Ухвала суду № 30987020, 25.04.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/493/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Сторчака В. Ю. Сушка О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 24.11.2008 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Хмельницької області , Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України , Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області , Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2009 року, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто з Державної судової адміністрації України і зобов'язано Головне управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на його користь 286563,12 грн. із них 72749,86 грн. заборгованості по заробітній платі та 48822,81 грн. компенсації, 97952,57 грн. заборгованості по довічному грошовому утриманню та 66287,87 грн. компенсації.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.12.2012 року касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнив частково, постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Державної судової адміністрації України і зобов`язано Державну казначейську службу України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на користь ОСОБА_2 72749,86 грн., (сімдесят дві тисячі сімсот сорок дев'ять гривень вісімдесят шість копійок) заборгованості по заробітній платі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Державна судова адміністрація України оскаржила його в апеляційному порядку.

Аргументуючи доводи апеляційної скарги апелянт посилається на те, що постанова суду першої інстанції винесена при неправильному застосуванні норм матеріального права, а також при неповному з'ясуванні судом всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Сторони, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Представник Апеляційного суду Хмельницької області в судове засідання також не з'явився, проте 23 квітня 2013 року надав до суду заяву про розгляд даної справи за їх відсутності.

Відповідно до частини 4 статті 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Колегія суддів на підставі пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року- без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, позивач з 17.12.1984 року працює на посаді судді Апеляційного суду Хмельницької області і протягом червня-грудня 2005 року отримував заробітну плату.

Звертаючись до суду першої інстанції з адміністративним позовом, позивач зазначив, що частиною другою статті 44 Закону України "Про статус суддів" передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Постановою Кабінету Міністрів України "Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України" від 30.06.2005р. №514 зазначеним особам підвищено посадові оклади з 01.06.2005р. Лише 03.09.2005р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про оплату праці суддів" № 865, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України "Про статус суддів" співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя. Ця постанова набрала чинності з 01.01.2006р. Внаслідок цього з 01.06.2005р. до 01.01.2006р. оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України "Про статус суддів". Тому просив задовольнити позов в повному обсязі з урахуванням уточнених позовних вимог.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_2, необхідно задовольнити частково, лише в частині стягнення заробітної плати за період з 01.06.2005 року до 01.01.2006 року в сумі 72749,86 грн. з Державної судової адміністрації України і зобов`язати Державну казначейську службу України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з даним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Визначальним актом, який регулював питання оплати праці суддів на момент виникнення спірних правовідносин був Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII, який встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя..

Нормами ст. 44 Закону визначено, що гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів..

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 року № 513 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України" та постановою № 514 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України", було підвищено оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

При цьому, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами ст. 44 Закону України "Про статус суддів". Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 "Про оплату праці суддів", якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим ч. 2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Разом з тим, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 01.06.2005 року, оскільки надав постанові "Про оплату праці суддів "від 3 вересня 2005 року № 865 чинності з 01.01.2006 року (пункт 5 Постанови).

Внаслідок цього з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України "Про статус суддів".

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №3611-3644 від 25 лютого 2009 року заборгованість перед позивачем по заробітній платі та грошовому утриманню становить 286563,12 грн. із них 72749,86 грн. заборгованості по заробітній платі та 48822,81 грн. компенсації, 97952,57 грн. заборгованості по довічному грошовому утриманню та 66287,87 грн. компенсації.

Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що позовну вимогу ОСОБА_2, про стягнення недорахованої заробітної плати в сумі 72749,86 грн., за період з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року необхідно задовольнити.

Крім цього, щодо позовних вимог позивача в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати суд зазначає наступне.

До вказаних спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000, № 2050-III, із змінами та доповненнями, оскільки за правилами, визначеними статтею 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Оскільки позивачем заявлена вимога про нарахування компенсації щодо оспорюваної суми заробітної плати, а не нарахованої, то вона задоволенню не підлягає.

Також суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по грошовому утриманню, виходячи з наступного.

Представником відповідачів по справі - Державної судової адміністрації України надано суду лист Державної судової адміністрації України від 19.07.2007 року №17-4640/07 "Щодо надання інформації" адресований апеляційним і місцевим господарським та військовим судам. У вказаному листі відповідач посилаючись на постанову Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року просить терміново до 25.07.2007 року надати розрахунки заробітної плати суддів, щомісячного грошового утримання та щомісячного довічного грошового утримання за червень-грудень 2005 року, виходячи із посадових окладів передбачених постановою КМ України №865 від 03.09.2005 року.

Відповідно до ст. 99 КАС України (в редакції від 22.04.2008 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд першої інстанції вірно встановив, що позивач з адміністративним позовом звернувся до суду про виплату довічного грошового утримання 24.11.2008 року, однак строк звернення до суду почався у нього з 25 липня 2007 року так як апеляційному суду Хмельницької області стало відомо про постанову Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року згідно отриманого від відповідача листа від 19.07.2007 року №17-4640/07, в тому числі і позивачу, тому суд вважає, що позивачем пропущений річний строк на звернення до суду в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості по щомісячному довічному грошовому утриманню за червень-грудень 2005 року.

Згідно частин 1 та 2 статті 100 КАС України ( в редакції від 22.04.2008 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку встановленому цим Кодексом.

Відповідачі по справі - Міністерство фінансів України та Державна судова адміністрація України в своїх письмових запереченнях наполягають на застосуванні строків звернення до суду.

Отже, достатньо поважних причин пропуску строку звернення до суду у позивача не було та ним їх не наведено.

А відтак, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що в зв`язку із наполяганням відповідачів на застосуванні строків звернення до суду в частині позовних вимог ОСОБА_2, щодо стягнення заборгованості по довічному грошовому утриманню необхідно відмовити.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову та ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Сторчак В. Ю.

Сушко О.О.