Рішення № 30991237, 17.05.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.11 Справа№ 5015/1139/11

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (м.Київ)до відповідача:Відкритого акціонерного товариства "Сколівське кар'єроуправління" (с.Гребенів Сколівського району Львівської області)про:стягнення заборгованості в розмірі 254 897,51 грн. Суддя : В.М. ПазичевПри секретарі :І.Є.Башак

Представники сторін:

від позивача:Скакун О.Г.- представник, довіреність від 04.04.2011 року від відповідача:Алексеєнко А.А.- представник, довіреність від 01.03.2010 року

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (м.Київ) до Відкритого акціонерного товариства "Сколівське кар'єроуправління" (с.Гребенів, Сколівського району, Львівської області) про стягнення заборгованості в розмірі 254 897,51 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 03.03.2011 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 10.03.2011 року. Ухвалою від 10.03.2011 року розгляд справи відкладено до 16.03.2011 року, у зв'язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 16.03.2011 року розгляд справи відкладено до 08.04.2011 року, для надання доказів по справі. В судовому засіданні 08.04.2011 року оголошено перерву до 12.04.2011 року, для надання доказів по справі. Ухвалою від 12.04.2011 року розгляд справи відкладено до 19.04.2011 року для надання доказів по справі. Ухвалою від 19.04.2011 року розгляд справи відкладено до 27.04.2011 року, у зв'язку із відсутністю представника відповідача. Ухвалою від 27.04.2011 року оголошено перерву в судовому засіданні до 04.05.2011 року. Ухвалою від 04.05.2011 року розгляд справи відкладено до 10.05.2011 року, у зв'язку з відсутністю позивача. Ухвалою від 10.05.2011 року розгляд справи відкладено до 12.05.2011 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою від 12.05.2011 року розгляд справи відкладено до 17.05.2011 року для надання доказів.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 03.03.2011 року, про відкладення від 10.03.2011 року, від 16.03.2011 року, від 12.04.2011 року, від 19.04.2011 року, від 04.05.2011 року, від 10.05.2011 року, від 12.05.2011 року, про оголошення перерви від 08.04.2011 року, від 27.04.2011 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

15.03.2011 року за вх.№136-03 від позивача надійшла телеграма про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника.

12.04.2011 року за вх.№8502/11 позивач подав заяву про долучення доказів до матеріалів справи.

19.04.2011 року за вх.№9043/11 позивач подав заяву про відкладення розгляду справи.

19.04.2011 року в судовому засіданні позивач подав заяву про продовження терміну розгляду справи.

27.04.2011 року за вх.№9519/11 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог.

12.05.2011 року за вх.№10648/11 позивач подав відзив на заперечення відповідача.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 03.03.2011 року, про відкладення від 10.03.2011 року, від 16.03.2011 року, від 12.04.2011 року, від 19.04.2011 року, від 04.05.2011 року, від 10.05.2011 року, від 12.05.2011 року, про оголошення перерви від 08.04.2011 року, від 27.04.2011 року не виконав повністю, відзив на позов представив, явку повноважного представника забезпечив.

10.03.2011 року за вх.№1171/03 від відповідача надійшло електронне повідомлення №12 про відкладення розгляду справи.

12.04.2011 року за вх.№8330/11 відповідач подав заперечення на позовну заяву.

19.04.2011 року за вх.№8983/11 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

04.05.2011 року за вх.№9870/11 відповідач подав додаткові заперечення на позовну заяву.

12.05.2011 року за вх.10644/11 відповідач подав додаткове обґрунтування правової позиції по справі.

12.05.2011 року відповідач у судовому засідання подав клопотання про застосування позовної давності до стягнення пені у розмірі 33738,63 грн.

17.05.2011 року за вх.№10926/11 відповідач подав нормативно-правове обґрунтування правової позиції.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 17.05.2011 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

26.09.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»(надалі -позивач, Лізингодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Сколівське кар'єроуправління" (надалі -відповідач, Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №L3054-09/08 (надалі - Договір), згідно з п. 1.1 якого Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Спеціфікації до Договору, а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.

У позовній заяві позивач зазначив, що на виконання умов Договору, придбав предмет лізингу за договором купівлі-продажу та передав у тимчасове володіння Лізингоодержувачу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом приймання-передачі предмета лізингу від 29.10.2008 року.

Позивач стверджує, що Лізингоодержувач в порушення умов Договору, зокрема, п. п. 5.1-5.5, п.п. 8.1.4 Загальних умов фінансового лізингу - Додатку №4 до Договору (надалі - Загальні умови), належним чином не виконував свої зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість на загальну суму 254897,51 гривень

У позовній заяві позивач зазначає, що договір фінансового лізингу №L3054-09/08 від 26.09.2008 року був достроково припинений за ініціативою позивача на підставі п 6.1. Договору, де передбачено, що Лізингодавець має право достроково, в односторонньому порядку розірвати цей Договір та вилучити у Лізингоодержувача Предмет лізингу у безспірному порядку, зокрема, у випадку несплати лізингових платежів, прострочення яких становить більше 30 днів. На думку позивача, п. 6.1. Договору відповідає нормам чинного законодавства України, оскільки, як зазначає позивач, згідно з ч.2 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг», Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від Лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Позивач стверджує, що, відповідно до п.п.10.2.1. Загальних умов фінансового лізингу (Додаток №4 до Договору), відповідачеві був направлений лист вих. №2427-11/09 від 13.11.2009 року, в якому позивач повідомив відповідача про відмову від Договору, у зв'язку з існуванням заборгованості по лізинговим платежам у розмірі 207691,35 гривень, прострочення сплати якої, як зазначив позивач, обліковується за березень-листопад 2009 року, тобто понад 30 днів, та вимагав повернути Предмет лізингу. 29 грудня 2009 року відповідач повернув, а позивач прийняв Предмет лізингу. Вартість Предмету лізингу, як стверджує позивач, на момент його повернення, становила 326737,80 гривень з ПДВ.

Позивач також зазначає, що внаслідок дострокового припинення Договору, відповідачеві був виставлений рахунок №L3054-09/08/r від 03.02.2010 року на загальну суму 254897,51 гривень, до складу якого входила розрахована сума комісії Лізингодавця без ПДВ - 2% за дострокове розірвання Договору, нараховані штрафні санкції, додаткові витрати за договором, сума непогашеної вартості Предмету лізингу, змінена за правилами умов Договору та додатків до нього (Графік, Загальні умови), заборгованість за виставленими рахунками на дату вилучення, відсотки за користування грошима та відмінусовано вартість повернутого Предмету лізингу. Тобто, як стверджує позивач, рахунок №L3054-09/08/г від 03.02.2010 року (надалі - Рахунок) складався із платежів, визначених в п.10.3 Загальних умов фінансового лізингу (додаток №4 до Договору).

Позивач подав пояснення до позовної заяви, в яких зазначив, що згідно рахунку №L3054-09/08/r від 03.02.2010 року нарахував відповідачу наступні платежі:

- відповідно до ч. 5 п.п. 10.3.2 Загальних умов (Додаток №4 до Договору), позивач нарахував комісію в розмірі 2 % від суми непогашеної вартості Предмета лізингу за дострокове розірвання договору фінансового лізингу на суму 6648,25 грн.

- відповідно до п. 5.1. Договору, позивач нарахував пеню, за несвоєчасну сплату платежу за Договором у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення, починаючи з п'ятого дня прострочення виконання грошового зобов'язань, на загальну суму 33738,63 грн.

- відповідно до п.4.9. Договору, п.6.2., п. 6.1. Загальних умов, позивач визначив суму непогашеної вартості Предмета лізингу, зазначену в Графіку для лізингового періоду, в якому має місце дострокове припинення Договору, та змінену за визначеними у Графіку правилами, у розмірі 332412,40 грн.

- відповідно до п.4.1. Договору, позивач нарахував відшкодування частини вартості предмета лізингу на суму 88037,46 грн., комісію Лізингодавця без ПДВ на суму 82531,57 грн., комісію Лізингодавця з ПДВ на суму 14340,87 грн.

- відповідно до п.7.4. Додатку №4 до Договору, позивач нарахував вартість понесених позивачем витрат, що не були сплачені відповідачем, на страхування Предмету лізингу на суму 15539,96 грн.

- позивач також нарахував відповідачу витрати по сплаті транспортного збору, який, як зазначає позивач, ним сплачений, але не повернутий відповідачем у розмірі 2176,72 грн., вартість реєстраційних зборів - на суму 916,63 грн., вартість зняття з реєстрації - на суму 641,11 грн.

- на підставі, ст. 536 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, позивачем було нараховано проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 4651,71 грн.

Таким чином, за твердженням позивача, борг відповідача на час подання позову складає 254897,51 грн.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 26.09.2008 року між позивачем та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу № L3054-09/08 (надалі Договір), відповідно до якого позивач (Лізингодавець) передав відповідачу (Лізингоодержувачу) предмет лізингу - автомобіль КАМАЗ-65201, вартістю 498000,00 грн., а відповідач зобов'язувався сплачувати лізингові платежі. Відповідач стверджує, що, у зв'язку з кризовими явищами в економіці України, ним були порушені зобов'язання щодо строків сплати лізингових платежів, внаслідок чого позивач відмовився від договору і виставив рахунок на сплату заборгованості та штрафних санкцій на загальну суму 254897,51 гривень. Однак, на думку відповідача, при розрахунках зазначеної суми позивачем було неправильно застосовано норми чинного законодавства України, що, на думку відповідача, призвело до помилкового нарахування сум, що підлягають стягненню з відповідача, у зв'язку з припинення Договору.

Відповідач вважає, що позивачем невірно вказано момент відмови від Договору, оскільки, відповідно до п. 10.2 Загальних умов фінансового лізингу, Договір достроково припиняється у останній день місяця, в якому здійснено направлення Лізингодавцем Лізингоодержувачу повідомлення про прийняття Лізингодавцем рішення про дострокове припинення Договору з підстав, визначених Розділом 6 Договору, тобто прострочення Лізінгоодержувача більш як на 30 днів. Відповідач стверджує, що листом від 28.06.2009 року № 1363-06/09 ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль»повідомило ВАТ «Сколівське кар'єроуправління», що, у зв'язку з заборгованістю станом на 24.06.2009 року в сумі 75301,06 грн., відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг»та п. 6.1, п. 6.2 Договору, ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль», прийняло рішення відмовитись від Договору фінансового лізингу з 30 червня 2009 року. Вказаний лист, як зазначає відповідач, був прийнятий відповідачем, а тому, на думку відповідача, на підставі ч.3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір фінансового лізингу № L3054-09/08 є розірваним з 30.06.2009 року.

Окрім того, на думку відповідача, оскільки договір лізингу був розірваний 30 червня 2009 року, Лізингодавцем безпідставно виставлялись рахунки за період з 01.07. 2009 року по 01.12. 2009 року. Також, відповідач вважає, що застосування штрафних санкцій в формі пені в розмірі 0,5%, згідно п. 5.1 Договору, можливе виключно за несплату лізингових платежів, нарахованих до 30.06.2009 року, тобто, як вважає відповідач, до дня розірвання Договору.

Відповідач також звертає увагу на те, що позивачем, з одночасним посиланням на ст.536 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, нараховано 4651,71 гривень відсотків за користування чужими коштами. На думку відповідача, відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлене договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідач стверджує, що Договір лізингу не містить розміру процентів за користування чужими коштами, а, оскільки, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, тому, як вважає відповідач, проценти за користування чужими коштами повинні були розраховуватись виходячи з розміру 3% річник, а не подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідач подав додаткові пояснення по справі, в яких зазначив, що, на його думку, позивачем безпідставно виставлялись рахунки на оплату №№ 3054-09/08/9 від 01.07.2009 року на суму 19732,47 грн., 3054-09/08/10 від 03.08.2009 на суму 19715,85 грн., 3054-09/08/11 від 01.09.2009 року на суму 20577,70 грн., 3054-09/08/12 від 01.10.2009 року на суму 20244,79 грн., 3054-09/08/13 від 02.11.2009 року на суму 20068,42 грн., 3054-09/08/14 від 01.12.2009 року на суму 19797,73 грн., що становить загальну суму 120136,96 грн. Таким чином, відповідач вважає, що заборгованість по поточних лізингових платежах, що підлягає оплаті повинна бути зменшена з 184909,90 грн. до 64772,94 грн. ( 184909,90 грн. -120136,96 грн. = 64772,94 грн.)

Відповідач також зазначив, що, згідно п. 6.5 Договору фінансового лізингу, після вилучення та реалізації Предмета лізингу, Лізингодавець у 30-ий строк перераховує Лізингоодержувачу грошові кошти, отримані від реалізації такого предмета лізингу, за вирахуванням заборгованості Лізингоодержувача. Відповідно до договору купівлі - продажу №3054-09/10-1 від 08.09.2010 року, предмет лізингу був проданий Лізингодавцем за 330 000,00 грн. Тому, на думку відповідача, відповідно до п. 6.5 Договору фінансового лізингу, Лізингодавець зобов'язаний перерахувати вказану суму Лізингоодержувачу, а з вказаної суми Лізонгодавець має право отримати заборгованість Лізингоодержувача з сплати лізингових платежів, що, як стверджує відповідач, становить 64772,94 грн. та комісію Лізингодавця, що, на думку відповідача, становить 6648,25 грн. Таким чином, на думку відповідача, станом на момент подання позову, заборгованості у відповідача перед позивачем не існує.

Окрім того, відповідач, подавши нормативно-правове обґрунтування своєї правової позиції, зазначив, що визнає правомірне нарахування позивачем комісії Лізингодавця в розмірі 2% на суму 6648,25 грн., заборгованість по поточних лізингових платежах на суму 64772,94 грн., та додаткові витрати Лізингодавця з вилучення Предмету лізингу на суму 3734,46 грн. Тобто, відповідач визнає, що позивачем правильно нараховано заборгованість відповідача перед позивачем по договору фінансового лізингу № L3054-09/08 на загальну суму 75155,65 грн.

Також відповідач долучив до матеріалів справи платіжні доручення за період серпень-жовтень 2009 року, відповідно до яких сплачувалась заборгованість по Договору, що виникла до 30.06.2009 року.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а у відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно п.4. ч.1 ст.10 Закону України «Про фінансовий лізинг», Лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Згідно ч.3 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг», відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

В ході судового розгляду справи було встановлено, що 26.09.2008 року між позивачем та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу №L3054-09/08, згідно з п. 1.1 якого позивач на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Спеціфікації (Додаток №2 до Договору), а відповідач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору. На виконання умов вищезазначеного Договору, позивач придбав предмет лізингу за договором купівлі-продажу та передав у тимчасове володіння відповідачу автомобіль КАМАЗ-65201, вартістю 498000,00 грн., що підтверджується підписаним представниками сторін актом приймання-передачі предмета лізингу від 29.10.2008 року.

Згідно п.2 ч.1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Згідно п.п. 6.1.2. п. 6.1. Договору, Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити в Лізингоодержувача Предмет лізингу у безспірному порядку у випадку несплати лізингового платежу (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно п. 6.2. Договору, у випадку настання зазначених в підпунктах 6.1.1.-6.1.7. цього Договору обставин, Лізингодавець письмово повідомляє про це Лізингоодержувача з зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо Лізингоодержувач у встановлений строк не усуває вчинені порушення, Лізингодавець має право здійснити дії, зазначені в п. 6.1. цього договору.

Відповідно до п. 10.2 Загальних умов фінансового лізингу (Додаток №4 до договору фінансового лізингу від 26.09.2008 року № L3054-09/08) (надалі Додаток 4), Договір достроково припиняється у останній день місяця, в якому здійснено направлення Лізингодавцем Лізингоодержувачу повідомлення про прийняття Лізингодавцем рішення про дострокове припинення Договору з підстав, визначених Розділом 6 Договору.

Позивач стверджує, що він відмовився від Договору з 30 листопада 2009 року на підставі п.6.1., п.6.2. Договору, про що, як стверджує позивач було повідомлено відповідача листом №2427-11/09 від 12.11.2009 року, а тому, на думку позивача, договір вважається розірваним з 30.11.2009 року. Однак, з таким твердженням позивача суд не може погодитися, оскільки, позивач вже надсилав факсимільним зв'язком відповідачу лист №1363-06/09 від 26.06.2009 року, в якому зазначив, що відмовляється від договору фінансового лізингу з 30 червня 2009 року. Окрім того, позивач, відповідно до п. 6.2. Договору, листом №1280-06/09 від 19.06.2009 року повідомив відповідача про своє право в односторонньому порядку розірвати договір у разі непогашення відповідачем заборгованості по договору, а також надав строк для погашення даної заборгованості. Твердження позивача, що лист №1363-06/09 від 26.06.2009 року не може розглядатися належним та допустимим доказом, оскільки не вчинений у письмовій формі і не відісланий відповідачу поштою, судом не може братися до уваги, оскільки надіслання листа про розірвання договору за допомогою факсимільного зв'язку не суперечить умовам договору і відповідає нормам чинного законодавства України, зокрема ст.207 ЦК України. Окрім того, відповідно ч. 3 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг», відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову, а тому, надіслання позивачем листа №1363-06/09 від 26.06.2009 року за допомогою факсимільного зв'язку є належним доказом того, що відповідач був належним чином, відповідно до чинного законодавства України, повідомлений про розірвання Договору. Таким чином, враховуючи ч.3 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг», п. 6.1., п. 6.2. Договору та п.10.2. Додатку №4, суд встановив, що договір фінансового лізингу від 26.09.2008 року № L3054-09/08 є достроково припиненим з 30.06.2009 року.

Внаслідок дострокового припинення Договору, відповідно до умов розділу 10 Загальних умов фінансового лізингу (додаток №4 до Договору), позивачем був виставлений відповідачеві рахунок №L3054-09/08/r від 03.02.2010 року на загальну суму 254897,51 гривень (надалі - Рахунок) до складу якого, як стверджує позивач, входить розрахована сума комісії Лізингодавця без ПДВ - 2% за дострокове розірвання Договору, нараховані штрафні санкції, додаткові витрати за договором, сума непогашеної вартості Предмету лізингу, змінена за правилами, встановленими в Договорі та додатках до нього (Графік, Загальні умови), заборгованість за виставленими рахунками на дату вилучення Предмету лізингу, відсотки за користування грошима та відмінусовано вартість повернутого Предмету лізингу.

Таким чином, позивач нарахував відповідачу комісію в розмірі 2 % від суми непогашеної вартості Предмета лізингу за дострокове розірвання договору фінансового лізингу на суму 6648,25 грн.. З таким нарахуванням відповідач погоджується, оскільки, нарахування комісії у розмірі 2% відповідає умовам Договору та не суперечить нормам чинного законодавства України. Тобто, відповідач у своїх поясненнях погоджується з тим, що комісія у розмірі 6648,25 грн. нарахована позивачем правильно.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.6. Договору, лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу, та комісію Лізингодавця. До складу комісії в повному обсязі включаються винагорода Лізингодавця, компенсація відсотків за фінансування придбання Предмета лізингу за Договором купівлі-продажу та витрати Лізингодавця, які виникли в період дії цього Договору та пов'язані з ним.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», до складу лізингових платежів можуть включатися: а) сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсація відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до п.6.4. Договору, у разі припинення або розірвання цього Договору та/або вилучення Предмета лізингу, всі витрати, пов'язані з вилученням Предмета лізингу та його подальшою реалізацією здійснюються за рахунок Лізингоодержувача або відшкодовуються Лізингодавцю Лізингоодержувачем в повному обсязі.

Згідно п.п. 8.1.17 Загальних умов фінансового лізингу (додаток №4 до Договору), у разі дострокового припинення Договору, Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити Лізингодавцю платежі, визначені п.п.10.3.2. цих Загальних умов.

Згідно п.п. 10.3.2 Загальних умов фінансового лізингу (додаток №4 до Договору), у разі дострокового припинення Договору, Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити Лізингодавцю наступні платежі:

1) комісію за дострокове припинення Договору в розмірі 2% від суми непогашеної вартості Предмету лізингу;

2) нараховані за Договором штрафні санкції (штраф, пеня);

3) суми, які відшкодовують витрати Лізингодавця та не були сплачені Лізингоодержувачем;

4) заборгованість по поточних лізингових платежах та нарахованих штрафних санкціях;

5) суму непогашеної вартості Предмету лізингу, зазначену в Графіку для лізингового періоду, в якому має місце дострокове припинення Договору, та змінену за визначеними в Договорі та додатках до нього (Графік, Загальні умови) правилами.

Позивач виставив відповідачу рахунки за №№ L3054-09/08/5 від 2.03.2009 року на суму 20926,90 грн., L3054-09/08/6 від 01.04.2009 року на суму 20679,87 грн., L3054-09/08/7 від 05.05.2009 року на суму 20408,93 грн., L3054-09/08/8 від 01.06.2009 року на суму 20013,76 грн., L3054-09/08/9 від 01.07.2009 року на суму 19732,47 грн., L3054-09/08/10 від 03.08.2009 року на суму 19715,85 грн., L3054-09/08/11 від 01.09.2009 року на суму 20577,70 грн., L3054-09/08/12 від 01.10.2009 року на суму 20244,79 грн., L3054-09/08/13 від 02.11.2009 року на суму 20068,42 грн., L3054-09/08/14 від 01.12.2009 року на суму 19797,73 грн., що складаються із відшкодування частини вартості предмета лізингу, комісії Лізингодавця без ПДВ, комісії Лізингодавця з ПДВ на загальну суму 184909,90 грн. Однак, суд не може погодити з таким розрахунком позивача, оскільки позивач при виставленні даних рахунків вважав, що договір припинив свою дію 30 листопада 2009 року. А, оскільки, в ході судового слухання справи було встановлено, що Договір припинив свою 30 червня 2009 року, відповідач не мав правових підстав виставляти і вимагати оплати рахунків, які були виставлені за період після 30.06.2009 року. Таким чином, позивач має право вимагати від відповідача заборгованість за рахунками №№ L3054-09/08/5 від 02.03.2009 року на суму 20926,90 грн., L3054-09/08/6 від 01.04.2009 року на суму 20679,87 грн., L3054-09/08/7 від 05.05.2009 року на суму 20408,93 грн., L3054-09/08/8 від 01.06.2009 року на суму 20013,76 грн., на загальну суму 82029,46 грн. Рахунок № L3054-09/08/5 від 02.03.2009 року на суму 20926,90 грн. був частково оплачений відповідачем, залишок по цьому рахунку становить 3670,38 грн., що підтвердив позивач і відповідач. Таким чином, позивач має право вимагати погашення заборгованості на суму 64772,94 грн. Окрім того, заборгованість на суму 64772,94 грн., що складається із відшкодування частини вартості предмета лізингу, комісії Лізингодавця без ПДВ, комісії Лізингодавця з ПДВ, не заперечуються відповідачем у своїх поясненнях.

Відповідно до п. 7.1. Додатку № 4 до Договору, Лізингоодержувач протягом строку лізингу за власний рахунок забезпечує страхування Предмета лізингу в страховій компанії (надалі - Страховик), згідно з визначеним Лізингодавцем переліку на випадок: знищення (загибелі), розкрадання (викрадення), пошкодження (псування) Предмета лізингу на всі випадки, передбачені Правилами страхування Страховика (АВТОКАСКО/ повний пакет).

Відповідно до п. 7.4. Додатку № 4 до Договору, Лізингоодержувач зобов'язується вчасно продовжувати страхування Предмета лізингу та страхування цивільної відповідальності до повного виконання зобов'язань за цим Договором. Лізингоодержувач зобов'язаний за 10 (десять) днів до закінчення дії страхового договору щодо страхування Предмета лізингу, продовжити його дію, сплатити страховий платіж (платежі) та надати завірений печаткою банку платіжний документ, що підтверджує сплату страхових платежів (платежу). Якщо за 5 (п'ять) днів до закінчення дії страхового договору Лізингоодержувач не надасть Лізингодавцю завірений печаткою банку платіжний документ, що підтверджує сплату страхових платежів (платежу), то Лізингодавець має право самостійно застрахувати такий предмет лізингу, а Лізингоодержувач зобов'язаний відшкодувати Лізингодавцю такі витрати зі страхування Предмета лізингу.

Позивач стверджує, що, на підставі п.7.1., п.7.4. Додатку №4, застрахував Предмет лізингу на суму 15539,96 грн. з ПДВ, про що було видано страховий сертифікат № 3000/200/000598 від 30.10.2009 року. Таким чином, на думку позивача, відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати позивача на страхування Предмету лізингу. З таким твердженням позивача суд не може погодитися, оскільки договір фінансового лізингу від 26.09.2008 року № L3054-09/08 є достроково припиненим з 30.06.2009 року, а страхування об'єкту Оренди позивачем було здійснено 30.10.2009 року. Отже, позивач не має права на відшкодування вартості страхування Предмету лізингу.

Крім того, відповідно до п. 5.1. Договору, за несвоєчасну сплату будь-якого платежу (його частини) за Договором Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю пеню у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення, починаючи з п'ятого дня прострочення виконання грошового зобов'язань.

Згідно ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

На підставі п. 5.1. Договору, позивач нарахував відповідачу пеню на період з квітня 2009 року по листопад 2009 року на суму 33738,63 грн. Однак, відповідач подав клопотання про застосування, у відповідності до ч.3 ст. 267 ЦК України, позовної давності на нарахування пені на суму 33738,63 грн. Суд задоволив клопотання відповідача щодо застосування позовної давності, а тому у вимозі позивача щодо стягнення 33738,63 грн. слід відмовити.

Відповідно до п. 6.4. Договору, у разі припинення або розірвання цього договору всі витрати, пов'язані з вилученням предмета лізингу та його подальшою реалізацією здійснюється за рахунок Лізингоодержувача або відшкодовуються Лізингодавцю Лізингоодержувачем в повному обсязі.

Позивач, на підставі п. 6.4. Договору, нарахував відповідачу до відшкодування додаткові витрати у розмірі 3734,46 грн., які складаються, як зазначає позивач, в сумі 2176,72 грн. - транспортного збору, 916,63 грн. - реєстраційні збори та 641,11 грн. - вартості зняття з реєстрації. З таким нарахуванням відповідач погоджується, оскільки, нарахування додаткових витрат пов'язаних з вилученням предмета лізингу та його подальшою реалізацією, відповідає умовам Договору та не суперечить нормам чинного законодавства України. Тобто, відповідач у своїх поясненнях погоджується з тим, що додаткові витрати у розмірі 3734,46 грн. нараховано позивачем правильно.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.6 ст.236 ЦК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 10 рахунку №L3054-09/08/г від 03.02.2010 року, позивачем було нараховано відповідачу комісію Лізингодавця без ПДВ (відсотки за користування грошима за період з 01.01.2010 року по 03.02.2010 року) на суму 4651,71 грн. згідно Рахунку. Однак, з таким розрахунком позивача суд не може погодитися, оскільки в Договорі відсутня умова на підставі якої можна було б нараховувати комісію у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Згідно п.п. 6.1.4. п. 6.1. Додатку №4 до Договору, Лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити суму лізингових платежів у випадку зміни на день складання рахунку за відповідний лізинговий період, встановленого Національним банком України курсу гривні до зазначеної в п. 4.9. Договору валюти по відношенню до визначеного в п. 2 Графіку курсу, лізингові платежі змінюються пропорційно зміні курсу гривні до такої визначеної в Договорі валюти.

Згідно п. 6.2. Додатку №4 до Договору, змінений за правилами п. 6.1. цих загальних умов розмір лізингових платежів зазначається у відповідному рахунку Лізингодавця та підлягає сплаті Лізингоодержувачем у безспірному порядку.

Згідно п.п. 10.3.2. п. 10.3. Додатку №4 до Договору, у разі дострокового припинення Договору при настанні зазначених в п.п. 10.2.1. цих Загальних умов обставин, Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавцю суму непогашеної вартості предмета лізингу, зазначеному в графіку для лізингового періоду, в якому має місце дострокове припинення договору.

Згідно п.5.4. Додатку №4 до Договору, Лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі, починаючи з першого Періоду лізингу. Зазначені в Графіку порядкові номери періодів лізингу відповідають календарним місяцям, які слідують за першим періодом лізингу, в прямому порядку.

Згідно Закону України «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг», Верховна Рада України постановила приєднатися до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, вчиненої 28 травня 1988 року в м. Оттаві.

Згідно ст.13 Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, у разі несплати Лізингоодержувачем Лізингодавець може в судовому порядку стягнути накопичені несплачені лізингові платежі разом із відсотками й відшкодовуваними збитками.

Якщо заборгованість лізингоодержувача є значною, то, за умови дотримання пункту 5, Лізингодавець може також вимагати прискореної сплати розміру майбутніх лізингових платежів, якщо це передбачено договором лізингу, або може припинити дію договору лізингу і після такого припинення: (a) відновити володіння обладнанням; і (b) стягнути такі збитки, завдяки яким Лізингодавець опиниться в такому становищі, в якому б він був, якби Лізингоодержувач виконував договір лізингу відповідно до його умов.

Якщо Лізингодавець розірвав договір лізингу, то він не має права застосовувати положення цього договору, яке передбачає прискорення сплати майбутніх лізингових платежів, але розмір таких платежів може бути взятий до уваги під час обчислення збитків, згідно з підпунктом "b" пункту 2 і пунктом 3. Сторони не можуть відступати від положень цього пункту або змінювати їхню дію.

Крім того, позивач в п.3 Рахунку нарахував відповідачу непогашену вартість предмета лізингу, змінену, за правилами договору, на загальну суму 332412,40 грн. з врахуванням зміни курсу долара США станом на 29.12.2009 року. Однак, з таким нарахуванням суд не може погодитися, оскільки, у разі зміни розміру лізингових платежів, позивачем, на підставі п. 6.1. Додатку №4 до Договору, така зміна розміру платежів повинна відображатися при складанні рахунку за відповідний лізинговий період. Оскільки, відповідно до п. 5.4. Додатку №4 до Договору, період лізингу відповідає відповідному календарному місяцю, тому, згідно п. 6.2. Додатку №4 до Договору, у разі зміни суми лізингових платежів, позивач повинен був зазначити змінені лізингові платежі у рахунках, які виставлялися відповідачу. Однак, в рахунках, які виставлялися позивачем відповідачу і які були долучені до матеріалів справи, суми платежів по лізингових платежах за Договором вказані без урахування такої зміни. Позивач не надав належні та допустимі докази того, що виставляв рахунки відповідачу, змінені в порядку п. 6.1., п. 6.2. Додатку №4 до Договору.

Також, нарахування непогашеної вартості предмета лізингу на суму 332412,40 грн., яке було здійснене позивачем, суперечить п. 10.3. Додатку №4 до Договору, оскільки, відповідно до положень даного пункту, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу суму непогашеної вартості предмета лізингу, зазначеному в графіку тільки для лізингового періоду, в якому має місце дострокове припинення договору. Окрім того, в ході судового розгляду справи було встановлено, що Договір припинив свою дію 30.06.2009 року, однак, при розрахунках непогашеної вартості предмета лізингу, позивач застосував курс гривні щодо долара США станом на грудень 2009 року. Таким чином, твердження позивача про те, що він правомірно нарахував 332412,40 грн. не відповідає обставинам справи, а тому не може братися до уваги судом.

В судовому засіданні позивач також стверджував, що сума 332412,40 грн., яка була нарахована відповідачу, відповідно до Рахунку, - це непогашена вартість предмету лізингу за 22 періоди лізингу, за які позивачем рахунки відповідачу не виставлялися, оскільки договір було припинено в односторонньому порядку. Однак, з таким твердженням позивача суд не може погодитися, оскільки, стягнення вказаної суми є стягненням залишкової вартості предмету лізингу, тобто позивач зобов'язує відповідача виконати свої зобов'язання після розірвання Договору, що суперечить чинному законодавству України та умовам Договору. При вирішенні даного питання також було взято до уваги ст. 13 Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, відповідно до якої, зобов'язання щодо сплати всіх лізингових платежів можливе виключно у випадку нерозірвання договору лізингу. Якщо Лізингодавець розірвав договір лізингу, то він не має права застосовувати положення цього договору, яке передбачає прискорення сплати майбутніх лізингових платежів. Таким чином, вимога позивача щодо стягнення несплаченої вартості предмету лізингу в розмірі 332412,40 грн., яка, як встановлено судом, є прискоренням сплати лізингових платежів, суперечить нормам чинного законодавства України і не відповідає умовам Договору, а тому не підлягає до задоволення.

Також, позивач стверджує, що відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежів до моменту повернення предмету лізингу. Однак, з таким твердженням суд не може погодитися, оскільки, згідно ч.3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», момент відмови від договору пов'язаний виключно з моментом отримання Лізингоодержувачем відповідного повідомлення від Лізингодавця, а не з моментом повернення предмету лізингу. Відповідно до п.10.3 Загальних умов фінансового лізингу, обов'язок щодо повернення предмету лізингу у Лізингоодержувача виникає тільки у разі дострокового припинення Договору при настанні обставин, вказаних в п. 10.2.1. Загальних умов, тобто направлення повідомлення про розірвання Договору. Крім того, позивач, відповідно до п.п. 10.3.1. Додатку №4 до Договору, вправі був самостійно, без будь - яких узгоджень з відповідачем, вилучити в останнього Предмет лізингу, з подальшим відшкодуванням понесених витрат, однак, незважаючи на вимогу суду, позивач не надав докази того, що він вчинив дії щодо вилучення предмету лізингу відразу після того, як направив відповідачу лист №1363-06/09 від 26.06.2009 року, в якому зазначив, що відмовляється від договору фінансового лізингу з 30 червня 2009 року.

Таким чином, вимоги позивача щодо наявності зобов'язань у відповідача на суму 75155,65 грн. є обґрунтованими. (6648,25 грн. + 64772,94 грн. + 3734,46грн. = 75155,65 грн.)

Разом з тим, в ході судового розгляду справи також було встановлено, що, відповідно до п.6.5 Договору, після вилучення та реалізації предмета лізингу Лізингодавець у 30 строк перераховує Лізингоодержувачу кошти, отримані від реалізації такого Предмета лізингу, за вирахуванням заборгованості Лізингоодержувача, якщо така є, та витрат. Вказаного обов'язку позивач не виконав. Незважаючи на те, що предмет лізингу, а саме автомобіль КАМАЗ-65201 був реалізований позивачем за 330000,00 грн., що підтверджується Договором купівлі -продажу №PR 3054-09/10-1 та актом приймання -передачі Предмета лізингу від 10.09.2010 року, взаєморозрахунок між позивачем і відповідачем на час розгляду справи не проведений.

Тому, не зважаючи на те, що позовні вимоги, що підтверджують зобов'язання відповідача на суму 75155,65 грн. є обґрунтованими, однак, враховуючи те, що позивач, в порушення п.6.5. Договору, після вилучення та реалізації Предмета лізингу не перерахував відповідачу кошти, отримані від реалізації за вирахуванням заборгованості відповідача на суму 75155,65 грн., відсутні правові підстави щодо задоволення вимог позивача.

Відповідно до ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За умовами ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду належних та допустимих доказів в підтвердження наявних зобов'язань відповідача перед позивачем.

Згідно із ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи, що позивачем не представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (м.Київ) до Відкритого акціонерного товариства "Сколівське кар'єроуправління" (с.Гребенів, Сколівського району, Львівської області) про стягнення заборгованості в розмірі 254 897,51 грн. не є обґрунтованим та не підлягає до задоволення.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п."а" ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №2509 від 22.02.2011 року на суму 2548,98 про сплату державного мита та платіжне доручення №2393 від 22.02.2011 року на суму 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, на підставі ст.49 ГПК України, слід покласти на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову - відмовити.

Суддя Пазичев В.М.