підставі отриманих податкових накладних, відніс до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів зазначені в них суми ПДВ з дотриманням приписів Податкового кодексу України. Обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень знаходяться поза межами вимог ст.198 ПК України щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит. Податковий кодекс України не ставить у залежність винекнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податковго законодавства іншими суб»єктами господарювання.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем по справі правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 25.05.2012 року №0000522301 та №0000532301 не доведена, суду не надано жодних доказів, які б спростовували вимоги позивача, а позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач - Луцька об'єднана державна податкова інспекція Волинської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що постанова суду першої інстанції винесена судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права.

Крім того, покликається на те, що в ході проведення перевірки встановлено відсутність товаро - транспортних накладних, подорожних листів, актів прийому-передачі виконаних робіт, які засвідчують факт транспортування придбаного товару від постачальника до покупця. Отже, операції із придбання - реалізації товару не мали реального товарного характеру, так як не встановлено факту його передачі та отримання, що в свою чергу свідчить про нездійснення господарської операції. Відповідач вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог податкового законодавства, а тому просить апеляційну скаргу задовольнити та прийняти нове рішення, відповідно до якого у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача у справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Луцькою ОДПІ на підставі направлень від 25.04.2012 №000476 та №000477 в період з 23.04.2012 року по 03.05.2012 року було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ "Юван" з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ "Медео - Захід" за липень 2011 року, про що було складено акт від 05.05.2012 року №1146/22-1/30887415 "Про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ "Юван" з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ "Медео - Захід" за липень 2011 року".

В акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем вимог частини 1 статті 203, статтей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 ЦК України, в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 ЦК України), договір купівлі-продажу від 01.04.2011 року №02/04 між ТзОВ "Медео - Захід" та ТзОВ "Юван" відповідно до частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 ЦК України має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу Закону; статтей 134, 138, 139 ПК України, ТзОВ "Юван" завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за III, IV квартали 2011 року на загальну суму 1333330 грн., в тому числі за III квартал на 1191583 грн. та за IV квартал на суму 141747 грн.; статтей 134, 135, 136, 137 ПК України ТзОВ "Юван" завищено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за III, IV квартали 2011 року на загальну суму 1526700 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 та пункту 188.1 статті 188 ПК України, ТзОВ "Юван" завищено податкові зобов'язання на загальну суму 305340 грн., в тому числі за липень 2011 року на суму 305340 грн.; пункту 14.1.181. статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2 198.3 статті 198, пункту 201.4-201.7 статті 201 ПК України, ТзОВ "Юван" завищено податковий кредит на загальну суму 266666 грн., в тому числі за липень 2011 року на суму 266666 грн.

На підставі акту перевірки, 25.05.2012 року Луцькою ОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000522301, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 286,00 грн. та №0000532301, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1068,00 грн.

Суд першої інстанції не погодився з висновком податкового органу про завищення товариством витрат та доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 3, 4 квартали 2011 року по господарських операціях з придбання будівельних матеріалів у ТзОВ "Медео - Захід", а також завищення податкових зобов'язань та податкового кредиту в липні 2011 року оскільки правочин, укладений між позивачем та вказаним контрагентом-постачальником визнаний нікчемним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу безпідставності доводів податкового органу про нікчемність договору, що укладений позивачем із зазначеним вище контрагентом, виходячи з наступного.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, органи державної податкової служби можуть звертатися до судів з позовами на підставі частини 1 статті 208 Господарського кодексу України про стягнення в доход держави коштів, що отримані за правочинами, які здійснені з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, покликаючись на їх нікчемність. Висновок суду щодо нікчемності правочину має бути викладений в мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність наміру на укладення (здійснення) договору з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства в обох сторін.

Якщо існування такої мети не доведене і відсутні підстави вважати угоду нікчемною, то відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за здійснення правочину з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.04.2011 року між ТзОВ "Юван" (Покупцем) та ТзОВ "Медео - Захід" (Продавцем) укладено договір купівлі-продажу №02/04, предметом якого є поставка будівельних матеріалів в асортименті. Відповідно до умов поставки товар передається Покупцю на умовах EXW (Інкотермс - 2000) франко-склад Продавця, за адресою: вул. Луцька, 52 а, с. Зміїнець, Луцький р-н, Волинська обл. Асортимент та об'єми товарних партій погоджуються сторонами усно чи додатково в додатках, що є невід'ємними частинами даного договору. Приймання і передача товару по кількості та якості проводиться на складі Продавця на підставі наданих останнім товаросупровідних документів.

На виконання вимог Договору в липні 2011 року ТзОВ "Медео - Захід" було передано у власність ТзОВ "Юван", а останнім в свою чергу прийнято будівельних матеріалів на загальну суму 1600000,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 266666,67 грн.

ТзОВ "Медео - Захід" видано ТзОВ "Юван" на поставлений товар видаткові та податкові накладні (а.с. 19 - 28) в липні 2011 року на загальну суму 1600000,00 грн., в тому числі ПДВ - 266666,67 грн., яка і була включена до податкового кредиту в липні 2011 року.

Оплата за придбаний товар здійснена позивачем в безготівковій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок ТзОВ "Медео - Захід" коштів за придбані будівельні матеріали, що в свою чергу підтверджується банківською випискою від 08.08.2011 року.

Як зазначено в акті перевірки, правочини між ТзОВ "Юван" та ТзОВ "Медео - Захід" укладені без мети настання реальних наслідків. В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено того, що правочин, укладений позивачем та його контрагентом, є таким, що порушує публічний порядок, або був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто є нікчемними.

Також судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово - господарськими результатами виконання зазначених угод.

Таким чином, відповідачем не доведено факту нікчемності чи фіктивності договору поставки, який укладався між ТзОВ "Медео - Захід" та ТзОВ "Юван".

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків податкового органу про завищення позивачем розміру податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість та визначення позивачу у зв'язку з цим сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Питання визначення платників податків, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств з 01 січня 2011 року регулюється Податковим кодексом України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит відповідно до п.14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Відповідно до положень статті 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

Як передбачено пунктом 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу положень п. 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період, що перевірявся було надано договір поставки, податкові накладні, видаткові накладні, товаросупровідні документи, виписки з банківського рахунку, які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Порушення вимог чинного законодавства контрагентом не може свідчити про вчинення порушення ТзОВ "Юван".

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість, на думку колегії суддів, є подальше використання послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, придбаний товар ТзОВ "Юван" було реалізовано ТзОВ "Екотрансбудінвест", що підтверджується договором купівлі-продажу від 11.01.2010 року №1 укладеним між ТзОВ "Екотрансбудінвест" (Покупець) та ТзОВ "Юван" (Продавець), видатковими накладними (а.с.70-77).

Крім того, судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що в липні 2011 року позивач реалізовував придбані у ТзОВ "Медео-Захід" будівельні матеріали ТзОВ "Екотрансбудінвест", а тому мав право на включення сум до складу валового доходу та на віднесення сум до валових витрат, а тому порушень ТзОВ "Юван" в частині завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за III-IV квартал 2011 року в сумі 1333330,00 грн. та завищення доходів за III-IV квартал 2011 року в сумі 1526700,00 грн. судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що діяльність ТзОВ "Юван" спрямована на досягнення прибутку, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що договір поставки між ТзОВ "Юван" і ТзОВ "Медео-Захід" та здійснені на його виконання господарські операції носили реальний товарний характер. Товари, що поставлені за цим договором, належним чином обліковувались та оприбутковувались позивачем за місцем їх зберігання та реалізації.

Фактичне отримання таких товарів та послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогам, які встановлені для первинних документів Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" достовірність яких у ході документальної перевірки не спростована.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, податкові повідомлення - рішення від 25.05.2012 року №0000522301 та №0000532301 не ґрунтуються на нормах права, внаслідок чого їх слід визнати протиправними та скасувати.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Волинського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ст. 160, ст.ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року у справі № 2а/0370/2279/12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

суддя В.П. Сапіга

суддя І.О. Яворський