Ухвала суду № 30991298, 25.04.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Аканов О.О.

Суддя-доповідач - Васильєва І. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2013 року справа №805/1355/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Васильєва І. А., Казначеєва Е.Г., Яманко В.Г.,

Секретар судового засідання Карабан Т.М.

За участі представника позивача - адвокат ОСОБА_4

Представник відповідача не прибув

Представники третіх осіб не прибули

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Донецької обласної дирекції Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року у справі № 805/1355/13-а за позовом ОСОБА_5 до Гірницького відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Украгазбанк», ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання протиправною та скасування постанови Гірницького відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.12.2011 року ВП № 25086634,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в лютому 2013 року звернувся до суду з позовом до Гірницького відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк", ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання протиправною та скасування постанови Гірницького відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.12.2011 року ВП № 25086634, якою накладено арешт та заборону на відчуження двокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 4 - 34).

Позивач обґрунтовує позовні вимоги вказуючи на те, що у грудні 2012 року вона виявила бажання укласти договір відчуження спірної квартири та при звернення до нотаріуса їй стало відомо, що на вказану нерухомість Гірницьким відділом державної виконавчої служби Макіївського МУЮ накладено арешт та заборону на відчуження постановою від 20.12.2011 року, що порушує її права як власника вказаної нерухомості.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року у справі № 805/1355/13-а позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені, визнано протиправною та скасовано постанову Гірницького відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.12.2011 року ВП № 25086634, якою накладено арешт та заборону на відчуження двокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 51 - 53).

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Украгазбанк» з постановою суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову якою або відмовити в задоволенні позовних вимог або залишити без розгляду позовну заяву(а.с. 56 - 60).

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції порушено вимоги ст. 99 КАС України та вимог ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» в частині десятиденного строку на оскарження спірної постанови. В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції з посиланням на порушення Інструкції «Про порядок проведення виконавчих дій» та Закону України «Про виконавче провадження» не зазначив та не довів як це порушує права позивача та в чому полягає таке порушення. Крім того, апелянт зазначив що стаття 60 Закону України «Про виконавче провадження» надає підстави для зняття саме законного накладеного арешту. Крім того, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що вимоги ст. 181 КАС України надають право звернення до суду з вимогами щодо оскарження рішень дій та бездіяльності державної виконавчої служби або стороні виконавчого провадження, або особі яка залучається до провадження виконавчих дій, якою не є позивач у даній справі.

В судове засідання представник апелянта не прибув, належним чином повідомлений про розгляд справи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача та треті особи в судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про розгляд справи.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 02 липня 2003 року, квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 (а.с. 32).

Постановою старшого державного виконавця Гірницького відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції від 20 грудня 2011 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 25086634, накладено арешт та заборону на відчуження двокімнатної квартири заг. пл. 53,4 кв.м., житл. пл. 28,5кв.м. за адресою : АДРЕСА_2. (а.с. 12).

Як встановлено судом апеляційної інстанції з наявних у справі текстів судових рішень, заочним рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 04 березня 2011 року у справі 2-6/2011 задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7, треті особи приватний нотаріус Макіївського міського нотаріального округу, ОСОБА_6, КП «Житловик-3» м. Макіївки, КП «БТІ м. Макіївки», ПАТ «Укргазбанк». Договір дарування квартири 90 розташованої в будинку № 1 в м-н «Мирний» м. Макіївки, укладений між нею та відповідачкою 24 жовтня 2005 року та посвідчений нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу за реєстром № 1518- визнано недійсним та скасовано державну реєстрацію вказаного договору. Крім того, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири 90 розташованої в будинку 1 в м-н «Мирний» в м. Макіївка, посвідчений 01 червня 2007 року приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу № Д-107та скасовано державну реєстрацію в КП «БТІ м. Макіївка» договору купівлі-продажу зазначеної квартири, а сторони приведено у первісне положення (а.с. 25-28).

31 жовтня 2011 року рішенням Апеляційного суду Донецької області заочне рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 04 березня 2011 року в частині спору про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасовано. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено, а в іншій частині це ж рішення залишено без змін (а.с. 22-24). Отже рішення в частині визнання недійсним договору дарування набуло чинності 31.10.2011 року.

Крім того, заочним рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 20 липня 012 року (а.с. 30-31) витребувано з незаконного володіння ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 та передано її у володіння ОСОБА_5. Рішення набуло чинності 31.07.2012 року.

Зазначене свідчить про те, що на час прийняття спірної постанови від 20 грудня 2011 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні ВП № 25086634, арешт було накладено на майно, яке не належить боржнику на праві власності, а належить іншій особі, яка не є стороною у виконавчому провадженні.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» (в редакція яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно ст. 1 зазначеного Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Таким чином, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством України покладений обов'язок по примусовому виконанню рішень.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Частиною 1 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

За приписами ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Згідно ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

За приписами ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Судова колегія також не приймає доводи апелянта, щодо відсутності у позивача права звернення до суду з вказаними вимогами з посиланням на ст. 181 КАС України, оскільки відповідно до вимог ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Крім того, ч.1 ст. 181 КАС України передбачає право звернення до адміністративного суду у випадках коли не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності осіб державної виконавчої служби. Отже Кодексом адміністративного судочинства України передбачено також право судового захисту від незаконних дій, рішень або бездіяльності державної виконавчої служби осіб, які не є стороною у виконавчому провадженні та осіб які не залучаються до проведення виконавчих дій, якщо порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає що підстави для скасування постанови суду першої інстанції та відмовлення в задоволенні позову або залишення його без розгляду відсутні. Судова колегія робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Донецької обласної дирекції Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року у справі № 805/1355/13-а залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року у справі № 805/1355/13-а залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 29 квітня 2013 року.

Головуючий суддя Васильєва І.А.

Судді Яманко В.Г.

Казначеєв Е.Г.