Рішення № 30980997, 24.04.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2013 р.Справа № 922/1275/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.

розглянувши матеріали справи

за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків до Есхарівської селищної ради, смт. Есхар про визнання права власності за участю представників сторін:

позивача - Галіуліної Н.В. (дов. № 01-62юр/84 від 04.01.2013 р.);Волик М.В. (дов. № 01-62юр/6218 від 13.01.2013 р.)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерна компанія "Харківобленерго", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - прибудова до ІБК (інженерно-побутового корпусу) місцезнаходження якого за адресою: Харківська область, Чугуївський район, сел. Есхар, вул. 152 Стрілецька Дивізія, 16/1, інв. № 00507059 та покладення на Відповідача, Есхарівську селищну раду, судові витрати.

Представник Позивача у судовому засіданні та у наданому уточненні позовних вимог просить суд визнанти право власності на об'єкт нерухомого майна - прибудова до ІБК (інженерно-побутового корпусу) місцезнаходження якого за адресою: Харківська область, Чугуївський район, сел. Есхар, вул. 152 Стрілецька Дивізія, 16/1, інв. № 00507059, загальною площею 543,9 кв.м., у тому числі: - другий поверх - приміщення загальною площею 70,3 кв.м., а саме: № 22 - акумуляторна 32,3 кв.м.; № 24 - акумуляторна - 35,9 кв.м.; № 23 - коридор - 2,1 кв.м.;

- третій поверх - одна друга (230,45 кв.м.) від загальної площі приміщень 460,9 кв.м. (№ 28 сходи - 13,5 кв.м., № 29 приміщення кабельного півповерху - 107,7 кв.м., № 30 приміщення кабельного півповерху - 306,6 кв.м., № 31 коридор - 33,1 кв.м.);

- четвертий поверх - одна друга (243,15 кв.м.) від загальної площі приміщень 486,3 кв.м. (№ 32 цех - 486,3 кв.м.).

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. У зв'язку з чим, суд приймає заяву про уточнення позовних вимог Позивача, яке таку, що не суперечить чинному законодавству.

Також Позивачем надано до суду клопотання, де просить залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство "Теплоелектроцентраль-2" "Есхар" (код 30034023).

Дослідивши заяву Позивача про залучення до участі у справі третьої особи та матеріали справи суд дійшов до висновку щодо відмови у її задоволенні, оскільки на підставі статті 27 ГПК України не вбачає, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі.

Представник Позивача підтримує в повному обсязі позовні вимоги та просить суд задовольнити їх.

Представник Відповідача у судове засідання не з'явився, у наданому клопотання просить суд розглядати справу без участі уповноваженого представника та зазначає, що проти позовних вимог не заперечує щодо визнання права власності.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач звернувся до Відповідача з проханням прийняти рішення щодо видачі свідоцтва на право приватної власності на наступний об'єкт нерухомого майна - прибудову до ІБК (інженерно-побутового корпусу) місцезнаходження якого за адресою: Харківська область, Чугуївський район, сел. Есхар, вул. 152 Стрілецька Дивізія, 16/1, інв. № 00507059

Листом від 30.01.13 № 02-28/78 Есхарівська селищна рада Чугуївського району Харківської області повідомила, що відмовляє у вирішенні даного питання.

Позивач вважає, що Есхарівська селищна рада Чугуївського району Харківської області безпідставно було відмовлено у видачі свідоцтва на право власності на вищевказаний об'єкт нерухомого майна, що заважає Першому (Позивачу) володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, що йде всупереч ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, тому, керуючись ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, а відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права є його визнання.

АК «Харківобленерго» понад 10 років володіє прибудовою до ІБК (інженерно-побутового корпусу) (інв. № 00507059), яка розташована за адресою: Харківська область, Чугуївський район, сел. Есхар, вул. 152 Стрілецької Дивізії, 16/1 (далі - об'єкт) добросовісно та безперервно, тобто об'єкт з володіння АК «Харківобленерго» не вибував, перебував у його користуванні безпосередньо, що підтверджується довідкою АК «Харківобленерго» від 19.03.13 № 36/1138.

З моменту фактичного, безтитульного володіння об'єктом і по теперішній час до АК "Харківобленерго" не пред'являвся правомочною особою позов про повернення вищезазначеного об'єкта, а також АК «Харківобленерго» не вчиняла дій, які б свідчили про визнання нею обов'язку щодо повернення вищезазначеного об'єкту власнику.

Листом від 23.02.12 № 402 КП «Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі - Бюро) повідомило, що згідно з реєстраційними матеріалами Бюро право власності на спірну будівлю не зареєстроване.

АК «Харківобленерго» володіє об'єктом без таємниць та відкрито для всіх третіх осіб, які мають можливість спостерігати за ним, що підтверджується листом Есхарівської селищної ради Чугуївського району Харківської області від 30.01.13 № 02-28/79.

АК «Харківобленерго» заволоділа об'єктом до набуття чинності ЦК України, а саме: в вересні 1998 року (довідка АК «Харківобленерго» від 19.03.13 № 36/1138). Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Як Позивач зазначає, АК «Харківобленерго» набула право власності на об'єкт, оскільки добросовісно заволоділа ним і продовжує відкрито, безперервно володіти: понад 10 років він знаходиться на балансі АК «Харківобленерго», експлуатується та утримується нею, має технічний паспорт, технічний висновок, понад 10 років АК (Харківобленерго» сплачує земельний податок за земельну ділянку, на якій розташований об'єкт). Також Есхарівська селищна рада Чугуївського району Харківської області не заперечує щодо розміщення на території селища Есхар вищезазначеного об'єкта АК «Харківобленерго», згідно листа Есхарівської селищної ради Чугуївського району Харківської області від 30.01.13 № 02-28/79.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у задоволенні позовних вимог Позивача слід відмовити, на підставі наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеним законом. Право власності є непорушним.

Згідно із частиною 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Суд зазначає, що при зверненні Позивачем з позовною заявою про визнання права власності за набувальною давністю, останнім не надано доказів: - володіння чужим майном; - володіння цим майном, як своїм власним; - не доведено безперервності володіння; - не доведено відкритості володіння.

При цьому суд зазначає, що вищезазначені умови повинні застосовуватись у сукупності, а не одна від одної.

До того ж слід зазначити, що набувальна давність має бути застосована тільки щодо об'єктів, які згідно з чинним законодавством можуть бути у власності давнісного володільця в межах його правосуб'єктності, в іншому випадку сплив давнісного строку не матиме відповідних наслідків.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено те, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Враховуючи, що Позивач не надав суду жодного документу, який би підтверджував, що вимоги викладені у позові, суд визнає вимогу Позивача не обґрунтованим, не доведеним матеріалами справи та таким, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на Позивача.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 16, 328, 344 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 29.04.2013 р.

Суддя Жигалкін І.П.