Постанова № 30986818, 22.04.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2013 р. Справа№ 910/352/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 22.04.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2013 року (повний текст підписано 20.03.2013 року)

у справі № 910/352/13 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до публічного акціонерного товариства «Київенерго»

про стягнення 30 877,14 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.03.2013 року у справі №910/352/13 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 19 444,52 грн. пені, 3 764,96 грн. трьох відсотків річних з простроченої суми, 7 652,36 грн. інфляційних втрат, та 1 608,70 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні іншої частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 04.04.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/352/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представник позивача приймав участь у судовому засіданні та надав свої пояснення, в яких заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» - без задоволення.

Представник відповідача також приймав учать у судовому засіданні та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського Києва від 12.03.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між НАК «Нафтогаз України» (продавець) та публічним акціонерним товариством «Київенерго» (покупець) 30.09.2011 року було укладено договір №14/2282/11 на купівлю-продаж природного газу для ТЕЦ-6 ПАТ «Київенерго», відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами та використовується теплогенеруючими підприємствами на власні потреби (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору, продавець передає покупцеві для ТЕЦ-6 Київенерго з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року газ в обсязі до 202 525 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів.

За умовами п. 2.1.1 договору, обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.

Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця та відповідно до вимог наказу Мінпаливенерго від 15.07.2010 року №288 «Про затвердження Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів».

Ціна на природний газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ (п.5.1 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору, ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 3023,50 грн. без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3023,50 грн., крім того цільова надбавка - 2% та ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 3700,76 грн.

До ціни газу додається тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 285 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 342,00 грн.

Всього до оплати за природний газ та послуги з його транспортування - 3 368,97 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 4 042,76 грн.

Згідно з п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 30 відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів поставки природного газу за 5 днів до початку здійснення поставки. Решта 70% вартості планових обсягів поставки природного газу сплачується покупцем протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У п. 6.3 договору зазначено, що в платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу, без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

Сторони дійшли згоди, що у разі порушення покупцем умов п. 6.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 7.3 договору).

Строк дії договору відповідно до п. 11.1 договору встановлений з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 року до 31.12.2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

В подальшому між сторонами укладено додаткові угоди до договору №1 від 30.09.2011 року, №2 від 11.10.2011 року, якими було змінено ціну природного газу.

На виконання умов договору та додаткових угод у період з жовтня по грудень 2011 року позивачем було передано відповідачу у власність природний газ обсягом 46 223,435 тис. куб.м. на загальну суму 177 560 178,87 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу, а саме від 31.10.2011 року на суму 35 384 760,10 грн., від 31.10.2011 року на суму 8 731 220,61 грн., від 30.11.2011 року на суму 66 414 672,87 грн., від 31.12.2011 року на суму 67 029 525,30 грн.

Відповідач повністю розрахувався з позивачем за прийнятий природний газ, але з порушенням строків оплати, встановлених п. 6.1 та п. 6.2 договору, що відповідачем не заперечується.

Так, оплату за природний газ за грудень 2011 року відповідач провів не вчасно, а саме в частині сплати 3 826 178,88 грн. Вказані кошти надійшли на рахунок позивача лише 26.01.2012 року, а не 14.01.2012 року, що підтверджується випискою з банківської установи.

У грудні 2012 року ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до ПАТ «Київенерго» про стягнення 7 667,66 грн. інфляційних втрат, 3 764,96 грн. трьох відсотків річних та 19 444,52 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що за розрахунком суду підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за заявлений останнім період існування заборгованості 19 444,52 грн. пені, 3 764,96 грн. трьох відсотків річних з простроченої суми та 7 652,36 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи, а саме те, що порушення строків оплати за газ відбулося не з вини відповідача, оскільки розрахунки за природний газ на вироблення теплової енергії здійснювалися відповідно до особливого алгоритму проведення розрахунків, який регулюється державою.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Нормами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В процесі судового розгляду було встановлено, що у період з жовтня по грудень 2011 року позивачем було передано відповідачу у власність природний газ обсягом 46 223,435 тис. куб.м. на загальну суму 177 560 178,87 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі, підписані позивачем і відповідачем.

Відповідач розрахувався з позивачем за поставлений газ, при цьому з порушенням строків, обумовлених сторонами в договорі, що не заперечується відповідачем та підтверджується довідками позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача 7 667,66 грн. інфляційних втрат та 3 764,96 грн. 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Окрім того, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (аналогічна правова позиція з цього приводу викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та в листі Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997 року).

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011 року №40/487 від 02.02.2012 року та №15/065-11 від 01.02.2012 року.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Судовою колегією було перевірено розрахунок інфляційних нарахувань, здійснений судом першої інстанції, з урахуванням кількості днів прострочення відповідачем оплати послуг з транспортування позивачем природного газу в кожному місяці та з урахуванням усіх помісячних показників інфляції (та дефляції) в Україні, у відповідності до якого стягненню з ПАТ «Киїенерго» за заявлений позивачем період існування заборгованості підлягають 7 652,36 грн. - інфляційних втрат.

Окрім цього, Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок 3 % річних, нарахованих позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання дійшов висновку, що господарським судом міста Києва правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3 764,96 грн. за весь час прострочення.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 19 444,52 грн. за прострочення виконання договірного зобов'язання.

Відповідно до п. 7.3 договору за несвоєчасну оплату газу у строки, зазначені в п. 6.1 договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків оплати газу.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Судом першої інстанції вірно встановлено факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо оплати за поставлений природний газ. Отже, зважаючи на факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд першої інстанції визнав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача про стягнення пені у сумі 19 444,52 грн.

При цьому, судова колегія не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність вини ПАТ «Киїенерго» у простроченні оплати поставленого газу та порушенні умов договору, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Пунктом 8.2 договору встановлено, що під обставинами непереборної сили сторони розуміють обставини, які виникли після підписання договору внаслідок непередбачених сторонами подій надзвичайного і невідворотного характеру, включаючи вибухи на газопроводі, пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, війну або військові дії, відсутність імпортованого газу.

Відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не є обставиною непереборної сили і не може бути підставою звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальність.

Пунктом 37 ст. 1 Бюджетного кодексу України встановлено, що субвенції - це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

В даному випадку постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 року № 517 відповідно до статті 23 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» затверджено Порядок та умов надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Тому, надання або ненадання субвенції з державного бюджету не може бути умовою виконання або невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язання.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевикладені обставини, суду не надано.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - публічним акціонерним товариством «Київенерго» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 12.03.2013 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2013 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2013 року у справі №910/352/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Києва від 12.03.2013 року у справі №910/352/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/352/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.